вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення власних потреб. При цьому саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати, і є основними правами.
Міра «нормальності» існування визначається біологічною і соціальною обґрунтованістю потреб людини, які не є незмінними, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових документах з прав людини. Суттєвим у розумінні основних прав і свобод людини є їх закріплення в конституціях держав та міжнародно-правових актах. При цьому визначення основних прав людини не принижує значення інших похідних прав, які в кожній державі можуть мати свої національні особливості.
По-друге, ці можливості є неодмінною, закономірною «належністю» кожної людської істоти, яка не може бути позбавлена їх, оскільки інакше вона не зможе формуватися, виявляти себе саме як людина, особистість. Вони виникають з моменту її народження, є невідчужу- ваними, тобто невід'ємними від неї.
По-третє, ці можливості людини, їхзміст та обсяг залежать насам перед від можливостей усього суспільства, рівня його економічного, соціального та іншого розвитку. Отже, права людини — явище насампе ред загальносуспільне, бо породжуються вони самим суспільством, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.
Серед інших ознак основних прав людини називають і такі: це можливості, що:
— не обмежені територією держави (позатериторіальні), оскільки існують незалежно від державного визнання, поза зв'язком їх носія з конкретною державою;
— певною мірою не залежать від національної належності людини (позанаціональні): як загальнолюдська цінність вони належать їй вже тому, що вона є людиною, через факт її народження як природні, невідчужувані права. Права походять від людської природи і покликані формувати та підтримувати в людини почуття власної гідності, її індивідуальність;
— мають правовий характер, оскільки визначені законодавчо — на національному, міжнародному рівнях.
Слід зазначити, що в конституційному праві немає єдиного уніфікованого підходу до визначення прав людини, проте розуміння цього поняття через філософську категорію «можливостей» притаманне багатьом науковцям.
44
Свобода людини — це також спосіб можливої та дозволеної поведінки людини в суспільстві. Тобто і поняття прав людини, і поняття її свобод відображають можливості людини. Які права людини, свободи — це соціальне благо суспільства, визначальний показник ступеня демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і громадянського суспільства. У цьому полягає принципова спільність цих понять, а тому їх часто ототожнюють між собою, «свободи» здебільшого використовуються як синонім поняття прав людини.
Водночас права і свободи людини не є цілком тотожними явищами. Розрізняються вони, як наголошується в спеціальній літературі, головним чином шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення1. Права людини можуть бути здійснені, як правило, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів». Наприклад, право на звернення, право на працю, право на соціальне забезпечення та деякі інші конституційні права не можуть бути реалізовані без відповідної встановленої державою юридичної процедури.
Свободи людини як можливості, що Грунтуються на максимально вільному самовизначенні особи (наприклад, свобода пересування, свобода думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань; свобода світогляду і віросповідання), зазвичай можуть здійснюватися і без такої допомоги держави: вона зобов'язана гарантувати відповідні правоможливості, охороняти та їх захищати від будь-яких посягань.
Питання співвідношення прав і свобод, як і прав людини і прав громадянина, багато в чому визначаються конституцією, яка, зрозуміло, не може вмістити всі права та свободи людини і громадянина, а лише закріплює найважливіші та найсуттєвіші з них.
За основними компонентами права людини і права громадянина збігаються. У своїй основі право громадянина є завжди право на те, що потрібно людині, на те, що надається їй законом, гарантується і захищається державою.
Водночас права людини і права громадянина є тісно взаємозалеж-пими поняттями, однак не є тотожними. Оскільки громадянин — пюдина, яка законом визнається юридично належною конкретній державі, його права і свободи, а також і обов'язки виникають з інсти-
1 І'абінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 94-95.
45
