Прийоми формоутворення основних компонентів убрання; крій, пропорції.

Структура тканин та їхнє забарвлення тісно пов'язані з формою народного вбрання. Формоутворення окремих еле­ментів одягу поруч із виконанням суто утилітарних функцій було й важливим художнім засобом.

Нагадаємо, що в українському тради­ційному одязі поєднувалися різні спосо-

би формоутворення вбрання — за допо­могою незшитих, а також зшитих кроє­них форм. Майже на всій території Ук­раїни збереглися давні види незшитого або частково зшитого поясного вбрання у вигляді прямокутних шматків само­робної тканини, що трималися на стані за допомогою зав'язок, поясів. Зшивання прямокутних шматків тканини та їх при­збирування для утворення форми харак­терні для спідниць із домотканої, а пізні­ше фабричної тканини. Крій традицій­них українських сорочок розвивався за рахунок різних способів з'єднання по­лотнищ тканини в плечах, через що виді­ляються чотири основних типи сорочок: тунікоподібна, з плечовою вставкою, з суцільним рукавом і на кокетці. Сороч­ка з плечовою вставкою мала ще підтипи: зі вставкою, пришитою по основі або по пітканню стану. Остання побутувала на Поліссі, перша — на півдні Чернігівщини та на Полтавщині. Сорочка з суціль­ним рукавом була поширена на Черка­щині, Поділлі та в Карпатах, тунікопо­дібна — на Буковині, сорочка на кокет­ці — на Півдні України.

Загально кажучи, еволюція різних видів нагрудного і верхнього традицій­ ного вбрання відбувалася паралельно з опануванням техніки крою, Ті розвитком та ускладненням.

Важливого значення в народному костюмі надавалося і знаходженню про­порцій. Традиційні співвідношення за­гальної довжини, форми та пропорцій окремих елементів одягу пов'язані з особливостями природно-кліматичних умов, господарською діяльністю місце­вого населення, з призначенням одягу. Водночас вони були виразною локальною і художньою ознакою історико-етногра-фічних комплексів народного вбрання.

Прикладом багатства форм і пропор-

Способи нанесення декору на одяг

151

цій може бути безрукавний нагрудний одяг. Укорочені прямоспинні форми збе­рігалися навіть у XX ст. в хутряних без­рукавках західних областей України (кептарях, камізолях, бундах). В корот­ких суконних безрукавках передгір'я Карпат — брусликах, лейбиках — поряд із прямоспинними побутували приталені укорочені (до талії або відрізні в талії) форми. На Наддніпрянщині з другої по­ловини XIX ст. значного поширення на­була безрукавка з фабричної тканини — керсетка, яка в різних місцевостях мала свою довжину, пропорції, оздоблення. Так, керсетки Центральної Київщини були довжиною до середини стегна; вони щільно затягувалися по лінії грудей, від якої виразно розширювалися клинами — вусами. На Чернігівщині керсетка була коротша і розширювалася від лінії талії, що зорово ділило її на дві рівні частини. На Полтавщині вона була максимальної довжини (до колін і нижче), розширен­ня починалося трохи нижче лінії грудей. Різноманітність довжини і пропорцій була характерна і для верхнього зимо­вого та осінньо-весняного традиційного одягу.

Неабияке художнє навантаження несли і такі конструктивні деталі, як ки­шені, чохли, коміри, клини, викінчення країв тощо, котрі мали місцеві особли­вості щодо композиції та художньо-технологічного виконання. Те ж саме стосується швів (наприклад, з'єднання плечових вставок сорочок із рукавами, зшивання пілок плахти тощо), способів закріплення найбільш складних в оброб­ці вузлів (верхніх кутів вусів, ласток у свитах чи кожухах).

Способи нанесення декору безпосе­ редньо на одяг (нашивні прикраси). Ве­лике значення мали різні види оздоб-

лення, що наносилися на окремі елемен­ти вже зшитого одягу. Це орнаментальні нашивки (аплікація), обшивки, нашивні збори, ручні та машинні шви тощо. Ха­рактер оздоблення залежав від виду одя­гу (натільний, поясний, нагрудний, верх­ній), його призначення (повсякденний, святковий, обрядовий), віку, сімейного, майнового, соціального становища влас­ника. Нашивні прикраси гармонійно по­в'язувалися з фактурою, кольором і орнаментом тканини, котра становила фон; оздоблення підкреслювало форму і пропорції одягу, виділяло окремі деталі або компоненти вбрання. Часто оздо­блення ставало центром композиції, зрівноважуючи та об'єднуючи компо­ненти комплексу.

Багатовіковий досвід, художній смак народних майстрів позначався на підборі матеріалу і техніки виконання оздоблен­ня, на його розміщенні, композиційній побудові, колористичному вирішенні. Як матеріал для оздоблення використо­вувалися нитки, тасьма, оксамит, мере­живо, шнурки, стрічки, шкіра, хутро. Лляними, конопляними, шовковими і вовняними нитками вишивали, а з часом обстрочували різні компоненти костюма. Із вовняних ниток робили китиці для оздоблення верхнього одягу, а також ки­тиці, які пришивали до поясів. Малень­кими китицями також декорували ласто-виці під рукавами кожухів, «баєві юпки» на Київщині.

Різноманітна за якістю, шириною, формою, малюнком тасьма (обшивка) вживалася для завершення країв нагруд­ного верхнього або зшитого поясного одягу. Вузенька тасьма, а пізніше фаб­ричний в'юнчик (кіска, косник, сімка) були яскравого кольору і створювали не тільки лінійну, а й складнішу орнамен­тальну композицію, оздоблюючи керсет-

152