Місцеве самоврядування в Україні

відіграє територіальна громада, що має важливе значення для розвит­ку всіх інших інститутів самоврядування, є для них точкою опори. Також система місцевого самоврядування в Україні включає: сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голо­ву; виконавчі органи місцевих рад; районні та обласні ради; органи самоорганізації населення. Крім того, в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть ут­ворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Спинимося на характеристиці основних елементів системи місце­вого самоврядування.

Вирішення багатьох проблем теорії та практики місцевого само­врядування нерозривно пов'язано з дослідженням організаційних та функціональних проявів життєдіяльності людини за місцем прожи­вання. Оскільки місцеве самоврядування є насамперед вираженням самоорганізації, самодіяльності, самодисципліни громадян, то його формування як цілісної системи у межах всього суспільства з не­обхідністю повинно відбуватися передусім на її низових щаблях, у первинних ланках. Зовнішньо формальним вираженням самовряду­вання мешканців певних населених пунктів виступають територіальні громади — первинні суб'єкти публічної влади на місцевому рівні.

Поняття територіальної громади є порівняно новим та мало-дослідженим для юридичної науки України. Водночас у західній соціологічній і правовій доктрині дослідженню місцевих співтова­риств приділялася серйозна увага, що пояснювалося насамперед функціонуванням у капіталістичних державах системи місцевого са­моврядування і зростанням ролі локальної демократії в європейських інтеграційних процесах. Уже в 1955 p., вивчивши 94 визначення тери­торіальних співдружностей, Дж. Хіллер дійшов висновку, що, незва­жаючи на наявні розбіжності, у більшості з них найбільш важливими є такі ознаки: соціальна взаємодія, територія і загальний зв'язок (або зв'язки)¹. З цього часу були сформульовані десятки інших визначень і ознак територіальних співтовариств².

¹ Hiller G. A. Definitions of Community: Areas og Agreement // Rural Sociology. —
1955.—June.— P. 778.

² Так, K. Іонассен виявив у різних визначеннях місцевих колективів значний збіг та­
ких елементів, як: 1) населення; 2) територіальна база; 3) взаємозалежність
спеціалізованих частин співтовариства і поділ праці в ньому; 4) спільна культура і

Дефініція «територіальна громада» як у працях вітчизняних вче­них, так і в чинному законодавстві характеризується різними підхода­ми та кваліфікуючими ознаками. При визначені цих спільностей, за час конституювання інституту місцевого самоврядування в Україні, вітчизняний законодавець оперував різними термінами: «терито­ріальна самоорганізація громадян», «громадяни які проживають на території», «населення адміністративно-територіальних одиниць», «територіальний колектив громадян».

Конституцією України та Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» введена категорія «територіальна громада», під якою ро­зуміють сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-тери­торіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

У чому ж полягає феномен територіальної громади? Чому саме ідея територіальної громади висвітлює філософію вітчизняної моделі місцевого самоврядування в Україні?

Багато вчених виступають за спрощене поняття територіальної громади¹. Вважаємо, що соціально-правова конструкція цього бага-тоаспектного явища містить у собі поняття населення як спільноти жителів, що об'єднані спільною діяльністю, інтересами та цілями що­до задоволення потреб, пов'язаних з побутом, середовищем мешкан­ня, відпочинком, навчанням, спілкуванням. Тобто передбачається відповідна «стійкість», «цілісність» місцевої спільноти, що об'єд­нується та характеризується системними зв'язками².

соціальна система, що інтегрують діяльність його членів; 5) усвідомлення жителями єдності і належності до співтовариства; 6) можливість діяти на корпоративній основі для розв'язання місцевих проблем. — Див.: Jonassen С. Т. Community Typology // Community Structure and Analysis. — N. Y., 1959. — P. 20-21.

¹ Зокрема, в юридичній літературі територіальний колектив визначався, як «само­
врядне об'єднання громадян за місцем проживання» (Спграшун Б. А. Социализм и де-
мократия. — М., 1976. — С. 24), «соціально організована група людей, які відносно
компактно проживають на певному просторі та об'єднані вирішенням завдань за
місцем мешкання» (Бойцов В. Я. Система субгектов советского государственного пра­
ва. — Уфа, 1972. — С. 135), «місцеве співтовариство, самоврядна, відокремлена від
державних органів співдружність громадян» (Попович С. Административное право.
(Общая часть). — М., 1968. — С. 372-373), «місцева (муніципальна) спільнота як су­
купність постійно проживаючих на даній території мешканців, в тому числі і які не є
громадянами даної держави» (Муниципальное право Российской Федерации: Учеб-
ник / Под ред. Ю. А. Дмитриева. — М., 1999. — С. 25) та ін.

² Баймурапгов М. А. Европейские стандарти локальной демократии и местное само-
управление в Украине. — X., 2000. — С. 7.

714

715

Розділ 26