Криваві соціальні трагедії ХХ ст., жахливі події Другої світової війни сформували світогляд, який називають «апокаліпсичним». Одна з головних тез Целанової творчості, яка розвивається у більшості його поетичних творів,
— після Освенциму люди приречені жити у відрізку часу, коли останній акт історії вже завершився, а Страшний Суд відкладений на невизначений строк. Провідний принцип поетики Целана — асоціативна образність. Образи його поезії впливають скоріш емоційно, ніж спонукають до роздумів. Але целанівські вірші емоційні настільки, наскільки може бути емоційним шок. Лірика Целана — це протистояння і співіснування пам’яті і забуття: пам’ять примушує страждати від болю і жаху, але забути все— неможливо.
Одним із найвідоміших творів П. Целана стала «Фуга смерті». Ця поезія відзначається дивним поєднанням різних не тільки поетичних жанрів, а й видів мистецтва.
Для посилення емоційного впливу П. Целан використовує форму музичної фуги. Фуга — багатоголосний поліфонічний твір, заснований на прийомах імітації, тобто одна й та сама тема по черзі змінюється і подається у різних голосах. За будовою фуга складається з трьох основних розділів. У першому тема проводиться в усіх голосах; друга частина будується більш вільно: тема розвивається по черзі у різних голосах. У заключному розділі фуги утверджується головна тональність твору. За цими принципами будується і композиція Целанової «Фуги смерті». Особливості синтаксису поезії підкреслюють її «музичну організацію»: позбавлений розділових знаків, текст лине, витворюючи скорботну мелодію, в якій різні голоси сприяють розвиткові і посиленню основної теми.
Як і музичний твір, «Фуга смерті» викликає в першу чергу емоційні переживання, шок, і лише потім читач намагається усвідомити значення образів, асоціації, які вони викликають. Саме з цих асоціацій і накреслюються тема, мотиви твору. Вже назва поезії передбачає складний і неоднозначний асоціативний ряд. Наприклад: фуга — Бах, Гендель — Німеччина
— слава і гордість — духовне, вічне, прекрасне — орган; ці асоціації співіснують і протистоять у назві слову «смерть» у всіх його значеннях. Так підсвідомо визначається читачем основна тема твору. У тексті «Фуги смерті» асоціативні образи, підказані назвою, набувають нових абрисів і народжуютьнові асоціації. Цілком правомірно сприймати цю поезію як модерністське зображення трагедії Голокосту: образи «чорного молока світання», «могил у повітрі» породжують асоціації з крематоріями, в яких гинули мільйони безневинних людей, тільки тому, що вони євреї; а образ «одного чоловіка, що живе в хаті», «грає зі зміями», «пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито», «свистить на євреїв», «хапається заліза в кобурі» викриває сутність фашистської ідеології, яка несе смерть усій людській цивілізації. «Трагедія Освенциму» усвідомлюється не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Це підкреслюють і образи Мар-гарти і Суламіф, які є наскрізними у поезії і символізують багатющу гуманістичну культуру, яку подарувала людству німецька та єврейська нації. Орган-крематорій, на якому «з Німеччини майстер» грає «фугу смерті», нищить і «золотисту косу Маргарити», і «попелясту косу Суламіф».
Зміни слова, його перетворення, метаморфози в епоху, яка не підлягає опису, — одна з головних тем творчості Целана. Для поета Освенцим — абсолютно виключний факт, який визначає будь-який людський досвід, але не здатний сам стати досвідом. Мова пройшла через той страшний час, але не дала слів для зображення того, що відбувалося. Поет із жахом і відчаєм змушений визнати — мова не здатна на «акт правосуддя». Саме тому, що немає слів для достовірного, буквального відтворення реальності, Освенцим щезає у потоці часу як страшна, але цілком природна подія. Звідси походить поетова відмова «поетизувати світ», «тенденція до мовчання», а «шок незрозумілого» стає у Целана засобом протистояння традиційним і конвенційним засобам літератури.
У поезії «Фуга смерті» П. Целан засобами різних видів мистецтва спробував передати трагедію Голокосту. Образи його не мають однозначного трактування, бо поет мусив визнати, що «вимовити», знайти відповідні цій трагедії слова поезія майже не здатна.
22) СВОБОДА
На зошитах моїх шкільних
На парті на корі дерев
На пісковинах на снігах
Пишу твоє ім'я
На друкові всіх сторінок
На білині всіх сторінок
На попелі крові камінні
Пишу твоє ім'я
На позолочених малюнках
На бойовій вояцькій зброї
На імператорській короні
Пишу твоє ім'я
На нетрищах і на пустелях
На гніздах на рослинах дроку
На відгуку свого дитинства
Пишу твоє ім'я
На чудесах усіх ночей
На найбілішім хлібі днів
На заручанні зим і весен
Пишу твоє ім'я
На кожнім клаптику блакиті
На ставі пліснявому сонці
На плесі місяця живого
Пишу твоє ім'я
На виднокрузі на полях
На крилах перелітних птахів
На вітряку що меле тіні
Пишу твоє ім'я
На кожнім подиху світання
На морі на човнах і суднах
На божевільному бескеті
Пишу твоє ім'я
На білій піняві хмарин
На поті душної грози
На зливі тьмяній і рясній
Пишу твоє ім'я
На мерехтливих силуетах
На передзвонах кольорів
На істині незаперечній
Пишу твоє ім'я
На всіх пробуджених стежках
На розпросторених шляхах
На переповнених майданах
Пишу твоє ім'я
На кожній спалахнулій лампі
На кожній лампі що погасла
На всіх моїх оселях давніх
Пишу твоє ім'я
На рівних половинках плоду
Свічаді та моїй кімнаті
На ліжку спорожнілій мушлі
Пишу твоє ім'я
На моїм псові-ласунові
На його вухах сторожких
І на його незграбній лапі
Пишу твоє ім'я
На приступці моїх дверей
На найбуденніших предметах
На хвилі полум'я святого
Пишу твоє ім'я
На всіх тілах моїх коханих
На чолі друзів-побратимів
І на простягнутих руках
Пишу твоє ім'я
На склі усіх подій нежданих
На всіх уважливих устах
Так високо над безгомінням
Пишу твоє ім'я
На знищених моїх притулках
На маяках моїх розбитих
На мурах розпачу свого
Пишу твоє ім'я
На найболючішій розлуці
На голій самоті безмежній
На сходах що ведуть у смерть
Пишу твоє ім'я
На знов од найденім здоров'ї
На щойно збіглій небезпеці
На безогляднім сподіванні
Пишу твоє ім'я
Наснажений єдиним словом
Я починаю жити знов
Народжений тебе спізнати
І наректи тебе
Свободо.
23
