Органи правосуддя в Україні

ханізму держави будується передусім на певній взаємодії влад, інакше ніякої високоорганізованої правової держави і цивілізованого грома­дянського суспільства ніколи не буде¹. Всі гілки влади мають сповіду­вати лише одну ідеологію — правову, бо «там, де починається реальне право, закінчується безладдя». Саме ідея правової держави здатна об'єднати суспільство².

Останніми роками для побудови самостійної та незалежної судо­вої влади зроблено чимало, але залишається ще багато нерозв'язаних проблем. Повільність їх розв'язання зумовлюється рядом причин, у тому числі відсутністю досконало розроблених теоретичних питань устрою судової системи, перспектив її розвитку. Цю прогалину не за­повнюють запропоновані останніми роками різні концепції судово-правової реформи, які належать певним установам, зокрема Міністерству юстиції України, Верховному Суду України, або окре­мим дослідникам. Усі вони мають і позитивні сторони, і певні недоліки, містять не завжди однакові погляди на устрій судової систе­ми, обсяг повноважень судів і суддів, взаємовідносини судців з представниками інших гілок державної влади, у них відсутня чіткість уявлення про зміст судової влади та її структури, напрями розвитку форм судового контролю, що ускладнює розвиток законодавства в га­лузі судоустрою.

У Постанові Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 22 квітня 1992 р. (вона була схвалена в основно­му) міститься поняття судової влади, зокрема, говориться, що «під су­довою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості». На жаль, не визначено поняття судової влади, а також законодавчої і виконавчої влади в Конституції України.

Були спроби визначити поняття судової влади у проектах нової Конституції України, підготовлених різними партіями чи групами, а також у різних концепціях судово-правової реформи, надрукованих у періодичній пресі чи в окремих виданнях, але більшість з них не розкрили повної суті судової влади.

Сам термін «судова влада» в такому контексті, як ми розуміємо його сьогодні, був вжитий у Декларації про державний суверенітет Ук­ раїни: державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Введення до Конституції та законодавства поняття «судова влада» вимагає нового осмислення ролі і призначення суду у структурі дер­жавної влади і в суспільстві. Із звичайної державної установи, яка бу­ла складовою адміністративно-командної системи, провідником партійно-державної політики і органом боротьби зі злочинністю, суд має стати незалежним і самостійним державним органом. Обслугову­ючи суспільні потреби, суд у правовій державі вирішує свої специфічні завдання: здійснює правосуддя, вирішує спори і конфлікти із застосуванням або виконанням законів. Його функції і роль як органічно притаманного правовій державі органу мають зростати, а авторитет — зміцнюватись.

Суду належатиме провідне місце в юридичній системі країни. Діяльність інших правових установ і правоохоронних органів спрямо­вана на забезпечення здійснення правосуддя.

В юридичній літературі, багатьох офіційних документах судова влада ототожнюється з правосуддям. Однак саме правосуддя тлума­читься і у широкому, і у вузькому значеннях: як будь-яка діяльність, що здійснюється судом і тільки як розгляд справ у судовому засіданні¹.

Підсумовуючи викладене, можна зупинитися на такому визна­ченні. Судова влада — самостійна і незалежна гілка державної влади, утворена для вирішення на основі закону шляхом здійснення право­суддя державними органами — судами в особі суддів і залучених у встановлених законом випадках до здійснення правосуддя представ­ників народу соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами, контролю за консти-туційністю законів; захисту прав громадян у їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за до­держанням прав громадян при розслідуванні злочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановленні юридичних фактів².

¹ Притика Д. Післямова до з'їзду суддів України // Юридичний вісник. — 1995. —
№1. — С. 97.

² Кампо В. Роль права: чи скоро розуміють її сучасні політичні лідери? // Урядовий
кур'єр. — 1993. — 27 липня. — С. 5.

¹ Правина А. А. Концепция развития законодательства о судоустройстве // Правовая
реформа: концепция развития российского законодательства. — М., 1995. — С. 175.

² Петрухин И. Л. Проблема судебной власти в современной России // Государство и
право. — 2000. — № 7. — С. 15.

496

497

Розділ 22