Під час сімейних торжеств Кафки влаштовували маленькі театралізовані вистави, що доводить: якщо ця сім'я і справді була пеклом, то це пекло знало також періоди затишшя. Грали жартівливі п'єски, чиїм автором і постановником одночасно був Франц Кафка. Сам він не грав, актрисами були його сестри і в разі необхідності той чи інший слуга. Глядачами були батьки і дядько Ріхард Леві. Збереглися навіть назви деяких з цих комедій: «Жорж з Подібрада», «Жонглер», «Ті, що говорять фотографії», але самі тексти не збереглись.[9]
Дитинство та юність[ред. • ред. код]
Кафка в 6 років
Нотатки Кафки про сімейні справи незліченні, а про школу, — навпаки, дуже рідкісні. Біографи письменника відчувають себе обділеними також при описі перших двадцяти років його життя, після цього періоду їм допомагають його власні записи. Довелося звертатися до свідчень сучасників, які близькі йому і були ще живі. Кафка-підліток, Кафка-юнак був з тих, хто є не надто помітним. Його товариш по навчанню Еміль Утіца, підтверджуючи це, пише:
«Те, що я можу розповісти про Кафку, не бозна що. Я знав про його людські якості, але на свій сором повинен визнати, що лише значно пізніше я пізнав в ньому поета. Якщо мені і слід щось сказати щодо характеристики Кафки, так тільки те, що в ньому не було нічого вражаючого».[9]
А в іншому випадку він повідомляє протилежне:
«Ми всі його любили і цінували, але ніколи ми не могли бути з ним повністю відвертими, він завжди ніби оточений якийсь скляною стіною. Зі своєю спокійною і люб'язною посмішкою він дозволяв світу приходити до нього, але сам був закритий для світу».[9]
У вересні 1889 року, коли Францу виповнилось шість років, його вперше ведуть в початкову німецьку школу на Флейшмаркт, поблизу м'ясного ринку. До школи його супроводжувала кухарка, щоб трохи налякати, вона постійно загрожувала йому, що розповість вчителю про всі дурниці, які були зроблені ним протягом дня. Ці погрози ніколи не виконувались, але з кожним днем ставали все правдоподібнішими.
«Я чіплявся за портали лавок, за кам'яні рекламні тумби на вулицях, я не хотів йти, поки вона мене не простить, я хапався за її спідницю (я теж ускладнював їй життя), але вона тягла мене, запевняючи, що розповість про все це вчителю …»[9]
Цю невинну історію Кафка буде з гумором розповідати пізніше, але історія, в той же час передає страхи його дитинства, почуття вини, невіри в себе. В кінці 1919 року він згадує слова одного зі своїх вчителів, Маттіаса Бека, який порадив його батькам, щоб їх син провчився рік у п'ятому класі початкової школи, перш ніж відправити його до гімназії: «Він дуже слабкий, такий надмірний поспіх потім буде даватись взнаки». [9] Цю думку Кафка висловлював пізніше сам:
«Дійсно, я ріс, як занадто швидко, як саджанець, який витягнувся про нього забули, з відомою артистичною витонченістю ухиляючись від протягів».[9]
Навчання в ліцеї[ред. • ред. код]
До думки Маттіаса Бека все ж не прислухалися: Кафка вступив до ліцею в десять років. Оскільки він пропустив п'ятий клас початкової школи, треба було здати невеликий вступний іспит з німецької мови, релігії і математики. Це випробування, ймовірно, він витримав без вагомих зусиль і став навчатись в Державній гімназії з німецькою мовою навчання, розташованій в районі Старого міста, всередині палацу Кінскі, того самого, де пізніше його батько відкриє свій магазин.
