ціонує сучасна держава, особливо федеративна. Завдання творців сучасних конституцій, за словами В. Чиркіна1, полягає в тому, щоб відійти від колишніх уявлень про «жорсткий» поділ влади, враховувати практику сучасної держави, адже концепція розподілу влади має насамперед орієнтовний характер. Вона є одним з найважливіших досягнень політичної та правової думки, нею слід керуватися при визначенні структури державних органів, однак на догоду догматичному її розумінню не слід не зважати на реалії.
Насамперед потрібно враховувати, що конкретне втілення в життя принципу поділу влади залежить від впливу багатьох факторів, зокрема історичних особливостей еволюції певної держави, рівня її економічного й соціально-культурного розвитку, природно-географічних умов тощо. Треба враховувати тенденції світового розвитку, особливо зростання соціальної ролі держави і посилення у зв'язку з цим виконавчої влади, з одного боку, а з іншого — зростання впливу політичних партій.
Ідея балансу гілок влади, системи їх взаємних стримань і противаг використовується в багатьох сучасних конституціях. Проте вона розрізняється за характером її втілення в умовах поділу влади у парламентарних республіках чи парламентарних монархіях, президентських та напівпрезидентських республіках, а також країнах, де не визнається принцип конституційного контролю щодо законів парламенту (наприклад, у Великій Британії) і в теорії панує принцип верховенства парламенту. Проте й у парламентарних республіках та монархіях існує система стримувань і противаг. Так, за вотуму недовіри урядові він не тільки може піти у відставку, а й розпустити парламент (юридично цю акцію здійснює глава держави за вказівкою уряду). Уряд (глава держави) за таких умов призначає нові вибори, і виборці вирішують такий конфлікт: якщо партія (партії), що сформувала уряд, перемагає на нових, дострокових виборах до парламенту, уряд залишається при владі. Якщо за нової партійній більшості у парламенті буде новий уряд, попередній піде у відставку.
Отже, можна відзначити певне «зміщення» світової конституційної практики з традиційної класифікації функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову в бік схеми поділу влади:
1 Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньїй опмт. — М., 1998. — С. 255.
глава держави — парламент — уряд, якою дедалі більше визначається форма правління в конституційній державі. Іншою помітною тенденцією стає поява державних органів з особливим статусом, що не охоплюються традиційною тріадою «гілок влади», а є своєрідними владними «відгалуженнями» від основних «гілок».
Особливого значення набуває роль глави держави, яка полягає не так у реалізації принципу поділу влади, як відображає принцип єдності державної влади. Якщо за Конституцією США президент, здійснюючи виконавчу владу, з самого початку жорстко задіяний у системі поділу влади, то у парламентарній республіці (наприклад, Італії) президент є лише главою держави, який обирається парламентом (на відміну від парламентської монархії); він може здійснювати частину своїх повноважень самостійно, але для більшості актів потрібна контрасигнація. При цьому конституційна практика тяжіє до зменшення повноважень президента, тому навіть традиційну для держави представницьку функцію в Італії здійснює глава уряду, який є реальним главою держави.
У світі дедалі більшого поширення набуває тенденція зближення форм правління, що втілюється у так званій змішаній формі правління (напівпрезидентська, напівпарламентська або, за іншою термінологією, президентсько-парламентська і парламентсько-президентська республіка). Основні риси напівпрезидентської республіки — широкі повноваження президента, який обирається прямими (рідше непрямими) виборами. Не входячи безпосередньо в жодну з гілок влади, президент координує їх діяльність, може розпускати парламент або одну з його палат, формує уряд і спрямовує його діяльність. Уряд несе політичну відповідальність і перед президентом, і перед парламентом. Напівпрезидентська республіка у Франції змогла ефективно функціонувати за багатопартійної системи і принесла країні стабільність. Напівпарламентська республіка (наприклад, Німеччина) вирізняється більш складним порядком відправлення уряду у відставку, що суттєво знижує можливість урядових криз.
Водночас у практиці світового конституціоналізму є форми правління, що орієнтуються не на принцип поділу влади, а на, по суті, протилежний принцип — демократичного централізму. Зокрема, у СРСР ця форма виступала якрадянська влада, тобто влада представницьких органів — рад, на які покладалося здійснення народовладдя. Органи державного управління і судові органи були підзвітні радам, останні могли навіть брати на себе деякі функції органів виконавчої
282
283
Розділ 16
