Художні особливості українського костюма

ки, юпки, кожухи Середньої Наддніпрянщини та Поділля. Шовкові різнокольорові стрічки, як і тасьму, нашивали широкими смугами в основному на зшитий поясний, рідше нагрудний одяг.

Бавовняний оксамит (плис), сатин та інші фабричні тканини були поширеним матеріалом для оформлення. Нашивками з плису оздоблювали різні види нагрудного верхнього і зшитого поясного одягу. Ці нашивки часто створювали чудову композицію в керсетках Полтавщини, Черкащини. Дешевшим білим мереживом прикрашали сорочки та фартухи (сітка, сіточка), що з часом витіснило трудомістку ручну вишивку.

Шкірою, різнокольоровим сап'яном, сукном обшивали верхній зимовий, рідше осінньо-весняний одяг. Барвисті суконні нашивки розміщували у верхній частині клинів (у свитах), на юпках та кожухах. Щодо кожухів широко вживалося овече хутро, яке виступало як виразний прийом художнього завершення одягу. Із нього робили коміри, манжети, ним обшивали поли і поділ. Хутряна обшивка чорного, сірого і коричневого кольору утеплювала і водночас прикрашала одяг.

Нашивні прикраси підкреслювали крій, конструктивні лінії одягу, особливо в таких місцях, як горловина, пройми, пілки, кишені (нагрудний та верхній одяг). В натільному одязі оздобленням слугувала стрічка, якою зав'язувалася горловина. Декор нагрудного і верхнього одягу розміщувався на талії уздовж підрізних бочків і верхньої поли, в нижній частині рукавів, на комірі. Місцеві особливості проявлялися у розташуванні нашивних прикрас, техніці їх виконання і композиційній побудові.

Аплікація, поширена в селах Середньої Наддніпрянщини, Південно-Захід-ного Поділля та в Карпатах, викону-

валася зі шкіри, різнокольорового сап'яну, плису, сукна, шовку та інших матеріалів, шматочки або смужки яких нашивалися на одяг, створюючи певний малюнок. Частіше це був складний рослинний орнамент, який розміщувався на верхньому одязі вздовж правої поли, у нижньому її куті, на грудях, подолі, манжетах. На Чернігівщині, подекуди на правобережній Черкащині аплікація частіше була однотонною або двокольоровою, на Центральній Київщині, Полтавщині, лівобережній Черкащині — поліхромною.

Виготовленням орнаментованих кожухів славилися Богуслав і Бориспіль на Київщині, Зіньків на Полтавщині, Охтирка та Богодухів на Слобожанщині. У київських тулуб'ястих кожухах аплікацією та іншими нашивками прикрашалися руками, права пола з акцентом у нижньому куті (квітка), поділ. У підрізних по талії кожухах Київщини та Полтавщини орнамент розміщувався, крім пілок та рукавів, на талії та уздовж вшитих по боках клинців. У бойківських кожухах аплікацію у вигляді вазончика з квітами нашивали по кутах обох піл. Такі кожухи називалися квітовані. Подібні орнаментальні мотиви характерні також для оздоблення бойківських хутряних безрукавок — бунд, брушляків.

У хутряних безрукавках і кожухах Гуцульщини і Наддніпрянщини, які визначалися багатством аплікації шкірою, переважав орнамент геометричної форми: трикутники (зубці), заокруглені язички (кучері) чи своєрідні шестико-нечні розетки (хлопці, рачки).

Аплікація сукном переважала на Бой-ківщині. Сукном червоного, жовтого, зеленого кольорів оздоблювали коричневі сіряки, вдало поєднуючи колір одягу з кольором прикрас. Розміщення аплікації

Способи нанесення декору на одяг

153

традиційне: на зборах (крилах), полах, рукавах, кишенях; орнаментальні мотиви — геометричні: трикутники, коліщата та ін. На Буковині аплікацією сукном прикрашали кожухи — на стані, рукавах, грудях.

Як відомо, вишивання було одним з широко побутуючих видів художнього оформлення одягу. Окрім традиційного декорування сорочок вишивкою, прикрашали деякі види нагрудного одягу (безрукавного і з рукавами), верхнього та зимового. Для Київщини типовими були керсетки, вишиті на спинці і по правій полі з акцентом у нижньому куті (наріжник). По спині вишивалися свити з домашнього сукна, пізніше з краму, а також кожухи. Іноді по окремому шматку шкіри виконували узор ручним або машинним вишиванням і пришивали його на кожух, обшиваючи сап'яном. По піл-ках, спинці та коміру вишивалися бого-духівські та охтирські кожухи. Техніка вишивання — найчастіше гладь та контурний шов — залежала від форми малюнка, композиційна побудова якого часто досягала рівня художнього взірця (переважно це були багатокольорові рослинні мотиви).

Декоративний ручний шов, а пізніше машинна строчка ще раз підтвердили раціональний і разом з тим творчий підхід народу до використання художніх прийомів. У нагрудному і верхньому одязі цей вид оздоблення часто поєднувався з аплікацією чи вишиванням, доповнюючи їх. Строчка виконувала технологічну функцію і водночас створювала художній ефект. Так, у - центральних районах Київщини керсетки і «крамні юпки» на ватяній прокладці прошивали таким чином, щоб на лицьовому боці утворився виразний малюнок. Таке оздоблення прикрашало горловину, поли,

поділ, манжети, кишені нагрудного та верхнього одягу. Воно могло бути одного кольору з тканиною, створюючи цікаву фактурну поверхню (Черкащина, Полтавщина, Чернігівщина). Іноді поліхромна строчка мала вигляд складної орнаментальної композиції переважно рослинного характеру (особливо в центральних районах Київщини). Машинна вишивка (тамбур, ажур) розвивала кращі традиції гіародного орнаменту.

Призбирування горловини й рукавів сорочок та інших елементів одягу також є декоративним прийомом. Інший прийом — застрочені склади — поширюється з появою одягу з фабричного матеріалу. Ним оформлювали спідниці, поєднуючи з нашивками або вишиванням.

Велику роль в художньому вирішенні народного одягу відігравало оздоблення свит, сердаків, петиків, суконних і шкіряних безрукавок шнуром (шнуркування, шемерування). Колір шнурів гармонійно поєднувався з кольором сукна чи шкіри: червоний, оранжевий — з білим, сірим чи коричневим; чорний — з білим і сірим; зелений, червоний — із білим. Рідше вживали шнури синього кольору. В гірських районах Львівщини білими шнурами на смужці червоного сукна оздоблювали одяг коричневого кольору — лейбики, сіряки, гуньки. Найбільше поширення мало шнуркування на Поділлі та в Галичині, особливо в Карпатах.

Шнури найчастіше нашивали по лінії з'єднання швів (у суконному одязі), вздовж піл, на комірі та внизу на рукавах. На бойківських лейбиках шнури розміщували також на грудях неширокими горизонтальними смугами по лінії застібки ґудзиків. У гуцульських кептарях шнурами у вигляді зубчиків обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горловину й кишені.

154