Дім, де знаходилася гімназія, яку закінчив Кафка, а також пізніше знаходився магазин його батька
Кафка виявився одним з наймолодших: більшість його однокласників були на рік або два старші за нього. Контингент ліцею Старого міста здебільшого становили євреї: тридцять учнів на тридцять дев'ять першого року навчання, сімнадцять на двадцять чотири у випускному класі. Якщо, як пише про нього Еміль Утіца, Франц не підтримував ні з ким із своїх однокласників такої дружби, яка пов'язувала його пізніше з Максом Бродом, то у нього все ж були хороші відносини з більшістю з них.[9]
Гімназія Старого Міста була, безумовно, класичним ліцеєм, в якому акцент робився на вивченні літературних дисциплін і стародавніх мов. Рівень літературної освіти за часів Кафки не був вищим, ніж в епоху Гете. Цей «гуманізм» був настільки порожнім і неживим, що значно пізніше Кафка продовжив разом з Максом Бродом читати Платона в оригіналі. За рік учні повинні були вивчити напам'ять 467 віршів. Сам Кафка сумнівається в собі і відчуває постійно, ніби він знаходиться на грані провалу. Двічі — в одному з фрагментів «Щоденника» початому в 1912 році, потім в «Листі батькові» в 1919 році — він розповідає, що кожен рік був переконаний в тому, що провалиться на іспиті і не буде прийнятий в наступний клас, а так як нічого такого не відбувалося, він був упевнений, що на випускному іспиті його повне невігластво проявиться на очах у всіх. Це було життя у постійному страху. Наприклад, він розповідає в одному з листів до Мілени про жахи на уроках рахунку, коли викладач шукав його прізвище в своєму журналі, а потім викликав до дошки.[9]
Проте, переглянуті журнали гімназії свідчать, що ці страхи не мали під собою підстави: якщо Кафка і не входив до числа найкращих учнів класу, то у всякому разі він значився серед тих, кого називали «блискучими учнями», у нього ніколи не було посередніх оцінок з головних предметів. Лише в старших класах його слабкість в математиці стала більш відчутною і завдавала йому неприємностей. За песимістичними оцінками своїх інтелектуальних здібностей не слід бачити кокетство або позерство: таким він був усюди, таким він був у школі — одночасно слухняним і невпевненим у собі, покірним і нещасним, тремтячим як перед майбутнім, так і перед сьогоденням.
В останні роки навчання в ліцеї він почав писати, називаючи ці спроби в 1903 році «дитячими творами». Про це Кафка повідомляє в листі Оскара Поллака, з якого можна зробити висновок, що до того часу він свої твори ще не знищив: аутодафе будуть відбуватися пізніше. Можна також припустити, що ця літературна продукція була дуже багатою.[9]
Додаткові заняття[ред. • ред. код]
Вдома, крім двох обов'язкових годин чеської мови, де він поповнював знання, і вивчення французької, яку йому викладала гувернантка мадемуазель Байі, його також змушували брати уроки музики: спочатку це було піаніно, потім скрипка. Це робилося марно, тому що він був абсолютно закритий для музики: «Мій учитель гри на скрипці, — розповідає він Феліції Бауер, — уведений у відчай повною відсутністю у мене музичного слуху, волів змушувати мене стрибати через палицю, яку тримав він сам, і мої успіхи в музиці полягали в тому, що від уроку до уроку він піднімав палицю трохи вище».[9]
Один час навіть постало питання про навчання його танцям, але від цієї ідеї довелося відмовитися. Що до малювання, до якого він відчував смак, то, схоже, він захопився ним тільки по завершенні середньої освіти. Відомі малюнки, які Кафка накидав на берегах своїх рукописів і в деяких своїх листах: схожі на карикатуру, їдкі та жартівливі одночасно, нескладні у виконанні, але свідчать про живу гостроту погляду, рідкісне відчуття динаміки та виразності.[9]
Формування особистості[ред. • ред. код]
Франц Кафка був дитиною, яка швидко росла вгору: незабаром після досягнення отроцтва його зріст становив 1,80 м, а потім досягнув 1,82 м. Він соромився свого високого зросту, ходив, як говорив він сам, згорбившись, з перекошеними плечима, із нерозкутими рухами рук, він боїться побачити себе в дзеркалах — до такої міри відчуває себе потворним, але, додає він, дзеркала не показували повною мірою це каліцтво, в іншому випадку люди ще частіше оберталися б у його сторону. Насправді ж фотографії зображують дуже красивого юнака з сумним поглядом. «Я був худим — найхудішою людиною, яку я знав», — скаже він Феліції в одному зі своїх перших листів. Коли він збирався поплавати в міському басейні, він соромився свого жалюгідного тіла, свого «маленького скелета», який невпевнено рухався по помосту перед своїм батьком, чиїм прекрасним тілом він захоплювався, який був для нього «мірилом всіх речей» і з яким після купання він відправлявся випити кухоль пива. Цю чудову мить Кафка буде згадувати в останні дні, коли втратить голос і зможе лише нашкрябати на папері кілька слів.[9]
