Органи правосуддя в Україні 3 страница

Цим об'єктивним, науково обгрунтованим положенням сьогодні протистоять всілякі кон'юнктурні інтереси, політичні й особисті амбіції, які спрямовані на обмеження самостійності й незалежності прокуратури, послаблення її ролі в забезпеченні законності та здійсненні боротьби із злочинністю. У сучасних умовах економічних кризових явищ, політичної і соціальної нестабільності в суспільстві, поширення правового нігілізму зростання злочинності названі тенденції, що спрямовані проти діючих у нашій країні органів проку­ратури, є шкідливими і небезпечними, спрямованими проти налаго­дження правової стабільності в нашій країні.

Треба зазначити, що прокуратурою виявляються численні пору­шення в діях окремих громадян, підприємців, посадових осіб, у діяль­ності підприємств, установ та організацій і навіть державних органів, які самі повинні забезпечувати додержання законності. Недарма на­шу прокуратуру називають службою законності. Це багатофунк­ціональна державна структура, яка є традиційною для вітчизняної

530

правоохоронної системи, її існування в сучасних умовах є об'єктивно необхідним для суспільства і держави.

Розвиток цивілізованих ринкових відносин, розширення і пож­вавлення господарського обороту вимагають зміцнення законності, а отже, і посилення прокурорського нагляду. Адже відсутність сталої законності, часті зміни у законодавстві породжують недовіру інозем­них і вітчизняних інвесторів до вкладання коштів у промисловість, сільське господарство нашої країни, відлякують підприємців від участі у різних господарських проектах, що здійснюються на тери­торії України, знижують ініціативу і прагнення громадян до підприємницької діяльності.

Погіршення останніми роками справ із станом законності і право­порядку в Україні, необхідність в цих умовах більш дійового захисту прав громадян, інтересів держави і суспільства вимагають зміцнення органів прокуратури, підвищення ефективності її діяльності, подаль­шого вдосконалення законодавчих основ її організації та функціону­вання.

У зв'язку з кардинальними змінами в становищі прокуратури України, яка стала органом незалежної суверенної держави, було уточнено її правовий статус у Конституції України і Законі «Про про­куратуру». Чимало новел щодо її діяльності було введено в криміна­льно-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесу­альне, адміністративно-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство. В тому чи іншому ракурсі про неї йдеться в законах України «Про судоустрій України», «Про міліцію», «Про службу без­пеки України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про органі­заційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про боротьбу з корупцією» та ін. Закон України «Про мови в Ук­раїні» передбачає вимоги до мови прокурорського нагляду (ст. 22). У Законі України «Про Вищу раду юстиції» регламентуються питання проведення всеукраїнської конференції працівників прокуратури, розгляд питань про несумісність посади прокурора з заняттям іншою діяльністю, скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів.

До системи актів, які регламентують діяльність прокуратури, нале­жать затверджені постановами Верховної Ради України Дисциплінар­ний статут прокуратури України, Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Низка питань, що регулю-

531

Розділ 23

Прокуратура України

 

ють прокурорську діяльність, матеріальне забезпечення прокуратури та її працівників, міститься в указах Президента України та постано­вах Кабінету Міністрів України.

Конституцією України прокуратурі відведено самостійне місце серед органів державної влади. В Основному Законі їй присвячено окремий розділ VII. У ньому говориться, що прокуратура України ста­новить єдину систему, очолювану Генеральним прокурором України.

Головна особливість діючої нині в Україні прокуратури, а отже, і її кон­ ституційно-правового статусу полягає в тому, що вона є прокуратурою змішаного (наглядово-обвинувального) типу, виконує функції як нагляду за виконанням законів, так і кримінального переслідування. Тут немає особ­ливих суперечностей, якщо не змішувати різні за своєю функціональ­ною належністю повноваження прокурора. Виявляючи порушення за­конів, прокурор зобов'язаний ужити заходів щодо усунення таких пору­шень, у тому числі шляхом кримінального переслідування. Слідчі функції прокуратури (досудове слідство) були визнані позитивом Євро­пейською комісією «Демократія через право» (Венеціанська комісія) на її 27-му пленарному засіданні 17-18 травня 1996 р. Водночас комісія рекомендувала, щоб у законі про прокуратуру остання визначалась як система відносно незалежних органів влади, тобто не була б у повному розумінні єдиним і централізованим органом.

