Теоретичні основи організації і здійснення державної влади

різними суб'єктами, а Голова Верховного Суду України, міністр юстиції України і Генеральний прокурор України входять до складу Вищої ради юстиції за посадою.

За часом функціонування державні органи можуть утворюватися як постійні (наприклад, Конституційний Суд України, Вища рада юс­тиції тощо) — на чітко визначений строк повноважень та як тимча­сові. Зокрема, ст. 89 Конституції України передбачено затвердження Верховною Радою України комітетів на строк її повноважень, тобто на п'ять років, а також можливість створення нею тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій.

Державні органи можуть утворюватися як одноособові (Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, глава місцевої державної адміністрації тощо) та як колегіальні. Зокре­ма, колегіальними є Верховна Рада України, її комітети і тимчасові комісії та Кабінет Міністрів України. Деякі органи можуть діяти як в однособовому, так і в колегіальному складі, залежно від процесуаль­них особливостей їх діяльності (зокрема, суди загальної юрисдикції).

Залежно від місця в системі органів держави, яке визначається їх компетенцією та колом повноважень, розрізняють державні органи загальної компетенції (наприклад, Кабінет Міністрів України) та орга­ ни спеціальної компетенції (Міністерство науки і освіти, Антимоно-польний комітет тощо)

Розрізняють органи державної влади також за територіальною оз­накою. У системі органів державної влади функціонують загально­державні (центральні) органи, діяльність яких поширюється на всій території України (Верховна Рада України, Верховний Суд України та ін.) і місцеві органи державної влади (наприклад, місцеві державні адміністрації, місцеві суди). Окремі повноваження державної влади здійснюють органи місцевого самоврядування, однак вони не нале­жать до державних органів¹.

Найбільш важливим у системному відношенні є поділ органів державної влади за функціональною спрямованістю окремих сфер державної влади, її функціонуванням на засадах поділу на владу зако­нодавчу, виконавчу і судову. Цей поділ державних органів закріплений

¹ Шаповал В. Феномен державного органу (органу держави) або органу державної влади: теоретико-правовий і концептуальний аспекти // Право України. — 2003. — № 8. — С. 25-29.

у частині другій ст. 6 Конституції, де прямо вказано на органи законо­давчої, виконавчої та судової влади, які здійснюють свої повноважен­ня у встановлених Конституцією України межах і відповідно до за­конів України.

Слід зауважити, що в радянський період у конституційно-правовій (державно-правовій) науці поняття «органи державної влади» вико­ристовувалося переважно щодо одного з видів державних органів — представницьких, які обиралися населенням, поряд з такими видами останніх як органи державного управління, суду й прокуратури. У су­часній юридичній науці всі органи держави визнаються органами державної влади, оскільки вони здійснюють єдину державну владу, хоча й різними є функції цієї влади. Так само відмовилися в теорії та в законодавчій практиці від терміна «органи державного управління» на користь терміна «органи виконавчої влади», виходячи з принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Проте і нині розуміння принципу поділу влади не є однознач­ним і навколо нього тривалий час точаться дискусії. Так, ще на по­чатку минулого століття в юридичній науці основну розбіжність вбачали у класифікації головних функцій влади. Якщо одні теоре­тики визнавали існування, крім законодавчої, також урядової (або адміністративної) та судової функцій влади (тричленна кла­сифікація), то інші поєднували адміністративну і судову діяльності в одне поняття виконання законів, розрізняючи таким чином лише дві основні функції влади: законодавчу та виконавчу (двочленна кла­сифікація). Прибічники останньої не заперечували істотної відмінності між управлінням і судом, однак вважали її другоряд­ною, порівняно з відмінністю між законодавством і виконанням, між установленням норм об'єктивного права та їх виконанням у широкому сенсі слова, тобто застосуванням цих норм до конкрет­них суспільних відносин.

Зародки тричленної класифікації можна знайти ще у Аристотеля, однак домінуючою в юридичній науці вона стала завдяки Монтеск'є. Згідно з цим вченням, яке підтримується більшістю юристів, потрібно розрізняти не дві, а три функції державної влади, а саме: установлення норм об'єктивного права (законодавство); здійснення окремих суб'єктивних прав і обов'язків держави, що випливають з цих норм (управління); охорона юридичних норм від порушень (суд). Цим трьом функціям відповідають також три види актів держави: за­кон, урядовий акт і судове рішення.

278

279

Розділ 16