Батьки не дуже дбають про його гардероб: його одягають у посереднього кравця, і він постійно відчуває себе незручно. Ця зацикленість переросте згодом в одну зі стійких рис його долі: схильність до саморуйнування. Сексуальність у Кафки прокинулася дуже пізно, саме тут вплив батька, страхітливого і шанованого, мав найбільш паралізуючі наслідки. В останні гімназійні роки стався випадок, на який Кафка неодноразово натякає в «Щоденнику». Він знаходився в ліжку внаслідок легкого переохолодження, і мадмуазель Байі дала йому завдання прочитати «Крейцерову сонату». «Моя гувернантка, — пише він, — була згодна скористатися моїм збудженням».[7] Це не стало для нього згодом травмою, а лише втраченою можливістю. Після розмови з батьком на цю тему, у Кафки залишився неприємний осад. Батько, як завжди, був зразком недосяжної чистоти, назавжди занурюючи свого сина в бруд і це викликало страх перед стосунками між чоловіком та жінкою.[9]
Університетські роки[ред. • ред. код]
Навчання[ред. • ред. код]
У 1901 році Кафка без жодних зусиль здав іспит на атестат зрілості, якого так боявся. Нарешті для нього настав час обирати шлях подальшої освіти і, отже, частково закласти основи свого майбутнього. У гімназії він заявив, що збирається записатися на філософський факультет, ймовірно, щоб продовжити там вивчення германістики, але спочатку він абсолютно несподівано вирішує зайнятися хімією. Та цей бунт, якщо це був бунт, тривав недовго: через два тижні Кафка знову повернувся на пряму дорогу. Це саме повториться у другому семестрі, коли він, перенасичений юриспруденцією, почне відвідувати курси германістики, в якій скоро розчаровується: «ординарний професор» Август Зауер — серйозний вчений, німецький націоналіст, погано відносився до євреїв. Кафка, в пошуках життєвої дороги, навіть їде слідком за своїм товаришем Паулем Кішем в Мюнхен, але швидко звідти повертається без будь-яких відомих причин.
Пізніше він буде говорити про пазури матінки-Праги, яка не відпускає своєї жертви. В «Листі до батька» він не звинувачує його в тому, що той вплинув на його вибір, але батьківське виховання зробило його настільки байдужим в цьому плані, що він спонтанно вибирає легший шлях, що веде його до юриспруденції: «Справжньої свободи у виборі професій для мене не існувало, я знав: у порівнянні з головним мені все буде настільки ж байдуже, як всі предмети гімназичного курсу, мова, отже, йде про те, щоб знайти таку професію, яка найлегше дозволила б мені, не надто обмежуючи марнославство, виявляти подібну ж байдужість. Значить, дуже вдалу — юриспруденцію».
В цьому ж році Франц Кафка стає студентом юридичного факультету Празького Університету Карлов. Єдиним захопленням цього часу було вивчення англійської мови, він дуже добре знав чеську та французьку і збирався трохи пізніше вчити італійську. На цьому ґрунтувалась одна з граней його таланту і його знань. Навчаючись в університеті, на відміну від інших студентів, які брали участь у політичних демонстраціях, Кафка будь-яких політичних переконань не мав. 23 жовтня 1902 Кафка прийшов прослухати лекцію «Доля і майбутнє філософії Шопенгауера» і цей день став одним із важливим у його житті. Лекцію читав Макс Брод, який був на рік молодший від Франца Кафки. По закінченню лекції, Кафка, який в минулому трохи читав Ніцше, сказав, що лектор надмірно суворо обійшовся з філософом, тому вони пройшли по вулицях міста, сперечаючись один з одним, і це стало початком дружби, якій не судилося більше перерватися. Більш ніж на двадцять років саме Макс Брод стане «вікном на вулицю», яке було потрібно Кафці. В цілому, викладачі юридичного факультету не мали на нього великого впливу, декого з них, зокрема викладача цивільного права Краснопольського, він пригадує із жахом. Єдиним, кого він згадував пізніше, був Альфред Вебер, видатниий фахівець з політичної економії, який був запрошений в Празький університет той час, коли Кафка закінчував своє навчання. Він був призначений «опікуном», тобто референтом або головою докторського іспиту Кафки. Докторські іспити проходили з листопада 1905 по червень 1906 року. Кафка здав їх без особливого блиску, на «задовільно». Так закінчився один з найбільш безбарвних епізодів його життєвого шляху.
