Структура тканин та їхнє забарвлення тісно пов'язані з формою народного вбрання. Формоутворення окремих елементів одягу поруч із виконанням суто утилітарних функцій було й важливим художнім засобом.
Нагадаємо, що в українському традиційному одязі поєднувалися різні спосо-
би формоутворення вбрання — за допомогою незшитих, а також зшитих кроєних форм. Майже на всій території України збереглися давні види незшитого або частково зшитого поясного вбрання у вигляді прямокутних шматків саморобної тканини, що трималися на стані за допомогою зав'язок, поясів. Зшивання прямокутних шматків тканини та їх призбирування для утворення форми характерні для спідниць із домотканої, а пізніше фабричної тканини. Крій традиційних українських сорочок розвивався за рахунок різних способів з'єднання полотнищ тканини в плечах, через що виділяються чотири основних типи сорочок: тунікоподібна, з плечовою вставкою, з суцільним рукавом і на кокетці. Сорочка з плечовою вставкою мала ще підтипи: зі вставкою, пришитою по основі або по пітканню стану. Остання побутувала на Поліссі, перша — на півдні Чернігівщини та на Полтавщині. Сорочка з суцільним рукавом була поширена на Черкащині, Поділлі та в Карпатах, тунікоподібна — на Буковині, сорочка на кокетці — на Півдні України.
Загально кажучи, еволюція різних видів нагрудного і верхнього традицій ного вбрання відбувалася паралельно з опануванням техніки крою, Ті розвитком та ускладненням.
Важливого значення в народному костюмі надавалося і знаходженню пропорцій. Традиційні співвідношення загальної довжини, форми та пропорцій окремих елементів одягу пов'язані з особливостями природно-кліматичних умов, господарською діяльністю місцевого населення, з призначенням одягу. Водночас вони були виразною локальною і художньою ознакою історико-етногра-фічних комплексів народного вбрання.
Прикладом багатства форм і пропор-
Способи нанесення декору на одяг
151
цій може бути безрукавний нагрудний одяг. Укорочені прямоспинні форми зберігалися навіть у XX ст. в хутряних безрукавках західних областей України (кептарях, камізолях, бундах). В коротких суконних безрукавках передгір'я Карпат — брусликах, лейбиках — поряд із прямоспинними побутували приталені укорочені (до талії або відрізні в талії) форми. На Наддніпрянщині з другої половини XIX ст. значного поширення набула безрукавка з фабричної тканини — керсетка, яка в різних місцевостях мала свою довжину, пропорції, оздоблення. Так, керсетки Центральної Київщини були довжиною до середини стегна; вони щільно затягувалися по лінії грудей, від якої виразно розширювалися клинами — вусами. На Чернігівщині керсетка була коротша і розширювалася від лінії талії, що зорово ділило її на дві рівні частини. На Полтавщині вона була максимальної довжини (до колін і нижче), розширення починалося трохи нижче лінії грудей. Різноманітність довжини і пропорцій була характерна і для верхнього зимового та осінньо-весняного традиційного одягу.
Неабияке художнє навантаження несли і такі конструктивні деталі, як кишені, чохли, коміри, клини, викінчення країв тощо, котрі мали місцеві особливості щодо композиції та художньо-технологічного виконання. Те ж саме стосується швів (наприклад, з'єднання плечових вставок сорочок із рукавами, зшивання пілок плахти тощо), способів закріплення найбільш складних в обробці вузлів (верхніх кутів вусів, ласток у свитах чи кожухах).
Способи нанесення декору безпосе редньо на одяг (нашивні прикраси). Велике значення мали різні види оздоб-
лення, що наносилися на окремі елементи вже зшитого одягу. Це орнаментальні нашивки (аплікація), обшивки, нашивні збори, ручні та машинні шви тощо. Характер оздоблення залежав від виду одягу (натільний, поясний, нагрудний, верхній), його призначення (повсякденний, святковий, обрядовий), віку, сімейного, майнового, соціального становища власника. Нашивні прикраси гармонійно пов'язувалися з фактурою, кольором і орнаментом тканини, котра становила фон; оздоблення підкреслювало форму і пропорції одягу, виділяло окремі деталі або компоненти вбрання. Часто оздоблення ставало центром композиції, зрівноважуючи та об'єднуючи компоненти комплексу.
Багатовіковий досвід, художній смак народних майстрів позначався на підборі матеріалу і техніки виконання оздоблення, на його розміщенні, композиційній побудові, колористичному вирішенні. Як матеріал для оздоблення використовувалися нитки, тасьма, оксамит, мереживо, шнурки, стрічки, шкіра, хутро. Лляними, конопляними, шовковими і вовняними нитками вишивали, а з часом обстрочували різні компоненти костюма. Із вовняних ниток робили китиці для оздоблення верхнього одягу, а також китиці, які пришивали до поясів. Маленькими китицями також декорували ласто-виці під рукавами кожухів, «баєві юпки» на Київщині.
Різноманітна за якістю, шириною, формою, малюнком тасьма (обшивка) вживалася для завершення країв нагрудного верхнього або зшитого поясного одягу. Вузенька тасьма, а пізніше фабричний в'юнчик (кіска, косник, сімка) були яскравого кольору і створювали не тільки лінійну, а й складнішу орнаментальну композицію, оздоблюючи керсет-
152
