Конституційно-правові норми і конституційно-правові інститути

Поняття і елементи системи галузі конституційного права; конституційно-правові норми та їхні особливості; конституційно-правові інститути.

Система галузі конституційного права України - це її внут­рішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елемен­тів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

                                    

                                       * * *

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове пра­вило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема: а) во­ни встановлюються або санкціонуються державою та виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загально­обов'язкові правила поведінки; в) мають формально визначений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах; ґ) їх виконання забезпечується захо­дами державного примусу.

Водночас, конституційно-правовим нормам властиві й деякі специфічні риси. Так, від інших правових норм вони відрізняються (схема 1):

1) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України;

2) установчим характером приписів, що містяться в цих нор­мах,- вони визначають систему органів державної влади, встанов­люють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпоря­дження), порядок їх прийняття і оприлюднення тощо;

3) джерелами, в яких вони виражені,- найважливіші норми
закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу;

4)особливостями структури, оскільки для них не є харак­терною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санк­ція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конститу­ції України), інші - диспозицію і гіпотезу, наприклад, «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 32 Конститу­ції України), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах, наприклад, «Президент України може бути усу­нений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення     

 

          Схема 1. Особливості конституційно-правових норм

ним державної зради або іншого злочину» (ст. 111 Конституції України);

5)особливостями кола суб'єктів, відносини між якими вони регулюють;

6)ступенем визначеності приписів - значна частина конститу­ційно-правових норм має загальнорегулятивний характер (норми-принципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми,норми-роз'яснення, норми-довідки тощо). Зокрема, багато норм
загальнорегулятивного характеру міститься в Преамбулі та розді­лі І Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2);
«В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4); «В Україні визнаєть­ся і діє принцип верховенства права» (ст. 8). Подібні норми ха­рактеризуються також особливим механізмом реалізації - внаслідок
їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус Автономної Респуб­ліки Крим у складі України тощо).

Конституційно-правові норми з метою вивчення їх особливос­тей та ефективного застосування класифікуються за різними під­ставами (схема 2):

1. За змістом, тобто залежно від того, які сфери суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права, вони регулюють. Відповідно вирізняють норми, які закріплюють засади конституційного ладу України, основи правового статусу

                  Схема 2. Класифікація конституційно-правових норм

 

 

людини і громадянина, систему органів державної влади, терито­ріальний устрій України тощо.

2. За юридичною силою вирізняють норми, що містяться в Кон­ституції та законах України, указах Президента України, постано­вах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самовря­дування тощо.

3. За ступенем визначеності припису, що міститься в нормі,
вирізняють диспозитивні та імперативні конституційно-правові нор­ми. Диспозитивні - це такі норми, які надають суб'єктам можли­вість вільного вибору виду поведінки на їх розсуд. Наприклад:
«Президент України створює у межах коштів, передбачених у Дер­жавному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень кон­сультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби» (п. 28 ст. 106 Конституції України). Імперативні норми, навпаки, перед­бачають чітко визначену поведінку суб'єктів за відповідних об­ставин: «Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період» (ч. 1 ст. 96 Конституції України).

4. За призначенням у механізмі правового регулювання консти­туційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуаль­ні. Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини
безпосереднім правовим регулюванням. Вони визначають струк­туру і порядок утворення органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина тощо. Наприклад, «органи місцевого самоврядування
в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території» (ч. 1 ст. 144 Конституції України). Процесуальні норми визначають форми, в яких реалізуються матеріальні конституційно-правові норми: «рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування» (ч. 2 ст. 84 Кон­ституції України).

5. За часом дії конституційно-правові норми поділяються на
тимчасові та постійні. Тимчасові норми містяться в актах тим­часової дії, у перехідних положеннях Конституції України то­що. Приміром, у п. 10 розділу XV Конституції України йдеться: «до прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до ст. 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійсню­ють відповідні державні адміністрації». Постійні конституцій­но-правові норми не мають визначеного строку дії: «Конститу­ція України має найвищу юридичну силу» (ст. 8 Конституції України).

6. За територією дії розрізняють конституційно-правові нор­ми, що діють на території України, Автономної Республіки Крим чи окремих адміністративно-територіальних одиниць.

7.За характером правил поведінки, що сформульовані в кон­ституційно-правових нормах, вони поділяються на уповноважую­чі, зобов'язуючі та забороняючі. Уповноважуючі норми надають
учасникам суспільних відносин право здійснювати позитивні дії з
метою задоволення своїх інтересів (наприклад, згідно зі ст. 39
Конституції України громадяни України мають право «збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстра­ції»), зобов'язуючі - встановлюють обов'язок здійснювати певні позитивні дії (наприклад, ст. 66 Конституції України передбачає, що «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культур­ній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки»), забороняючі - забороняють вчиняти певні дії (наприклад, в частині другій ст. 60 Конституції України міститься заборона віддавати і виконувати явно злочинне розпорядження чи наказ).

Крім цього, конституційно-правові норми класифікуються за колом осіб (на загальні та спеціальні), їхнім функціональним спря­муванням (регулятивні, охоронні) тощо¹.

                                      

                                      * * *

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регу­люють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо. В сучасній літера­турі, з позицій системного підходу, виокремлюють три різновиди конституційно-правових інститутів (схема 3): загальні (генераль­ні), головні та початкові².

Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інсти- тути об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між со­бою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні від­носини. До них належать такі інститути:

1)загальних засад конституційного ладу України;

2)основ правового статусу людини і громадянина;

3)прямого волевиявлення (вибори, референдум);

4)конституційної системи органів державної влади;

5)територіального устрою України;

6)конституційно-правових основ місцевого самоврядування.
Головні конституційно-правові інститути в межах загальних

інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характери­зуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. На­приклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні

¹Див., наприклад: Кравченко В, В., Савчук О. П. Правознавство: Навчаль­ний посібник.- К.: Атіка, 2005.- С. 54-56.

² Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.- К.: АртЕк: Вища шк., 1997.- С. 12.

          Схема 3. Види конституційно-правових інститутів

 

 

інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути¹) в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до го­ловного інституту громадянства України входить початковий інс­титут втрати громадянства України.

¹ Див.: Лучин В. О. Конституционные институты.- В кн.: Современный конституционализм.- М., 1990.- С. 33.