Дружба з Максом Бродом[ред. • ред. код]
Між Максом Бродом і Францом Кафкою було мало спільного. Брод, журналіст, романіст, театрал (він закінчить своє життя на посаді художнього директора театру «Хабімах» в Тель-Авіві), філософ, керівник оркестру, композитор. Він настільки ж екстраверт, як Кафка замкнутий, настільки ж активний, як Кафка меланхолійний і повільний, настільки ж плодовитий в своїй письменницькій праці, як Кафка вимогливий і не рясний в своїй творчості. Перехворівши кіфозом в ранній юності, Брод був злегка викривлений, але компенсував свій недолік виключною жвавістю. Шляхетний, захоплений, він мав постійне бажання займатись якоюсь справою, і протягом життя у нього буде їх багато. Свою біографію він справедливо назвав «Бурхливе життя», бойове життя. Макса Брода не відносять до великих людей, але він мав неординарне літературне чуття: з перших письменницьких дослідів Кафки, ще невпевнених і незграбних, він зумів розпізнати його геній. Початок дружби з Максом Бродом став для Кафки початком періоду розваг та вечірок. Після канікул 1903 року він напише Оскару Поллаку, що набрався хоробрості. Стан його здоров'я покращився, він став сильнішим, він вийшов у світ навчився розмовляти з жінками. Найважливішим стало те, як напише Кафка сам, він відмовився від життя відлюдника. Десять років по тому, згадуючи ці перші роки юності, він написав Феліції Бауер:
| « | «Якби я знав тебе вже років вісім чи десять (адже минуле так само вірогідне, як і втрачене), ми могли б бути щасливі сьогодні без усіх цих жалюгідних вивертів, зітхань і без надійних замовчувань. Замість цього я сходився з дівчатами - тепер це вже далеке минуле, - в яких легко закохувався, з якими було весело і яких я ще легше кидав, ніж вони кидали мене, не завдаючи мені цим жодних страждань» | » |
.
В цей час Кафка пережив свій перший чуттєвий досвід з жінкою, яка була продавщицею магазину готового плаття. Цей досвід спочатку приніс вдоволення, а потім, після знайомства з іншими дівчатами, видався брудним. Це підкреслювало характер заборони, який висів відтепер для нього над усім, що стосується сексу. На деякий час — в 1903, в 1904 роках — рана була ще терпимою і, дозволяла любовні інтрижки юності. Але біль посилюється з кожним роком і повільно паралізує все його життя.
Перші проби пера[ред. • ред. код]
Під час навчання в університеті Кафка продовжує писати та веде якщо не «Щоденник», то щонайменше записну книжку і зупинився лише в 1903 році, коли протягом шести місяців майже нічого більше не створив. В ці роки (1904–1905) було написано твір «Опис однієї боротьби», що уникнув вогню саме завдяки Максу Броду, якому Кафка дав його прочитати і той зберіг його в шухляді свого письмового столу, бо все інше, написане в цей період, було знищено. «Опис однієї боротьби» виступає проти фривольність, дурного кокетства, брехні, які заволоділи літературою. Але в той же час це найбільш химерний, найбільш манірний твір, найбільш зазначений смаком епохи, проти якого він направлений. Такий парадокс цього твору юності. Незабаром Кафка піде іншими шляхами.
Робота для письменника була заняттям другорядним та обтяжливим: у щоденниках та листах він буквально признається в ненависті до свого начальника, товаришів по службі та клієнтів. На першому ж плані завжди була література, «що реабілітувала все його існування». У 1917 після легеневого крововиливу розвився туберкульоз, від якого письменник помер 3 червня 1924 року в санаторії під Віднем.
Аскетизм, невпевненість в собі, самоосуд та хворобливе сприйняття навколишнього світу — всі ці якості письменника добре задокументовані в його листах та щоденниках, а особливо в «Листі батькові» — цінній інтроспективі стосунків між батьком та сином. Через ранній розрив з батьками Кафка був вимушений вести дуже скромний спосіб життя і часто міняти житло, що наклало відбиток на його ставлення до самої Праги та її мешканців. Хронічні хвороби дуже дошкуляли йому; окрім туберкульозу, він страждав від мігрені, запаморочення, наривів та інших захворювань. Він намагався протидіяти всьому цьому натуропатичними засобами, такими як вегетаріанська дієта, регулярна гімнастика та вживання великої кількості непастеризованого коров'ячого молока. Будучи школярем, він брав активну участь в організації літературних зустрічей, докладав зусилля до організації та просування театральних спектаклів. На оточуючих Кафка справляв враження своєю хлоп'ячою, акуратною, суворою зовнішністю, спокійною та незворушною поведінкою, а також своїм розумом і незвичайним почуттям гумору.
