Художні особливості українського костюма

ки, юпки, кожухи Середньої Наддніпрян­щини та Поділля. Шовкові різнокольо­рові стрічки, як і тасьму, нашивали широкими смугами в основному на зши­тий поясний, рідше нагрудний одяг.

Бавовняний оксамит (плис), сатин та інші фабричні тканини були поширеним матеріалом для оформлення. Нашивка­ми з плису оздоблювали різні види на­грудного верхнього і зшитого поясного одягу. Ці нашивки часто створювали чудову композицію в керсетках Полтав­щини, Черкащини. Дешевшим білим ме­реживом прикрашали сорочки та фарту­хи (сітка, сіточка), що з часом витіс­нило трудомістку ручну вишивку.

Шкірою, різнокольоровим сап'яном, сукном обшивали верхній зимовий, рідше осінньо-весняний одяг. Барвисті суконні нашивки розміщували у верхній частині клинів (у свитах), на юпках та кожухах. Щодо кожухів широко вживалося овече хутро, яке виступало як виразний прийом художнього завершення одягу. Із нього робили коміри, манжети, ним обшивали поли і поділ. Хутряна обшивка чорного, сірого і коричневого кольору утеплювала і водночас прикрашала одяг.

Нашивні прикраси підкреслювали крій, конструктивні лінії одягу, особливо в таких місцях, як горловина, пройми, пілки, кишені (нагрудний та верхній одяг). В натільному одязі оздобленням слугувала стрічка, якою зав'язувалася горловина. Декор нагрудного і верхнього одягу розміщувався на талії уздовж під­різних бочків і верхньої поли, в нижній частині рукавів, на комірі. Місцеві особ­ливості проявлялися у розташуванні на­шивних прикрас, техніці їх виконання і композиційній побудові.

Аплікація, поширена в селах Серед­ньої Наддніпрянщини, Південно-Захід-ного Поділля та в Карпатах, викону-

валася зі шкіри, різнокольорового сап'я­ну, плису, сукна, шовку та інших матеріа­лів, шматочки або смужки яких нашива­лися на одяг, створюючи певний малю­нок. Частіше це був складний рослинний орнамент, який розміщувався на верх­ньому одязі вздовж правої поли, у ниж­ньому її куті, на грудях, подолі, манже­тах. На Чернігівщині, подекуди на право­бережній Черкащині аплікація частіше була однотонною або двокольоровою, на Центральній Київщині, Полтавщині, лівобережній Черкащині — поліхром­ною.

Виготовленням орнаментованих ко­жухів славилися Богуслав і Бориспіль на Київщині, Зіньків на Полтавщині, Охтирка та Богодухів на Слобожанщині. У київських тулуб'ястих кожухах апліка­цією та іншими нашивками прикраша­лися руками, права пола з акцентом у нижньому куті (квітка), поділ. У підріз­них по талії кожухах Київщини та Пол­тавщини орнамент розміщувався, крім пілок та рукавів, на талії та уздовж вшитих по боках клинців. У бойківських кожухах аплікацію у вигляді вазончика з квітами нашивали по кутах обох піл. Такі кожухи називалися квітовані. По­дібні орнаментальні мотиви характерні також для оздоблення бойківських хут­ряних безрукавок — бунд, брушляків.

У хутряних безрукавках і кожухах Гуцульщини і Наддніпрянщини, які ви­значалися багатством аплікації шкірою, переважав орнамент геометричної фор­ми: трикутники (зубці), заокруглені язички (кучері) чи своєрідні шестико-нечні розетки (хлопці, рачки).

Аплікація сукном переважала на Бой-ківщині. Сукном червоного, жовтого, зе­леного кольорів оздоблювали коричневі сіряки, вдало поєднуючи колір одягу з кольором прикрас. Розміщення аплікації

Способи нанесення декору на одяг

153

традиційне: на зборах (крилах), полах, рукавах, кишенях; орнаментальні моти­ви — геометричні: трикутники, коліщата та ін. На Буковині аплікацією сукном прикрашали кожухи — на стані, рука­вах, грудях.

Як відомо, вишивання було одним з широко побутуючих видів художнього оформлення одягу. Окрім традиційного декорування сорочок вишивкою, прикра­шали деякі види нагрудного одягу (без­рукавного і з рукавами), верхнього та зимового. Для Київщини типовими були керсетки, вишиті на спинці і по правій полі з акцентом у нижньому куті (на­ріжник). По спині вишивалися свити з домашнього сукна, пізніше з краму, а та­кож кожухи. Іноді по окремому шматку шкіри виконували узор ручним або ма­шинним вишиванням і пришивали його на кожух, обшиваючи сап'яном. По піл-ках, спинці та коміру вишивалися бого-духівські та охтирські кожухи. Техніка вишивання — найчастіше гладь та кон­турний шов — залежала від форми ма­люнка, композиційна побудова якого часто досягала рівня художнього взірця (переважно це були багатокольорові рослинні мотиви).

Декоративний ручний шов, а пізніше машинна строчка ще раз підтвердили раціональний і разом з тим творчий підхід народу до використання художніх прийомів. У нагрудному і верхньому одя­зі цей вид оздоблення часто поєдну­вався з аплікацією чи вишиванням, до­повнюючи їх. Строчка виконувала техно­логічну функцію і водночас створювала художній ефект. Так, у - центральних районах Київщини керсетки і «крамні юпки» на ватяній прокладці прошивали таким чином, щоб на лицьовому боці утворився виразний малюнок. Таке оздоблення прикрашало горловину, поли,

поділ, манжети, кишені нагрудного та верхнього одягу. Воно могло бути одного кольору з тканиною, створюючи цікаву фактурну поверхню (Черкащина, Пол­тавщина, Чернігівщина). Іноді поліхром­на строчка мала вигляд складної орна­ментальної композиції переважно рос­линного характеру (особливо в централь­них районах Київщини). Машинна ви­шивка (тамбур, ажур) розвивала кращі традиції гіародного орнаменту.

Призбирування горловини й рукавів сорочок та інших елементів одягу також є декоративним прийомом. Інший при­йом — застрочені склади — поширюєть­ся з появою одягу з фабричного мате­ріалу. Ним оформлювали спідниці, по­єднуючи з нашивками або вишиванням.

Велику роль в художньому вирішенні народного одягу відігравало оздоблення свит, сердаків, петиків, суконних і шкіря­них безрукавок шнуром (шнуркування, шемерування). Колір шнурів гармонійно поєднувався з кольором сукна чи шкіри: червоний, оранжевий — з білим, сірим чи коричневим; чорний — з білим і сірим; зелений, червоний — із білим. Рідше вживали шнури синього кольору. В гір­ських районах Львівщини білими шнура­ми на смужці червоного сукна оздоблю­вали одяг коричневого кольору — лейби­ки, сіряки, гуньки. Найбільше поширення мало шнуркування на Поділлі та в Га­личині, особливо в Карпатах.

Шнури найчастіше нашивали по лінії з'єднання швів (у суконному одязі), вздовж піл, на комірі та внизу на рука­вах. На бойківських лейбиках шнури роз­міщували також на грудях неширокими горизонтальними смугами по лінії застіб­ки ґудзиків. У гуцульських кептарях шнурами у вигляді зубчиків обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горло­вину й кишені.

154