Ці класифікації розглядаються зазвичай у контексті матеріального (об'єктивного) розподілу функцій державної влади. Водночас ніколи не буває так, аби певна функція влади здійснювалася виключно одним простим або складним державним органом, чи навпаки. А оскільки розподіл функцій за їх юридичною природою ніколи цілком не збігається з розподілом державної діяльності між різними органами, то виникає новий розподіл цих функцій за компетенцією органів, який називають формальним (суб'єктивним).
Виникнення теорії поділу влади, зазначає В. Чиркін, було пов'язано з боротьбою буржуазії проти феодального абсолютизму. її ідеологи висували вимогу влади народу проти абсолютистської монархії, ідеї демократії, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Передбачалося, що перша буде надана обраному народом парламенту, друга — главі держави, під яким розумівся обмежений монарх чи президент. Судова влада мала здійснюватися не королівськими, а незалежними судами, за участі представників населення (суди присяжних тощо). Звичайно цю концепцію пов'язують з ім'ям Дж. Локка, а більш певно — з твором «Про дух законів» Ш.-Л. Мон-теск'є. З переліку «гілок» влади видно, що йшлося тоді про поділ саме державної влади.
Проти цієї концепції виступив Ж.-Ж. Руссо, який обстоював єдність влади і заперечував концепцію поділу влади. Він стверджував, що вся влада повинна належати народу, а формою її здійснення мали слугувати народні збори. Він обстоював суверенітет народу, а не монарха.
На думку Ю. Тихомирова, Ж.-Ж. Руссо та інші ідеологи французької буржуазної революції пішли далі Монтеск'є, висунувши ідею суверенітету народу і розглядаючи три влади не більш як прояв єдиної верховної влади; при цьому законодавча влада ввірялася народові з відповідальністю уряду перед нею. Наступні століття підтвердили життєздатність обох доктрин, які одержали своє вираження в різних варіантах поділу влади в організаційно-функціональному сенсі. З часом концепція поділу влади стала модифікуватися. Так, у США уже через кілька десятиліть після прийняття Конституції виник не передбачений нею інститут судового конституційного контролю: суди стали перевіряти конституційність законів, ухвалених парламентом, який з позицій англосаксонського права був «незалежною гілкою» і мав верховенство. Суди не могли скасувати визнаний неконституційним закон, однак він позбавлявся судових гарантій. Надалі кон-
ституційна доктрина деяких держав Латинської Америки висунула тезу про існування четвертої, виборчої влади, під якою розуміється право громадян, що складають виборчий корпус, вирішувати всі основні питання державного життя шляхом виборів, референдуму, законодавчої ініціативи громадян та іншими способами.
У деяких конституціях говориться про особливу установчу владу. На відміну від законодавчої влади вона пов'язується з референдумом, прийняттям та зміною конституції. Установча влада уявляється як повноваження на встановлення конституційних основ життя суспільства; ця влада здійснюється особливими представницькими органами — установчими зборами або шляхом референдуму, тобто корпусом виборців.
У світовій практиці є приклади виділення, крім трьох загальноприйнятих та виборчої влади, ще однієї владної гілки — контрольної влади, що пов'язується з латиноамериканськими традиціями. До неї відносять запроваджених у багатьох країнах генеральних контролерів чи аудиторів, омбудсманів, конституційні суди та ради, прокуратуру, інші органи, які не вписуються в звичайні три влади.
Теорія поділу влади і в минулому, і особливо в сучасному варіанті не передбачає створення стіни між окремими владними гілками, оскільки концепція державного суверенітету виключає це. Йдеться про одну, єдину державну владу, що існує в державі, органи якої здійснюють її функції, виконуючи єдині завдання, взаємодіють, доповнюючи одна одну, хоча іноді до певної міри і суперечать одна одній.
Єдність владного інтересу, вказує В. Сіренко, реалізується в неоднорідній за своїм змістом діяльності органів державної влади (законодавчій, виконавчій або управлінській, судовій, прокурорській)1. Ці види реалізації єдиної влади лише умовно можуть вважатися окремими владами. Кожна з них реалізує єдиний інтерес і волю панівного класу, проте лише притаманними їй засобами. Це не виключає протистояння і боротьби між ними, що однак не можуть перерости в такі, що передбачають знищення одне одного.
Наведене не означає, що треба відкинути теорію поділу влади, як це пропонують деякі американські автори, стверджуючи, що вона викривляє реальну картину і заважає правильно зрозуміти, як функ-
1 Сиренко В. Ф. Интересьі — вдасть — управление. — К., 1991. — С. 38; Сиренко В. Интересьі и власть. — К., 2006. — С. 165-169.
280
281
Розділ 16
