Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини.

вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення власних потреб. При цьому саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати, і є основними правами.

Міра «нормальності» існування визначається біологічною і соціальною обґрунтованістю потреб людини, які не є незмінними, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових докумен­тах з прав людини. Суттєвим у розумінні основних прав і свобод лю­дини є їх закріплення в конституціях держав та міжнародно-правових актах. При цьому визначення основних прав людини не принижує значення інших похідних прав, які в кожній державі можуть мати свої національні особливості.

По-друге, ці можливості є неодмінною, закономірною «належністю» кожної людської істоти, яка не може бути позбавлена їх, оскільки інакше вона не зможе формуватися, виявляти себе саме як людина, особистість. Вони виникають з моменту її народження, є невідчужу- ваними, тобто невід'ємними від неї.

По-третє, ці можливості людини, їхзміст та обсяг залежать насам­ перед від можливостей усього суспільства, рівня його економічного, соціального та іншого розвитку. Отже, права людини — явище насампе­ ред загальносуспільне, бо породжуються вони самим суспільством, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.

Серед інших ознак основних прав людини називають і такі: це можливості, що:

— не обмежені територією держави (позатериторіальні), оскільки існують незалежно від державного визнання, поза зв'язком їх носія з конкретною державою;

— певною мірою не залежать від національної належності людини (позанаціональні): як загальнолюдська цінність вони належать їй вже тому, що вона є людиною, через факт її народження як природні, невідчужувані права. Права походять від людської природи і покли­кані формувати та підтримувати в людини почуття власної гідності, її індивідуальність;

— мають правовий характер, оскільки визначені законодавчо — на національному, міжнародному рівнях.

Слід зазначити, що в конституційному праві немає єдиного уніфікованого підходу до визначення прав людини, проте розуміння цього поняття через філософську категорію «можливостей» прита­манне багатьом науковцям.

44

Свобода людини — це також спосіб можливої та дозволеної по­ведінки людини в суспільстві. Тобто і поняття прав людини, і поняття її свобод відображають можливості людини. Які права людини, свобо­ди — це соціальне благо суспільства, визначальний показник ступеня демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і гро­мадянського суспільства. У цьому полягає принципова спільність цих понять, а тому їх часто ототожнюють між собою, «свободи» здебільшо­го використовуються як синонім поняття прав людини.

Водночас права і свободи людини не є цілком тотожними явища­ми. Розрізняються вони, як наголошується в спеціальній літературі, головним чином шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення¹. Права людини можуть бути здійснені, як правило, за наявності пев­них юридичних засобів, «механізмів». Наприклад, право на звернен­ня, право на працю, право на соціальне забезпечення та деякі інші конституційні права не можуть бути реалізовані без відповідної вста­новленої державою юридичної процедури.

Свободи людини як можливості, що Грунтуються на максимально вільному самовизначенні особи (наприклад, свобода пересування, свобода думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переко­нань; свобода світогляду і віросповідання), зазвичай можуть здійсню­ватися і без такої допомоги держави: вона зобов'язана гарантувати відповідні правоможливості, охороняти та їх захищати від будь-яких посягань.

Питання співвідношення прав і свобод, як і прав людини і прав громадянина, багато в чому визначаються конституцією, яка, зро­зуміло, не може вмістити всі права та свободи людини і громадянина, а лише закріплює найважливіші та найсуттєвіші з них.

За основними компонентами права людини і права громадянина збігаються. У своїй основі право громадянина є завжди право на те, що потрібно людині, на те, що надається їй законом, гарантується і захищається державою.

Водночас права людини і права громадянина є тісно взаємозалеж-пими поняттями, однак не є тотожними. Оскільки громадянин — пюдина, яка законом визнається юридично належною конкретній державі, його права і свободи, а також і обов'язки виникають з інсти-

¹ І'абінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 94-95.

45