У процесі підготовки проекту Конституції України 1996 р. точила­ся суперечка щодо того, до якої гілки влади віднести прокуратуру (від чого залежало і визначення її функцій, і порядок призначення Генерального прокурора України та інші питання) — до судової чи виконавчої? Це так і не було вирішено.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів, ведучи боротьбу із злочинністю, прокуратура виконує величезний обсяг роботи, усуваю­чи порушення законодавства, захищаючи права і свободи громадян та інтереси держави. Слід зазначити, що багатофункціональність і неза­лежність ні в якому разі не означає її зверхності над іншими органа­ми державної влади, адже її правовий статус, функції та організаційна побудова визначаються законами України, які приймаються Верхов­ною Радою України, деякі питання регулюються указами Президента України і постановами Кабінету Міністрів України, її діяльність так або інакше перебуває під контролем вищих владних структур, що здійснюється у різних формах.

Генеральний прокурор України, який очолює прокуратуру України, призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної

532

Ради України Президентом України. Верховна Рада України може вис­ловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Верховна Рада України визначає видатки державного бюджету на фінансування прокуратури, встанов­лює порядок відшкодування шкоди, завданої юридичним і фізичним особам незаконними діями органів прокуратури за рахунок коштів на її утримання. Суд під час розгляду конкретних кримінальних справ контролює законність та обґрунтованість притягнення громадян до кримінальної відповідальності, розглядає скарги на постанови проку­рорів та ін. Вища рада юстиції розглядає питання про несумісність посади прокурора із заняттям іншою діяльністю, а також скарги про­курорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Визначаючи відповідність Конституції України тих чи інших зако­нодавчих актів, певну регулюючу роль у здійсненні діяльності проку­ратури, а також визначенні її місця в державному механізмі відіграє Конституційний Суд України. Про це свідчить низка його рішень з питань прокуратури.

Здійснюване нормативне регулювання організації і діяльності органів прокуратури владними структурами різних гілок влади, питань їх взаємодії з іншими державними органами, спростовує постійні напади на прокуратуру як на державний орган, який нібито здійснює тоталь­ний та необмежений контроль, а сам перебуває поза будь-яким контролем. Така позиція противників незалежної централізованої прокуратури, як бачимо, не має ґрунту.

Існування тотального і необмеженого контролю з боку прокурату­ри спростовується і тим, що, здійснюючи один із важливих напрямів своєї роботи — координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, вона взаємодіє в цьому напрямі як з право­охоронними органами (на засадах координації), так і з керівниками місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Для підвищення ефективності координації діяльності правоохоронних органів прокуратура взаємодіє з судами шляхом взаємного інформу­вання про стан злочинності й судимості, використання даних судової статистики та матеріалів судової практики при розробленні заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю, проведення спільних семінарів і конференцій. Практикується запрошення голів судів та керівників органів юстиції для участі в координаційних нарадах правоохоронних органів.

533

Розділ 23

Прокуратура України

 

Взаємодія органів прокуратури з іншими державними органами, а також з органами місцевого самоврядування підсилює її роль і зна­чення в державі і, безсумнівно, підвищує ефективність діяльності не тільки її, а й органів, з якими вона взаємодіє. Загальна оцінка дає підстави дійти висновку про те, що основа для забезпечення взаємодії органів прокуратури з іншими органами є. Адже кожна з систем (особливо це стосується контролюючих органів), крім суто своїх завдань, має цілі, які збігаються з цілями суміжної системи, що зумовлює можливість вироблення єдиної політики у сфері усунення правопорушень.

