Найбільшого поширення серед конституціоналістів набула класифікація прав і свобод із урахуванням сфер життєдіяльності суспільства (політичної; економічної, соціальної, культурної та інших), життя і діяльності людини або громадянина; змісту суб'єктивних потреб та інтересів, що зумовлюють характерні конституційно-правові відносини. Залежно від того, у якій сфері переважно використовується конкретне суб'єктивне конституційне право особи, конституційні права і свободи людини і громадянина прийнято поділяти на:
— громадянські або особисті права та свободи;
— політичні права та свободи;
— економічні права та свободи;
— соціальні права та свободи;
— культурні права та свободи1.
Громадянські або особисті права та свободи надають людині можливість вільно розпоряджатися собою, користуватися невідчужува-ними благами особистої свободи, забезпечують життєво необхідні умови існування, є гарантією від будь-якого незаконного втручання у сферу її індивідуальної життєдіяльності (право на життя, на свободу і особисту недоторканність, право на недоторканність житла та ін.).
Політичні права та свободи відображають можливості громадян брати участь у суспільно-політичних відносинах, у здійсненні влади, у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування (право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах та референдумах, на об'єднання у політичні партії та громадські організації, на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, виборчі права та деякі ін.).
Соціальні й економічні права та свободи покликані забезпечити особі належний життєвий рівень, право на власність і працю, проявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і
придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (конституційне право кожного на працю, на приватну власність, на житло, на соціальне забезпечення та ін.).
Культурні права та свободи — це можливості збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень свого народу, всього людства, їх засвоєння і використання, участь у подальшому їх розвитку, можливості участі у науковому житті (право на освіту, на навчання рідною мовою; на свободу наукової, технічної і художньої творчості та ін.)1.
В юридичній літературі існують також об'єднуючі класифікації. Зокрема, виділяють соціально-економічні, соціально-культурні права і свободи.
Назви конституційних прав і свобод частково випливають, зокрема, із назв і положень міжнародних документів, що закріплюють міжнародні стандарти в галузі прав людини, — Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.
Водночас у юридичній літературі висловлюється думка, що так звана видова класифікація прав людини, котра відображена у назвах міжнародних пактів, хоча й була на час їх прийняття значним кроком уперед, нині уже навряд чи видається взірцевою і не завжди задовольняє правореалізаційну та правозахисну практику. Зокрема, П. Рабіно-вич вважає, що класифікувати права людини слід насамперед за змістом (характером) людських потреб, що ними забезпечуються. Він виділяє такі групи основних прав, як: фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні, політичні права2.
Крім того, в якісно нову групу конституційних прав людини і громадянина виділяють, зокрема, екологічні права. Обґрунтовується також виділення в самостійну групу так званих духовних прав і свобод3.
Не заперечуючи обґрунтованості різних підходів до класифікації основних прав та свобод, ми дотримуємося найбільш усталеної, а
1 Деякі автори виділяють такі групи основних прав, як: фізичні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права (Див., напр.: Колодій А. М., Олійник А. Ю. Цит. праця, — С. 167). О. Фрицький, зокрема, визначає окремими групами природні (особисті), громадянські, політичні права і свободи, проголошені буржуазними революціями; соціально-економічні, які ґрунтувалися на соціальному вченні; колективні, або солідарні, права, проголошені, головним чином, країнами третього світу (Фрицький О. Ф. Цит. праця. — С. 172.
1 Оскільки в юридичній літературі, в тому числі навчальній, існують різні підходи до
типології прав і свобод, детальніше вони розглядаються в наступних розділах, при
свячених конкретним правам і свободам.
2 Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Цит. праця. — С. 10-11.
8 Напр.: Кобецька Н. Р. Екологічні права громадян України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1998; Шумак І. Духовні права і свободи людини — права людини нового покоління // Право України. — 2005. — № 2.
50
51
Розділ 11
