Теоретичні основи організації і здійснення державної влади

Ці класифікації розглядаються зазвичай у контексті матеріального (об'єктивного) розподілу функцій державної влади. Водночас ніколи не буває так, аби певна функція влади здійснювалася виключно од­ним простим або складним державним органом, чи навпаки. А оскільки розподіл функцій за їх юридичною природою ніколи цілком не збігається з розподілом державної діяльності між різними органа­ми, то виникає новий розподіл цих функцій за компетенцією органів, який називають формальним (суб'єктивним).

Виникнення теорії поділу влади, зазначає В. Чиркін, було пов'яза­но з боротьбою буржуазії проти феодального абсолютизму. її ідеоло­ги висували вимогу влади народу проти абсолютистської монархії, ідеї демократії, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Передбачалося, що перша буде надана обраному народом пар­ламенту, друга — главі держави, під яким розумівся обмежений мо­нарх чи президент. Судова влада мала здійснюватися не королівськи­ми, а незалежними судами, за участі представників населення (суди присяжних тощо). Звичайно цю концепцію пов'язують з ім'ям Дж. Локка, а більш певно — з твором «Про дух законів» Ш.-Л. Мон-теск'є. З переліку «гілок» влади видно, що йшлося тоді про поділ саме державної влади.

Проти цієї концепції виступив Ж.-Ж. Руссо, який обстоював єдність влади і заперечував концепцію поділу влади. Він стверджував, що вся влада повинна належати народу, а формою її здійснення мали слугувати народні збори. Він обстоював суверенітет народу, а не мо­нарха.

На думку Ю. Тихомирова, Ж.-Ж. Руссо та інші ідеологи французь­кої буржуазної революції пішли далі Монтеск'є, висунувши ідею су­веренітету народу і розглядаючи три влади не більш як прояв єдиної верховної влади; при цьому законодавча влада ввірялася народові з відповідальністю уряду перед нею. Наступні століття підтвердили життєздатність обох доктрин, які одержали своє вираження в різних варіантах поділу влади в організаційно-функціональному сенсі. З ча­сом концепція поділу влади стала модифікуватися. Так, у США уже через кілька десятиліть після прийняття Конституції виник не перед­бачений нею інститут судового конституційного контролю: суди ста­ли перевіряти конституційність законів, ухвалених парламентом, який з позицій англосаксонського права був «незалежною гілкою» і мав верховенство. Суди не могли скасувати визнаний неконсти­туційним закон, однак він позбавлявся судових гарантій. Надалі кон-

ституційна доктрина деяких держав Латинської Америки висунула тезу про існування четвертої, виборчої влади, під якою розуміється право громадян, що складають виборчий корпус, вирішувати всі ос­новні питання державного життя шляхом виборів, референдуму, за­конодавчої ініціативи громадян та іншими способами.

У деяких конституціях говориться про особливу установчу владу. На відміну від законодавчої влади вона пов'язується з референдумом, прийняттям та зміною конституції. Установча влада уявляється як по­вноваження на встановлення конституційних основ життя суспільства; ця влада здійснюється особливими представницькими органами — установчими зборами або шляхом референдуму, тобто корпусом виборців.

У світовій практиці є приклади виділення, крім трьох загально­прийнятих та виборчої влади, ще однієї владної гілки — контрольної влади, що пов'язується з латиноамериканськими традиціями. До неї відносять запроваджених у багатьох країнах генеральних контролерів чи аудиторів, омбудсманів, конституційні суди та ради, прокуратуру, інші органи, які не вписуються в звичайні три влади.

Теорія поділу влади і в минулому, і особливо в сучасному варіанті не передбачає створення стіни між окремими владними гілками, оскільки концепція державного суверенітету виключає це. Йдеться про одну, єдину державну владу, що існує в державі, органи якої здійс­нюють її функції, виконуючи єдині завдання, взаємодіють, доповню­ючи одна одну, хоча іноді до певної міри і суперечать одна одній.

Єдність владного інтересу, вказує В. Сіренко, реалізується в неод­норідній за своїм змістом діяльності органів державної влади (законо­давчій, виконавчій або управлінській, судовій, прокурорській)¹. Ці види реалізації єдиної влади лише умовно можуть вважатися окреми­ми владами. Кожна з них реалізує єдиний інтерес і волю панівного класу, проте лише притаманними їй засобами. Це не виключає проти­стояння і боротьби між ними, що однак не можуть перерости в такі, що передбачають знищення одне одного.

Наведене не означає, що треба відкинути теорію поділу влади, як це пропонують деякі американські автори, стверджуючи, що вона ви­кривляє реальну картину і заважає правильно зрозуміти, як функ-

¹ Сиренко В. Ф. Интересьі — вдасть — управление. — К., 1991. — С. 38; Сиренко В. Интересьі и власть. — К., 2006. — С. 165-169.

280

281

Розділ 16