Могила Кафки на Новому єврейському кладовищі міста Праги. Надпис івритомговорить:
«Аншл син Гениха Кафки та Етл; нижче — батько: Гених син Якова Кафки та Фрадл, мати: Етл, дочка Якова Леві та Ґути»
Стосунки Кафки зі своїм деспотичним батьком є важливою складовою його творчості. У період між 1912-м та1917-м роками він залицявся до берлінської дівчини Феліції Бауер, з якою двічі був заручений і двічі розривав заручини (наслідком цих стосунків стало написання роману «Процес»). Спілкуючись з нею головним чином через листи, Кафка створив її образ, який зовсім не відповідав дійсності. І справді вони були дуже різними людьми, що виявляється з їхнього листування. Другою нареченою Кафки стала Юлія Вохрицек, але заручини знову ж таки незабаром були розірвані. На початку 1920-х років він мав любовні стосунки із заміжньою чеською журналісткою, письменницею та перекладачкою — Міленою Есенською. У 1923 році Кафка, разом з дев'ятнадцятирічною Дорою Дімант, на декілька місяців переїхав у Берлін, в надії віддалитися від впливу сім'ї та сконцентруватися на письменництві; потім він повернувся до Праги. Здоров'я в цей час погіршувалося, і 3 червня 1924 року Кафка помер в санаторії під Віднем, ймовірно, від виснаження. Тіло перевезли до Праги, де воно і було поховане 11 червня 1924 на Новому єврейському кладовищі в районі Страшніце, в спільній сімейній могилі.
За життя Кафки опубліковано всього декілька коротких оповідань, що склали дуже малу частину його робіт, і його творчість не приваблювала багато уваги, доки посмертно не були видані його романи. Перед смертю він доручив своєму другу та літературному агенту — Максу Броду — спалити все ним написане без винятку. Його коханка Дора Дімант справді знищила рукописи, якими вона володіла, але Макс Брод не скорився волі покійного та опублікував більшу частину його робіт, які незабаром почали привертати до себе увагу. Вся його опублікована творчість, окрім декількох чеськомовних листів, була написана німецькою.
Бібліографія[ред. • ред. код]
Сам Кафка опублікував чотири збірки — «Споглядання», «Сільський доктор», «Покарання» та «Голодар» — перший розділ роману «Америка» («Кочегар»), а також декілька інших коротких новел. Проте головні його твори — романи «Америка» (1911–1916), «Процес» (1914–1918) та «Замок» (1921–1922) — залишилися різною мірою незавершеними і побачили світ вже після смерті автора і всупереч його останній волі.
Новели та мала проза[ред. • ред. код]
· «Опис однієї боротьби» (Beschreibung eines Kampfes — 1904–1905)
· «Весілля в селі» (Hochzeitsvorbereitungen auf dem Lande — 1906–1907)
· «Вирок» (Das Urteil — 22-23 вересня 1912)
· «Перевтілення» (Die Verwandlung — 1912)
· «У виправній колонії» (In der Strafkolonie — 1914). Ця новела, разом з трьома попередніми, сформувала книгу «Кари»
· «Шкільний вчитель» (Der Dorfschullehrer or Der Riesenmaulwurf — 1914–1915)
· «Брюмфельд, старий холостяк» (Blumfeld, ein älterer Junggeselle — 1915)
· «Сторож склепу» (Der Gruftwächter — 1916–1917), єдина драма Кафки
· «Сільський доктор» (Ein Landarzt — 1917)
· «Мисливець Гракх» (Der Jäger Gracchus — 1917)
· «Як будувалася китайська стіна» (Beim Bau der Chinesischen Mauer — 1917)
· «Голодар» (Ein Hungerkünstler — 1922), входить в одноіменний збірник
· «Дослідження одного собаки» (Forschungen eines Hundes — 1922)
