ханізму держави будується передусім на певній взаємодії влад, інакше ніякої високоорганізованої правової держави і цивілізованого громадянського суспільства ніколи не буде1. Всі гілки влади мають сповідувати лише одну ідеологію — правову, бо «там, де починається реальне право, закінчується безладдя». Саме ідея правової держави здатна об'єднати суспільство2.
Останніми роками для побудови самостійної та незалежної судової влади зроблено чимало, але залишається ще багато нерозв'язаних проблем. Повільність їх розв'язання зумовлюється рядом причин, у тому числі відсутністю досконало розроблених теоретичних питань устрою судової системи, перспектив її розвитку. Цю прогалину не заповнюють запропоновані останніми роками різні концепції судово-правової реформи, які належать певним установам, зокрема Міністерству юстиції України, Верховному Суду України, або окремим дослідникам. Усі вони мають і позитивні сторони, і певні недоліки, містять не завжди однакові погляди на устрій судової системи, обсяг повноважень судів і суддів, взаємовідносини судців з представниками інших гілок державної влади, у них відсутня чіткість уявлення про зміст судової влади та її структури, напрями розвитку форм судового контролю, що ускладнює розвиток законодавства в галузі судоустрою.
У Постанові Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 22 квітня 1992 р. (вона була схвалена в основному) міститься поняття судової влади, зокрема, говориться, що «під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості». На жаль, не визначено поняття судової влади, а також законодавчої і виконавчої влади в Конституції України.
Були спроби визначити поняття судової влади у проектах нової Конституції України, підготовлених різними партіями чи групами, а також у різних концепціях судово-правової реформи, надрукованих у періодичній пресі чи в окремих виданнях, але більшість з них не розкрили повної суті судової влади.
Сам термін «судова влада» в такому контексті, як ми розуміємо його сьогодні, був вжитий у Декларації про державний суверенітет Ук раїни: державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.
Введення до Конституції та законодавства поняття «судова влада» вимагає нового осмислення ролі і призначення суду у структурі державної влади і в суспільстві. Із звичайної державної установи, яка була складовою адміністративно-командної системи, провідником партійно-державної політики і органом боротьби зі злочинністю, суд має стати незалежним і самостійним державним органом. Обслуговуючи суспільні потреби, суд у правовій державі вирішує свої специфічні завдання: здійснює правосуддя, вирішує спори і конфлікти із застосуванням або виконанням законів. Його функції і роль як органічно притаманного правовій державі органу мають зростати, а авторитет — зміцнюватись.
Суду належатиме провідне місце в юридичній системі країни. Діяльність інших правових установ і правоохоронних органів спрямована на забезпечення здійснення правосуддя.
В юридичній літературі, багатьох офіційних документах судова влада ототожнюється з правосуддям. Однак саме правосуддя тлумачиться і у широкому, і у вузькому значеннях: як будь-яка діяльність, що здійснюється судом і тільки як розгляд справ у судовому засіданні1.
Підсумовуючи викладене, можна зупинитися на такому визначенні. Судова влада — самостійна і незалежна гілка державної влади, утворена для вирішення на основі закону шляхом здійснення правосуддя державними органами — судами в особі суддів і залучених у встановлених законом випадках до здійснення правосуддя представників народу соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами, контролю за консти-туційністю законів; захисту прав громадян у їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановленні юридичних фактів2.
1 Притика Д. Післямова до з'їзду суддів України // Юридичний вісник. — 1995. —
№1. — С. 97.
2 Кампо В. Роль права: чи скоро розуміють її сучасні політичні лідери? // Урядовий
кур'єр. — 1993. — 27 липня. — С. 5.
1 Правина А. А. Концепция развития законодательства о судоустройстве // Правовая
реформа: концепция развития российского законодательства. — М., 1995. — С. 175.
2 Петрухин И. Л. Проблема судебной власти в современной России // Государство и
право. — 2000. — № 7. — С. 15.
496
497
Розділ 22