Як зазначалося, сьогодні особливою небезпекою для держави і суспільства є правовий нігілізм, який виходить не тільки від осіб, певною мірою зацікавлених у тому, щоб обійти закон, а й від представників управлінського персоналу, зобов'язаних бути провідниками вимог закону, а зовні міцна вертикаль виконавчої вла­ди виявилася неспроможною у своєму головному призначенні — забезпечити належне виконання законів. За таких умов звуження повноважень прокуратури, особливо наглядових, сприятиме подаль­шому поширенню беззаконня, яке часто-густо виходить від пред­ставників виконавчої влади, в тому числі від її керівництва на різних рівнях її здійснення.

Підтвердження думки про необхідність збереження і посилення нагляду прокуратури можна знайти у ряді міжнародних документів. Так, у Резолюції Будапештського багатостороннього семінару 1994 p., присвяченого проблемам реформування прокуратури, наголошува­лося на тому, що існуюча інституція в формі «загального нагляду» має бути спрямована на захист демократичної законності, норм закону, прав людини і суспільних інтересів. Європейська співдружність та її держави-члени вважають пріоритетним підвищення ефективності наглядових механізмів, про що зазначено у Декларації Ради Європи від 29 червня 1991 р.

Практика свідчить, що негативні реалії, які склались в Україні, по­требують зміцнення правоохоронних структур держави, серед яких провідне місце належить прокуратурі. За нинішніх умов вона повин­на розвиватися і вдосконалюватися. її реформування відповідно до но­вел, які містяться і стандартах Ради Європи, має бути спрямоване на подальшу оптимізацію її правового статусу з метою кращого забезпе­чення законності і правопорядку в країні, безперешкодної реалізації прав громадян і захисту інтересів держави. Реформування не повин-

534

но привести до руйнування того, що тривалий час добре слугувало людям і суспільству. Не слід сліпо копіювати модель наших проку­рорських органів, їх структури, функції, порядку формування тощо з моделей органів прокуратури зарубіжних країн (які суттєво, а іноді і радикально різняться між собою), переймаючи водночас їх недоліки, неузгодженості, функціональну немічність, можливу несумісність з нашою правоохоронною системою і організацією всієї державної вла­ди. Треба щоб прокуратура була надійним органом демократичної, правової держави, послідовним поборником сталої законності й пра­вопорядку, захисником прав і свобод людини — факторів, необхідних для успішного формування громадянського суспільства.

Неодмінною складовою правового статусу прокуратури є закріп­лені у законодавчих актах принципи її організації і функціонування. Як слушно зазначає О. Михайленко, вони зумовлені власне природою держави, рівнем її розвитку, віддзеркалюють погляд суспільства на те, якими мають бути прокуратура, функції, що вона здійснює, як має бути організована система її органів, якими методами, заходами і формами повинен здійснюватися прокурорський нагляд, які завдан­ня мають виконуватися тощо. Недотримання встановлених прин­ципів не дає змоги досягти бажаної мети¹.

Щодо кількості і точних назв цих принципів у науковій право­знавчій літературі немає суто однакового підходу, але щодо тлумачен­ня їх суті, призначення, функціонального навантаження немає й різких розбіжностей. Більшість авторів починають їх розгляд з прин­ципу законності. Він стоїть першим і в деяких проектах нової редакції Закону «Про прокуратуру». Цей принцип має діяти у всій системі дер­жавних органів, але для прокуратури він є особливо важливим. Здійснюючи нагляд за точним виконанням законів, прокурорсько-слідчі працівники зобов'язані передусім додержуватися законності у своїй роботі — діяти у відповідності з нормами Конституції і законів України, що визначають і регулюють прокурорську діяльність. Нака­зи, інструкції, директиви Генерального прокурора повинні видавати­ся лише на підставі і на виконання чинних законів.