· «Маленька жінка» (Eine kleine Frau — 1923), збірник «Голодар»
· «Нора» (Der Bau — 1923–1924)
· «Співачка Жозефіна, або мишачий народ» (Josephine, die Sängerin, oder Das Volk der Mäuse — 1924), збірка «Голодар»
Романи[ред. • ред. код]
· «Процес» (Der Prozeß — 1925), укр. пер. 1998
· «За́мок» (Das Schloß — 1926), укр. пер. 2006
· «Америка» (Amerika — 1927), укр. пер. 2009 під назвою Зниклий безвісти
Листи[ред. • ред. код]
· Листи до Феліції та Гретти Блох
· Листи Мілені
· Лист батьку (виданий 1919 року)
Щоденники[ред. • ред. код]
· Щоденники 1910–1923 [10]
· Сині записники
Українські видання[ред. • ред. код]
· «Перетворення: оповідання» (Мюнхен: Сучасність, 1989; Львів: ЛА «Піраміда», 2005)
· Щоденники 1910–1923 р.р. (Київ: Всесвіт, 2000)
· «Процес» (Київ: Юніверс, 1999; Харків: Фоліо, 2005; Харків: Фоліо, 2009)
· «Замок» (Харків: Фоліо, 2006)
· «Зниклий безвісти: Америка» (Київ: Критика, 2009)
· Романи, оповідання, щоденники, листи (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012) ISBN 978-617-585-0084
Про Кафку[ред. • ред. код]
Музей Франца Кафки в Празі
Пам'ятник Францу Кафці (Прага)
Автором перших рецензій на творчість Кафки був угорський письменник Шандор Марай.
Літературні твори[ред. • ред. код]
· Вальтер Беньямін «Франц Кафка»
· Макс Брод «Франц Кафка. Біографія»
· Макс Брод «Франц Кафка. В'язень абсолюту»
· Д. Мейровіц та Р. Крамб «Кафка для початківців»
· Моріс Бланшо «Від Кафки до Кафки» [11]
Фільми[ред. • ред. код]
· «Це чудове життя Франца Кафки» («Franz Kafka's ‘It's a Wonderful Life’», Велика Британія, 1993 (1995). Режисер:Пітер Капальді. В ролі Кафки Річард Грант. Фільм отримав премію «Оскар»)
· «Співачка Жозефіна та мишачий народ» (Україна-Німеччина, 1994. Режисер: Сергій Маслобойщиков)
· «Кафка» («Kafka», США, 1991 Режисер: Стівен Содерберг. В ролі Кафки: Джеремі Айронс)
· «Замок» (1997) (Das Schloss. Режисер: Міхаель Ганеке)
· «Замок» (Росія-Німеччина-Франція, 1994. Режисер: Олексій Балабанов)
· «Процес» («The Trial», Німеччина-Італія-Франція, 1963. Режисер Орсон Веллс)
Екранізації творів[ред. • ред. код]
Ідея розповіді «Перетворення» використовувалася в кіно багато разів:
· «Людина, що неймовірно зменшилася» (1950-ті)
· «Муха» (Курта Ньюмана, 1956)
· «Муха» (римейк Девіда Кронненберґа, 1986)
· «Кислотний будинок»
· «Перевтілення», 2002)
В Україні за його творами знято фільми: «Людина К.» (1992) та «Співачка Жозефіна й мишачий народ» (1994, удостоєний призів на кінофестивалі «Кіношок-94» в Анапі, «Молодість-94» в Києві, Каїрському міжнародному кінофестивалі, кінофестивалі «Література і кіно» в Гатчині тощо).
Критика[ред. • ред. код]
Безліч критиків намагалися пояснити сенс робіт Кафки виходячи з положень тих або інших літературних шкіл — модернізму, «магічного реалізму» та ін. Деякі намагалися відшукати вплив марксизму на його сатиру над бюрократизмом в таких творах як «У виправній колонії», «Процес» та «Замок». В той же час, інші розглядають його творчість через призму юдаїзму (оскільки він був євреєм і виявляв деяку цікавість до єврейської культури) — декілька зауважень із цього приводу зробив Борхес; через фройдиський психоаналіз (через напружене сімейне життя письменника); або через алегорії метафізичного пошуку Бога (прибічником цієї теорії був Томас Манн).
