В Україні є достатньо підстав для створення справді демократичного, незалежного, справедливого і неупередженого правосуддя, для посилення судових органів, від стану яких багато в чому залежить сила держави. Зі слабкою владою наше суспільство не зможе поліпшити стан справ в економіці, подолати злочинність, протистояти розкраданню державного майна тощо. Потрібно усвідомити, що суд має бути справді незалежним у прийнятті рішень, винесенні вироків. Він не має оглядатися ні на законодавчу, ні на виконавчу владу, а повинен керуватися лише законом. Саме розуміння цього має стати елементом правового мислення, особливо на державному рівні1.
У законодавстві слід закріпити організаційно-правові принципи здійснення та гарантії незалежності, неупередженості судочинства, судовий розгляд має стати універсальним, хоч і не єдиним методом розв'язання конфліктів. Саме суд правомочний вирішувати усі спори про право шляхом здійснення правосуддя, яке здатне виконувати роль інтегратора і стабілізатора суспільства. Він спроможний стати найважливішим гарантом прав і свобод людини, юридичної особи. Водночас правосудця може залишитися лише декларацією, якщо не будуть створені належні гарантії його незалежності й самостійності у виконанні своїх функцій.
У повсякденному житті принципів правосуддя не завжди дотримуються, а іноді грубо порушують їх. Так, деякими працівниками системи органів юстиції інколи висловлюється думка про те, що Мін'юст та його органи на місцях повинні мати право вимагати від суддів пояснень з приводу строків і якості розгляду судових справ, порушувати дисциплінарні впровадження проти судді, а кваліфікаційні комісії суддів мають бути замінені комісіями, які очолюватимуть працівники органів юстиції. А це вже суперечить положенням документів Ради Європи: «Судді не можуть бути зобов'язані доповідати перебіг своїх судових справ за межами суддівства».
У процесі проведення судово-правової реформи слід враховувати національний і світовий досвіди організації правосуддя, як поточні, так і перспективні його завдання, економічні можливості держави, практичну доцільність тих чи інших заходів щодо реформування судових органів. Судово-правова реформа має бути спрямована на такі кардинальні зміни, які здійснювалися б в інтересах усього
1 Москаленко В. Третя влада: у пошуках досконалої моделі // Урядовий кур'єр. — 1995. — 7лют. — С. 5.
502
суспільства, а не певних політичних сил, або окремих політичних угруповань, і насамперед на забезпечення верховенства права, свобод і прав громадян, захисту законних інтересів юридичних осіб незалежно від форми власності.
Суспільство повинно усвідомлювати високу місію судів, важливу для життя кожного громадянина нашої країни і створити передумови для послідовного втілення судами в суспільні відносини конституційних засад рівності всіх перед законом, презумпції невинуватості, прав людини на справедливий і гласний судовий розгляд компетентним, незалежним і неупередженим судом. Для виконання цих завдань та зміцнення незалежності судів важливо забезпечити в законодавчих актах додержання таких принципів судочинства:
— незалежність суду повинна гарантуватися державою і
закріплюватись у нормативно-правових актах. Усі державні та інші
установи зобов'язані поважати і додержуватися незалежності суду;
—суди повинні вирішувати справи неупереджено, на підставі фактичних даних і у відповідності з Конституцією і законом, за будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання прямого чи непрямого з якого б то не було боку і з яких би то не було причин;
—судові органи мають бути наділені відповідною компетенцією щодо всіх питань судового характеру і самі повинні вирішувати, чи належить справа, що надійшла до них, до їх компетенції;
—у процесі здійснення правосуддя не повинно бути місця неправомірному або несанкціонованому втручанню. Судові рішення, ухвалені судами, не підлягають перегляду ані посадовими особами, ані державними органами, за винятком перегляду вищестоящими судовими органами відповідно до процесуального законодавства і прийняття рішень на підставі актів амністії або помилування;
—кожна людина повинна мати право на судовий розгляд справ із застосуванням юридичних процедур у відповідних процесуальних рамках. В інших спеціально утворених органах судові справи не повинні розглядатись;
— принцип незалежності суду надає судовим органам не тільки
права, а й вимагає від них забезпечення справедливого розгляду справ
з додержанням прав сторін. Незалежність суду — це не тільки неза
лежність від інших гілок влади, а й незалежність від впливу сторін по
розглядуваних справах.
503
Розділ 22
Органи правосуддя в Україні
Реалізуючи вимоги Конституції України щодо незалежності судів і суддів, Верховна Рада України передбачила у Кримінальному кодексі України окремий розділ «Злочини проти правосуддя». У ньому передбачена кримінальна відповідальність за втручання у якій би то не було формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення; погрозу вбивством, насильством або знищення чи пошкодження майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини тощо.
Подальша розробка й прийняття необхідних законів, спрямованих на вдосконалення судочинства, перебудова існуючої системи правосуддя на засадах, визначених Конституцією України в більш реальну і перспективну, більш чутливу до економічних та інших соціальних перетворень, що відбуваються в Україні, є неодмінною вимогою часу.
22.3. Система судів загальної юрисдикції, їх функції і повноваження
Основу всієї судової системи України становлять суди загальної юрис дикції. Ними утворюється відповідна система, яка будується за принципами територіальності і спеціалізації. Єдність цієї системи забезпе чується: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом судців; обов'язковістю для всіх судів встановлених законом правил судочинства; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів усіма судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів і фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
До системи загальних судів належать: місцеві суди (районні, районні у містах, міські та міжрайонні суди, військові суди гарнізонів); апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Останній є найвищим судовим органом у системі судів
загальної юрисдикції, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.
До спеціалізованих судів належать: господарські, адміністративні та інші, визначені саме як спеціалізовані. Місцевими господарськими судами є відповідні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, які утворюються в округах. Місцеві суди є судами першої інстанції. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні справи та справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин.
Усі суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президен том України за поданням міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Президентом України визначається кількість суддів у судах за відповідним поданням голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду, та в межах видатків, визначених на утримання судів. У порядку, визначеному законом, призначаються керівники судів (голови судів та їх заступники) строком на п'ять років за поданням Голови Верховного Суду України чи голови відповідного вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації ради суддів. У такому ж порядку відбувається звільнення керівників судів із посад. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноваження судді. Голова Верховного Суду України обирається Пленумом цього суду строком на п'ять років таємним голосуванням. Законом передбачено його переобрання, але не більш ніж ще на один п'ятирічний строк.
Першоосновою системи правосуддя є місцевий суд. Місцеві загальні суди діють у межах району, міста, району в місті чи району та міста одночасно, військові суди у військових гарнізонах. Вони розглядають справи по першій інстанції, віднесені процесуальним законом до їхньої підсудності. Суди в Україні розглядають щорічно не менше трьох мільйонів справ. Із них 90 відсотків справ проходять через місцеві суди. В Україні станом на жовтень 2005 р. діяло близько 666 місцевих загальних (районних, районних у містах, міських і міськрайонних судів), у яких фактично працювали близько 4 тисяч суддів. У складі місцевих адміністративних судів близько 600 суддів та
504
505
Розділ 22
