адміністративних методів управління суспільством склалася певна недооцінка можливостей судових процедур вирішення спорів, збереглися намагання представників різних гілок влади вийти за межі визначеної Конституцією їх компетенції, впливати на судові органи тощо. Тільки.подолання цих негативних явищ дає змогу налагодити оптимальне регулювання соціальних процесів, досягнення рівноваги в суспільстві, його сталого, нормального розвитку. Судова влада в демократичній, правовій державі має бути деполітизована, що сприяє більшій довірі до неї членів суспільства, є фактором забезпечення її незалежності, об'єктивності та неупередженості. Судові органи повинні підходити до розв'язання політичних проблем юридичним шляхом, переводити їх на мову закону і вирішувати тільки правовими засобами.
Неприпустимим є втягування суду у політичні чвари, що може призвести до деформації суті та істинного призначення судової влади в демократичному суспільстві, втрати її незалежності, неупередженості та авторитету.
На відміну від законотворчого процесу, виконавчо-розпорядчої діяльності адміністративно-управлінського апарату розгляд судових справ, що здійснюється судовою владою, поширюється на конкретні випадки. Діючи за принципом рівності всіх громадян перед судом і керуючись лише нормами права, вона має бути осторонь політичної відповідальності та ідеологічних тисків, оскільки підпорядкування суду різним політичним подіям може призвести до його залежності насамперед від виконавчої влади. Принцип поділу влади передбачає можливість кожної гілки влади контролювати іншу з тим, щоб між ними зберігався певний баланс. Конституційне закріплення цього принципу потребує, з одного боку, достатньої послідовності його здійснення, а з іншого — сучасного бачення всіх його складових.
Слабкість судової влади в державі означає, що інші гілки влади є сильнішими, ніж це потрібно для суспільства. Такий дисбаланс може призвести до зловживань і порушень закону з боку законодавчої і виконавчої влади, а суди не в змозі будуть гарантувати людям справедливість. Діяльність судової влади має бути спрямована на те, щоб шляхом вирішення правових спорів забезпечити поєднання свободи з обов'язком додержання законів.
Чіткий розподіл конституційної компетенції основних гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової — є одним із шляхів забез-
492
печення ефективного функціонування всього державного механізму. Ще у XVIII ст. видатний французький вчений-юрист Ш. Монтеск'є у праці «Про дух законів» писав: «Щоб створити помірковане управління, треба вміти комбінувати влади, регулювати їх, стримувати, приводити їх у дію, додавати, так би мовити, балансу одній, щоб вона могла врівноважувати іншу; це такий шедевр законодавства, який рідко вдається виконати випадку і який дозволяють виконати розсудливості»1. І далі: «Якщо влада законодавча і виконавча будуть поєднані в одній особі або установі, то свободи не буде, оскільки можна побоюватися, що цей монарх або сенат створюватиме тиранічні закони для того, щоб також тиранічно застосовувати їх. Не буде свободи і в тому разі, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Коли вона поєднана із законодавчою владою, то життя і свобода громадян потраплять під владу сваволі, адже суддя буде законодавцем. Якщо судова влада поєднана з виконавчою, то суддя дістає можливість стати гнобителем»2. Монтеск'є зазначав, що потрібен такий порядок, за якого різні гілки влади могли б взаємно стримувати одна одну3.
В науковій літературі й у законодавчих актах, інших державних документах три гілки влади прийнято називати у послідовності — законодавча, виконавча і судова. Такий порядок ставить судові функції за змістом після законотворчості і виконавчо-розпорядчої діяльності. Такий підхід є типовим у державах, які належать до так званих континентальних правових систем, де юридичний пріоритет визначається за законодавцем, чиїй волі мають підпорядковуватися і державні чиновники, і професійні судді, що застосовують норми закону на відміну від англосаксонської системи права, де одним із найважливіших джерел права є судовий прецедент.
Аналіз процесу розвитку правових систем провідних країн Європи за останні десятиріччя дає можливість докорінно переглянути цю усталену черговість на користь судової влади, яка зазнає в наш час чимало змін. Поряд з традиційними функціями, пов'язаними із застосуванням кримінального покарання до осіб, що вчинили кримінальний злочин, а також з вирішенням різних майнових спорів, до судової
1 Монтескье ПІ. О духе законов. — М., 1999. — С. 63.
2 Там само. — С. 138-139.
3 Там само. — С. 137.
493
Розділ 22