Законність є критерієм оцінки прокурорами дій державних орга­нів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і громадян. Правові норми, що регулюють прокурорський нагляд, зобов'язують

¹ Михайленко О. Р. Прокуратура України. — К., 2005. — С. 62-63.

535

Розділ 23

Прокуратура України

 

органи прокуратури вести активну роботу по запобіганню порушен­ням закону, а у разі виявлення правопорушень вживати заходів, спря­мованих на поновлення стану законності, усунення причин, що породили порушення, і покарання винних. Прокурор повинен завжди стояти на сторожі законності.

Серед принципів організації і діяльності прокуратури, перелічених у ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», йдеться про те, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Прокурорські органи здійснюють свої по­вноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території держави законів, незалежно від будь-яких органів дер­жавної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів. Вони у межах своєї компетентності захищають права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допу­стили ці порушення. Органи прокуратури діють гласно, з урахуван­ням вимог закону до конфіденційності інформації щодо життя та діяльності фізичних і юридичних осіб, а так само державної та іншої охоронюваної законом таємниці. Вони мають інформувати органи державної влади, громадськість про стан законності та про заходи її зміцнення.

Правовий статус прокуратури визначається також передбаченими законом гарантіями її діяльності. Так, ст. 7 Закону України «Про про­куратуру» встановлені гарантії незалежності прокурорських органів. Законом застерігається, що будь-яке втручання органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, засобів масо­вої інформації, політичних партій, об'єднань громадян у діяльність прокуратури по виконанню покладених на неї функцій, заборо­няється. Вплив на прокурора з метою заборонити виконання або пе­решкодити виконанню ним службових обов'язків чи домогтися прийняття неправомірного рішення зумовлює передбачену законом відповідальність.

Прокурори не можуть бути у складі комісій, комітетів та інших ко­легіальних органів, що створюються органами виконавчої влади,

представницькими органами і органами місцевого самовряду­вання.

Прокурор вищого за посадою рівня вправі витребувати та прийня­ти до свого провадження будь-яку справу, що знаходиться у провад­женні підпорядкованого прокурора, але не може примушувати його діяти всупереч своїм переконанням. Кожний прокурор приймає рішення самостійно і одноособово на підставі закону та власного пе­реконання, виходячи з рівності всіх перед законом і судом, вживає за­ходів для усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Прокурори не зобов'язані давати роз'яснень по суті справ і ма­теріалів, що знаходяться у їх провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків та в порядку, передбачених чинним законодавством. Ніхто не вправі без дозволу прокурора роз­голошувати матеріали досудового слідства та перевірок, які здійсню­ються органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

Посада прокурора не може бути сумісною з посадою в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування, а також з представницьким мандатом, належністю до якої-небудь партії та іншої політичної організації. Прокурор також не має права сумісництва своєї службової діяльності з іншою роботою, крім викла­дацької, наукової та творчої в неробочий час, входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємств, бути засновником юридичних осіб, що ставлять за мету отримання прибутку. Це поло­ження має поширюватись і на слідчих прокуратури.

Гарантії незалежності прокуратури України полягають ще і в тому, що її органи, заклади та установи утворює Генеральний прокурор Ук­раїни і визначає їх компетенцію, призначає на посади і звільняє з по­сад свого першого заступника і заступників, керівників структурних підрозділів Генеральної прокуратури України. За погодженням з Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим він призначає прокуро­ра цієї республіки та звільняє його з посади. Призначає та звільняє прокурорів областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратур, їх заступників, а також міських, районних, міжрайонних прокурорів за поданням відповідних прокурорів вищого рівня та звільняє їх з посад.

Такий порядок призначення прокурорів на місцях — одна з основ­них гарантій їх незалежності від органів місцевої влади. Ця незалежність забезпечується також достатньою автономією у всіх питаннях організації та діяльності системи її органів. Управління опе-

 

536

537

Розділ 23

Прокуратура України

 

ративною діяльністю органів прокуратури, які не є органами «подвійного» підпорядкування, здійснюється тільки по вертикалі зго­ри донизу. Прокуратура має всі необхідні структурні ланки (відділи кадрів, правового забезпечення, фінансування та бухгалтерського обліку, матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб тощо), які підпорядковані тільки прокуратурі і є її органічною невід'ємною частиною.

