Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

 

Виборність. Верховна Рада України є виборним органом державної влади. Відповідно до Конституції України народні депутати обира­ються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шля­хом таємного голосування. Виборний спосіб формування Верховної Ради України логічно випливає з проголошеного принципу народно­го суверенітету.

Щодо виборності як ознаки парламенту існує багато різних поглядів. Наприклад, російський вчений Ю. Тихомиров визначає вибори як єдиний можливий спосіб формування представницьких органів, які надають їм «авторитету всезагальності»¹. Така думка має ряд прихильників. Наприклад, А. Махненко зазначає, що вищий ор­ган державної влади має право виражати суверенну волю народу за умови його дійсно представницького складу. Такий склад державного органу забезпечується послідовно демократичними виборами².

Саме завдяки такій властивості, як виборність органи народного представництва набувають своєї визначальної якості — представ­ницького характеру, вважає дослідниця російського парламентаризму І. Котелевська³.

Отже, в Україні демократичні вибори народних депутатів дають змогу громадянам виразити свою причетність до представницьких ус­танов, сприяють встановленню зв'язку між народними представни­ками і виборцями. Виборність зумовлює особливе місце Верховної Ради України як загальнонаціонального представницького органу в системі органів державної влади. Виборний спосіб формування пар­ламенту зумовлює та забезпечує тісний зв'язок цього органу з ук­раїнським суспільством. Під час проведення парламентських виборів відбувається процес інтеграції настроїв, інтересів суспільства у представницьку установу з метою їх реалізації та захисту. І саме в цей момент парламент України набуває рис так званого інтеграційного центру, що сприяє виявленню суспільних інтересів у державі. Але інтеграція має відносний (умовний) характер, тому що Український народ під час виборів представляють виборці, тобто громадяни, які

мають і реалізують у процесі виборчих кампаній своє конституційне право обирати і бути обраними (активне та пасивне виборче право). Звичайно, виборці — не весь народ, але вони є конституційно визна­ченою, політичною правоздатною і дієздатною його складовою, яка формує парламент¹. Одержуючи на виборах представницький мандат, народні представники мають виражати волю виборців, тобто ті суспільні інтереси, що забезпечують виконання основних функцій парламенту.

Постійний характер діяльності та періодичність формування. Зміст цієї ознаки парламенту України полягає, з одного боку, в тому, що Верховна Рада України є постійно діючим органом державної вла­ди, з іншого — відповідно до частини п'ятої ст. 76 Конституції Ук­раїни строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років, що свідчить про періодичність її формування.

Постійність діяльності Верховної Ради України зумовлена харак­тером діяльності народних депутатів України. Постійна основа діяль­ності народних депутатів означає, що відповідна діяльність на весь період мандата має бути, по суті, головним видом їхньої професійної діяльності. Це випливає зі змісту Рішення Конституційного Суду Ук­раїни у справі щодо несумісності посад народного депутата України і члена Кабінету Міністрів України від 4 липня 2002 р.²

Постійна основа депутатської діяльності свідчить про розвиток Верховної Ради України на засадах парламентаризму. Адже Україна відмовилася від практики радянських часів, коли постійно діючим органом була Президія Верхової Ради, а Верховна Рада на своїх кількаденних сесіях звичайно вирішувала питання, по суті, супрово­джувального характеру щодо діяльності її Президії³.

Важливою ознакою українського парламенту є періодичність терміну його формування. Ця риса є так званою періодичною пе­ревіркою відповідності інтересів, що виражаються, пріоритетам суспільно-політичних сил у державі.

 

¹ Тихомиров Ю.А. Вдасть в обществе: єдинство и разделение // Советское государство
и право. — 1990. — № 2. — С. 11.

² Махненко А. X. Верховньїе органьї народного представительства социалистических
стран. — М., 1972. — С. 8.

³ Котелевская И. В. Современньш парламент // Государство и право. — 1997. —
№3. — С. 12.

¹ Котелевская И. В. Современньїй парламент // Государство и право. — 1997. —
№ 3. — С. 9-10.

² Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — №4.

³ Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер'янов, О. В. Ба-
танов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та
ін. — X.; К., 2003. — С. 376-377.

 

294

295

Розділ 17