Джерела позитивного конституційного права України

систематизуються за їхньою юридичною силою. До них належать (схема 5):

      Схема 5. Джерела галузі конституційного права України  

1. Конституція України, яка є головним джерелом конститу­ційного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і прин­ципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України, згідно з її ст. 8 (ч. 3), мають пряму дію і не передбачають додаткової регламента­ції для застосування.

2. Закони України, що мають найвищу після Конституції Ук­раїни юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і є найбільш поширеним джере­лом конституційного права України. Звичайно, мова йде лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, напри­клад, закони України «Про біженців», «Про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства», «Про об'єднання громадян» тощо.

Крім того, в літературі закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) - закони, що мають промі­жну між Конституцією та звичайними законами юридичну силу, та звичайні закони. Так, до конституційних відносять закони про внесення змін до Конституції, а критеріїв визначення закону як органічного в Конституції України не встановлено. Водночас окремі закони України можна характеризувати як органічні, на­приклад, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 24 якого передбачає, що правовий статус місцевого самовряду­вання в Україні визначається Конституцією України, цим та інши­ми законами, які не повинні суперечити положенням цього Зако­ну. Цим установлюється вища юридична сила Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо інших законів України.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конститу­ційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.

4. Нормативні укази Президента України, що містять консти­туційно-правові норми, наприклад, Указ Президента України «Про
порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та
набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503/97.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що
містять конституційно-правові норми, наприклад, постанова Ка­бінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян» від 26 лютого 1993 р. № 140.

6.Окремої уваги заслуговує питання щодо можливості відне­сення до кола джерел конституційного права рішень Конституційного Суду України, які, з одного боку, мають ненормативний характер, а з іншого - є обов'язковими до виконання на території України.

На думку автора, до джерел галузі конституційного права не­обхідно віднести рішення Конституційного Суду України, в яких установлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та за­конів України, наприклад, рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Центральної виборчої ко­місії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України «Про вибори народних де­путатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») (25.03.98), рішення Консти­туційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої ст. 84 та частин другої і четвертої ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгля­ду законів Верховною Радою України) (07.07.98) тощо. Подібні рішення Конституційного Суду України доцільно розглядати як допоміжні джерела галузі конституційного права - вони передба­чають припинення дії законів, інших правових актів або їх окре­мих положень, що визнані неконституційними.

7. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано
Верховною Радою України. Такі договори, згідно з ч. 1 ст. 9 Конс­титуції України, є частиною національного законодавства України.

8. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є
джерелами конституційного права України на підставі принципу
правонаступництва або на період, поки буде прийнято відповідні
акти України (згідно із Законом України «Про правонаступництво
України» від 12 вересня 1991 р.).

9. Акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих
референдумів. Конституція України закріплює право органів міс­цевого самоврядування в межах повноважень, визначених зако­ном, постановляти рішення, які є обов'язковими до виконання на
відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регулюють відно­сини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До таких, зокрема, можна віднести статути територіаль­них громад сіл, селищ і міст, а також регламенти місцевих рад та рішення, якими затверджуються положення про органи самоорга­нізації населення.

Особливе місце в системі джерел конституційного права України свого часу посідав Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого само­врядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р. Згідно зі ст. 61 цього Договору по­ложення Конституції України 1978 р. діяли лише в частині, що уз­годжувалася з цим Договором.