Серед гарантій, що забезпечують незалежність прокурорів у здійсненні їх повноважень, слід назвати також особливий порядок їх призначення, притягнення до відповідальності та звільнення; вста­новлений законом порядок фінансування та організаційного забезпе­чення діяльності прокуратури; належне матеріальне та соціальне забезпечення прокурорів; визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки прокурорів, членів їхніх сімей, майна, а також інші засоби їх правового захисту.

23.2. Система і структура прокуратури

Система і структура прокуратури України визначена Конституцією України (ст. 121, 122), Законом України «Про прокуратуру» (ст. 6), на­казами Генерального прокурора України. Відповідно до Конституції і закону органи прокуратури, як зазначалося, становлять єдину цент­ралізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Якщо стисло розглянути систему органів прокуратури, то вона складається з: Генеральної прокуратури України, прокуратури Авто­номної Республіки Крим, прокуратур областей, міст Києва та Севас­тополя (на правах обласних), міських, районних, міжрайонних, інших прирівняних до них прокуратур, військових прокуратур регіонів, військової прокуратури Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військових прокуратур гарнізонів (на правах міських). До цієї системи належать також навчальні заклади та науко­во-дослідні установи.

Побудова системи прокурорських органів в Україні, її структура безпосередньо зв'язані з організацією та діяльністю всього державно­го механізму, до якого вона входить як невід'ємна складова. Ця систе­ма будується відповідно до форми державного устрою та адміністра-

тивно-територіального поділу України. Побудова військової прокура­тури відповідає структурній організації, прийнятій у армії і на флоті.

Територіальне розміщення органів прокуратури визначається пе­редусім максимальним наближенням цих органів до місць, де безпо­середньо мають виконуватися закони, зокрема до населення країни, що має сприяти якнайшвидшому виявленню й усуненню порушень законодавства. Це дає можливість Генеральному прокурору найбільш ефективно виконувати свої функції по всій країні, мати прокурорсь­кий орган у всіх ланках — центральній, обласній, районній, регіонах і гарнізонах армії і флоту.

Внутрішня структура органів прокуратури зумовлена її консти­туційними функціями, а також діяльністю, спрямованою на виконан­ня цих функцій.

Як апарат Генеральної прокуратури України, так і нижчі за на­лежністю прокурорські органи мають будуватися з урахуванням найбільш оптимального здійснення кожним органом окремо й усією системою органів прокуратури покладених на них функцій, а тому за наявності різних структурних форм забезпечення тієї чи іншої дільниці прокурорської діяльності у різних ланках цієї системи зміст її переважно залишається незмінним згори донизу.

Важливе значення у цьому аспекті має пошук оптимальної струк­ тури Генеральної прокуратури, спрямований у підсумку на поліпшен­ня роботи не тільки центрального органу прокурорської системи, а й підлеглих йому прокуратур, тому що структура Генеральної прокура­тури є певним чином наслідком ідентичності їх функцій і єдності завдань, які вона виконує, зразком для визначення їхньої ор­ганізаційної побудови. Прикладом цього може бути структура Гене­ральної прокуратури України, затверджена наказом Генерального прокурора від 12 грудня 2005 р. № 138. Згідно з цим наказом Гене­ральний прокурор України, який очолює Генеральну прокуратуру Ук­раїни, має першого заступника, п'ятьох заступників, трьох старших помічників і радника. Старшого помічника має перший заступник Генерального прокурора, помічників — заступники Генерального прокурора і радник Генерального прокурора.

Передбачена чергова частина Генеральної прокуратури.

У Генеральній прокуратурі діють головні управління та управ­ління, у складі яких є відділи, а також самостійні відділи.