12) Трагедія відчуження особистості в новелі «Перевтілення» Ф. Кафки
Глобальні проблеми ХХ століття (втрата ідеалів, самотність людини,
деградація особистості та суспільства) залишили відбиток на світовідчутті
австрійського новеліста Ф.Кафки, який постійно шукав духовну сутність світу і
відчував відчуження від оточуючої дійсності. Письменник страждав від
невлаштованої реалії, матеріальної залежності, ницого оточення, від
неможливості отримати відповіді на важливі питання сенсу людського
існування. Митець у своїх творах піднімає проблему, що не втратила ваги і в
сучасну добу глобалізації: відчуженість людини, втрата суспільством
моральних цінностей, поступове перетворення людини з високодуховної істоти
на тварину. Такі моральні метаморфози австрійський письменник втілює у
певні символи, розуміння яких дає змогу на глибшому рівні усвідомити
недоліки загальнолюдських відносин, адже символ покликаний яскраво,
промовисто передати певне явище за допомогою конкретного образу.
Актуальність досліджуваної проблеми полягає в тому, щоб на прикладі
Грегора Замзи довести, що функція людини в багатогранному світі часто
зводиться лише до виконання робочих обов’язків.
Над аналізом новели Ф.Кафки «Перевтілення» працювали Ж.Славута та
О.Ніколенко, які здійснили характеристику рівня символіки цього твору та
тлумачення символів, що позначають морально-етичні метаморфози,
досліджували символіку також В.Набоков та Д.Затонський, О.Б.Воропаєва
аналізувала трагедію Грегора Замзи, А.І. Гурдуз в своїй статті аналізу новели
порушувала проблеми про людське і людяне, над розкриттям трагедії
відчуження особистості працювала В.А.Затейщикова, Є.А.Касторова описувала
трагічне безсилля людини перед абсурдністю оточуючої дійсності.
Мета даного дослідження полягає у розгляді проблеми відчуження у сім’ї,
самотність людини серед людей.
13) Своєрідність світобачення Ф. Кафки та його художнє вираження в оповіданні «Перевтілення»
Дек 2010
Кафка, Кафка, Кафка… Знаєте, чесно кажучи, мені його жаль. Зламана людина, яка боялася світу. Письмовий стіл для нього був єдиним другом. Людей він сторонився, у родині жив, як «більш чужий, аніж найчужіший», жінок боявся. Дивйо, що людина з таким похмурим поглядом на життя, із таким відстороненим ставленням до людей могла привернути до себе увагу читачів усього світу. Комфортно Кафка почувався тільки у своїй кімнаті за зачиненими дверима. Так, ми на уроках розбирали феномен Кафки, але дивуватися я не перестаю.
Ми іноді говоримо про якусь людину «Та хто він такий? Він ніхто». Але «ніхто» якось не має конкретного фізичного тіла. Що зробив Кафка? Він оце «ніхто» взяв і зробив живою істотою. Та спочатку справді цей Ніхто був людиною — Грегором Замзою, сином, братом, службовцем, комівояжером. І ось одного ранку всього цього не стало, і в. першу чергу, не стало комівояжера, бо він не потрапив, на перший ранковий потяг, та й на наступний теж. Він залишився у своїй кімнаті. Замкнений, як йому подобалося. Але тепер маленька замикачка дверей перетвориться на величезну колодку, яка так і залишиться на його шиї до останніх днів. Бо саме через те, що Грегор більше не ходив на роботу, не приносив зарплатні, через те, що він був не такий, як усі, від нього відгородилися — і батько, і мати, і сестра. Величезний замок кожен із них одягнув собі на шию. І не тільки на шию — на совість і на серце також.
Перетворення на комаху — це не зовнішнє перетворення, а те, як людина почувається у цьому світі: чи то в родині, чи то в суспільстві, чи то на роботі. По суті справи — це її внутрішній комфорт чи дискомфорт. Письменникові було незатишно у власній родині. Із батьком непросто — у нього зовсім інші принципи життя, яких син не хоче і не може прийняти. М’ясницько-галантерейні інтереси — це не те, що цікавить Франца. Батько часто шпиняє сина, хоче виростити його фізично сильним, мужнім, пронирливим. А син слабкий, хворіє часто. Якийсь не такий. Так Кафка й жив із покаліченим сприйняттям самого себе в світі. З тавром «не такий». У «Листі до батька» він пише, що той мав прекрасну посмішку, міг весело говорити, але тільки до когось, а не до сина. Батьківської любові й тепла син так і не побачив. Дитина росте з батьком, але без батьківського розуміння співчуття — це перше, що поклало початок трагічного погляду’на світ. Майбутній письменник виявився настільки залежним від родини, що навіть одружитися так і не наважився. В уяві Франца завжди малювалася картина — батько каже йому: «Біжи. Чого ти стоїш?»
