У сорочках, які «виглядали» з-під поясного одягу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблювався горизонтальною смугою. Така орнаментація була поширена на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, Поділлі, Північній Буковині.
Чохли жіночих сорочок прикрашали на Київщині, Поділлі, Волині та в Галичині. Іноді рукави закладалися внизу в дрібні зборки, на яких, на віддалі кількох сантиметрів від закінчення рукава, наносився узор, переважно вишиваний. Унаслідок цього рукав викінчувався своєрідною оборочкою.
У подільських, покутських і буковинських селах жіночі сорочки були оздоблені на спині та грудях вертикальними смугами — погрудками.
Характер декорування чоловічих сорочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки літніх чоловіків. В уставкових чоловічих сорочках, поширених та Середній Наддніпрянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий комір, уставки, а також чохли чи низи широких рукавів. Безуставкові сорочки вишивали на грудях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лінії вшивання рукава. З другої половини XIX ст. широкі рукави чоловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій частині України, на Поділлі, Північній Буковині, Покутті.
На початку XX ст. в центральних областях та на Поліссі почали з'являтися чоловічі сорочки з манішкою. В них оздоблювали стоячий комір, широку ма-нішку та чохли.
Характерними особливостями прикрашення чоловічих сорочок вирізняли-
ся Лемківщина та Бойківщина. В тих околицях сорочки декорували на комірі, грудях, плечах та манжетах.
Із чоловічого поясного одягу українці оздоблювали святкові штани. Полотняні штани, вишиті й мережані в нижній частині холошів, були поширені у бойків та буковинців. Суконні штани гуцулів прикрашалися багатою вишивкою на манжетах та уздовж бічних швів.
У жіночому поясному одязі переважало горизонтальне розміщення декору. В спідницях Середньої Наддніпрянщини, які прийшли на зміну плахтам, у бойківських спідницях-фартухах, поліських і волинських андараках та бурках, у закарпатських платах композиційний центр орнаменту знаходився у нижній частині. Найбагатше декорували поліські андараки, які повністю вкривали орнаментальними мотивами. В інших видах поясного одягу ширина декору коливалася від 5 до 20 см — залежно від віку господині та традицій тієї чи іншої місцевості. Горизонтальне розміщення прикрас було характерне і для запасок. У запасках із двох пілок оздоблювалася, крім низу, вертикальна лінія з'єднання пілок. Народні майстри вміло розміщували орнамент, концентруючи основну увагу на подолі спідниць, запасок чи фартухів. Чимдалі вгору декор рідшає, поступово переходячи у фон тканини.
Оздоблення верхнього одягу (вишивка, аплікація, шнуркування) розміщувалося уздовж швів і перебувало у прямій залежності від крою. Найскром-ніше декорували верхній одяг на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі.
Свити оздоблювалися в талії (уздовж підрізних бочків), у нижній частині рукавів, на комірі та вздовж верхньої поли. Свити з відрізною талією (Волинь) при-
Народні прийоми створення комплексів одягу
159
крашалися вздовж талії по лінії з'єднання швів на спині. На Слобожанщині жіночі свити декорувалися на комірі, рукавах, грудях та спині. Особливість жіночих юпок полягала в тому, що в них орнаментували низ юпки, низ рукавів, талію, а також правий кут верхньої поли.
Свити з прямою спинкою і клинами по боках (Галичина) прикрашалися на місцях вшивання клинів та кишень. Багатством оздоблення визначалися сіряки з прохідкою: на талії, уздовж прохідки, на кишенях, у нижній частиш рукавів, уздовж пілок, на комірі та бортах, у нижній частині одягу. Пишно декорували весільні свити на Львівщині та гуцульські сердаки. На останніх оздоблення розміщувалося на комірі, рукавах (у нижній частині та на лінії вшивання), вздовж пілок і внизу сердака, а іноді на грудях та бічних клинах.
На більшості території України кожухи не орнаментували, за винятком деяких районів. Красою і багатством декору славилися охтирські та богодухів-ські кожухи, вишиті на полах, спині та комірі. В тулуб'ястих кожухах Київщини оздоблювали рукави, низ та праву полу з акцентом у кутку. В підрізних кожухах (Київщина, Полтавщина, Поділля) орнамент розміщувався, крім піл і рукавів, ще на талії та вздовж підрізних бочків. У гуцульських кожухах, крім переда, спини та рукавів, оздоблювали плечі й лінії вшивання рукавів.
У безрукавках звичайно декорувалися перед, поли, спина. На Середній Наддніпрянщині орнамент наносився вздовж піл, на грудях, внизу та обрамляв вирізи для шиї та рук. На Київщині багато прикрашали нижній кут правої поли (так званий наріжник), а також, спинку вздовж талії.
З жіночих головних уборів оздоблювали очіпки, чепці, полотняні накривки (убруси, намітки, перемітки, рантухи), так звані старовіцькі хустки. Іноді вишивали дівочі стрічки. Намітки, перемітки та убруси прикрашали на кінцях суцільним узором, а в буковинських нафрамах декорували все полотнище. В очіпках орнамент покривав усю поверхню, а в бойківських чепцях, дівочих стрічках Середньої Наддніпрянщини він мав вигляд горизонтальної смуги.
В усій Україні самостійним головним убором або доповненням до якогось іншого була хустка. Саморобні хустки оздоблювали вишивкою чи тканням. Орнамент розміщувався смугами на двох кінцях хустки під прямим кутом (Львівщина, Волинь). На Волині, крім цього, багато оздоблювався край хустки, який звисав по спині. Щодо старовіцьких хусток, то вони були суцільно вкриті тканим орнаментом зі смуг, що ритмічно чергувалися.