Головне управління кадрового забезпечення. До нього входить управління кадрів, яке має два відділи, а саме — відділ роботи з кад-

 

538

539

Розділ 23

Прокуратура України

 

рами та відділ підготовки кадрів та аналітичної роботи. У структурі кадрового забезпечення діє також відділ особового складу та внутрішньої безпеки.

Головне управління організаційного та правового забезпечення скла­дається з організаційно-контрольного управління з відділом організації роботи і контролю виконання та відділом статистичної інформації та аналітичної роботи, а також управління правового за­безпечення, до якого входять відділ правового аналізу і відділ право­вої інформації.

Головне управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства, в якому функціонують чотири управління, а саме: управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ, яке складається з відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оператив­но-розшукової діяльності та дізнання та відділу нагляду за додержан­ням законів при провадженні досудового слідства; управління нагля­ду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією. Це уп­равління має три відділи, серед яких — відділ нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання, відділ нагляду за додержанням законів при провадженні до­судового слідства; відділ нагляду за виконанням законодавства про боротьбу з корупцією. Управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та Державної прикордонної служби України. В цьому управлінні — два відділи: відділ нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та відділ на­гляду за додержанням законів про державний кордон і митну справу. Управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції має відділ нагляду за додержанням законів органами податко­вої міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання, а також відділ нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні досудового слідства. У складі розглядуваного головного управління діє відділ організаційно-мето­дичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.

Головне слідче управління налічує три управління, а саме: управ­ління з розслідування особливо важливих справ, у якому відділ з розслідування кримінальних справ про злочини у сфері службової діяльності, відділ з розслідування кримінальних справ про злочини у

сфері економіки і відділ з розслідування кримінальних справ про зло­чини проти особи. Управління нагляду за розслідуванням криміналь­них справ слідчими органами прокуратури поділяється на два відділи — перший наглядовий відділ та другий наглядовий відділ. В управлінні криміналістики є відділ з навчально-методичної роботи і відділ надання практичної допомоги та застосування технічних за­собів. У складі головного слідчого управління функціонує також ор­ганізаційно-методичний відділ. Особливо виділяється відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими генеральної проку­ратури України.

Головне управління нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави. В ньому є управління захисту прав і свобод громадян, що включає відділ нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод громадян і відділ нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення та управління захисту інтересів держави з відділом захисту фінансово-економічних інтересів держа­ви, відділом нагляду за додержанням законів при здійсненні зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, відділом нагляду за додержанням законів щодо боротьби з відмиванням доходів, одер­жаних злочинним шляхом. До цього головного управління, крім зга­даних управлінь, входять також: відділ захисту прав і свобод непо­внолітніх, відділ нагляду за додержанням природоохоронного зако­нодавства, організаційно-методичний відділ.

Головне управління представництва в суді, захисту інтересів грома­ дян та держави при виконанні судових рішень. До нього належать: уп­равління представництва інтересів громадян та держави в суді. У йо­го складі — відділ представництва у Верховному Суді України та ви­щих спеціалізованих судах та відділ організації представництва в суді. Крім зазначеного, в цьому головному управлінні діють: відділ пред­ставництва Генеральної прокуратури в судах, відділ захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, організаційно-методичний відділ.

Головне управління підтримання державного обвинувачення в судах. Його структура складається з управління організації підтримання державного обвинувачення, в якому діють: відділ організації участі прокурорів у кримінальному судочинстві; відділ підтримання держав­ного обвинувачення в судах та управління участі прокурорів у пере­гляді судових рішень у кримінальних справах, де діють відділ участі прокурорів у касаційному перегляді рішень місцевих судів і відділ

 

540

541

Розділ 23

Прокуратура України

 

участі прокурорів у перегляді рішень апеляційних судів. Як і у попе­редніх головних управліннях, у розглядуваному є організаційно-методичний відділ.

До попередніх головних управлінь окремо примикає управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів з двома відділа­ми, а саме: відділом нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань і відділом нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру.