Джеймс Джойс
Джеймс Августин Алоїзій Джойс (англ. James Augustine Aloysius Joyce, ірл. Séamas Seoige, *2 лютого1882 — †13 січня 1941) — ірландський письменник, якого вважають одним з найвпливовіших письменників двадцятого століття. Він здобув загальне визнання перш за все завдяки своєму монументальному роману «Улісс» (1922). Крім того, його перу належать такі книги як збірка оповідань «Дублінці» (1914), психолого-автобіографічне есе «Джакомо Джойс» (1914), напівавтобіографічний роман «Портрет митця замолоду» (1916), а також найбільш загадковий та багатоплановий його твір — «Поминки за Фіннеганом» (1939).
Хоча Джойс більшу частину дорослого життя прожив за межами батьківщини, його твори просякнуті темоюІрландії: всі події відбуваються в Ірландії та більшість сюжетів пов'язані з нею. Центр світу, створеного Джойсом, знаходиться у Дубліні та відображає його сімейне життя, події й друзів (і ворогів) ще зі шкільних років. Саме через це Джеймс Джойс став одним із найкосмополітичніших і, водночас, найлокальнішихмодерністів, які писали англійською.
Життя і творчість[ред. • ред. код]
Дублін, 1882–1904[ред. • ред. код]
Джеймс Августин Алоїзій Джойс народився 2 лютого 1882 року у Дублінському передмісті Ратгар у католицькій сім'ї. Він був найстаршим з 10 дітей, що вижили; двоє з його братів і сестер померли від тифу. По батькові його сім'я походила з міста Фермой, що у графстві Корк. У 1887 році його батька, Джона Станіслауса Джойса (англ. John Stanislaus Joyce), було призначено податковим інспектором у Дубліні, і сім'я переїхала до престижного містечка Брей, що в 12 милях (19 км) від Дубліна. Приблизно у цей час на маленького Джеймса напав собака, що спричинило фобію собак, якою він страждав все своє подальше життя. Також він страждав від боязні грому, який його тітка трактувала як ознаку Божого гніву.
У 1891 році Джойс написав вірша «І ти, Гілі» («Et Tu Healy») на смерть Стюарта Чарльза Парнелла, політичного лідера Ірландії. Старший Джойс надрукував вірш і навіть відіслав одну копію до бібліотеки Ватикану. У листопаді того ж року Джон Джойс був оголошений банкрутом і звільнений з посади. У 1893 йому призначили пенсію. Це послужило поштовхом до скочування сім'ї у бідність, в першу чергу через пияцтво батька та нездатність ефективно розпоряджатися грошима.
Початкову освіту Джеймс Джойс отримав у Єзуїтському коледжі Клонгоуз Вуд — школі-інтернаті, до якого він потрапив у 1888 році, проте змушений був залишити у 1892, коли його батько більше не міг оплачувати навчання. Деякий час Джойс навчався вдома, і деякий час провчився у школі О'Коннела, що у Дубліні. У 1893 році його зарахували до коледжу Бельведер, що належав Єзуїтам, сподіваючись, що у нього виявиться покликання і він приєднається до ордену. Все ж Джойс відійшов від католицизму у віці 16 років, хоча філософія Томи Аквінського матиме вплив на нього протягом всього подальшого життя.
Фотографія Джеймса Джойса зроблена приятелем, студентом Університету Коледжу Дубліна (University College Dublin — National University of Ireland, Dublin) К. П. Кереном (Constantine P. Curran) влітку 1904. Коли згодом у Джойса запитали про що він думав в той момент, він відповів: «Я міркував, чи він позичить мені п'ять шилінгів» (за даними біографа Річарда Елмана(Richard Ellmann))
У 1898 році він вступив до щойно створеного Дублінського університетського коледжу, де зайнявся вивченням сучасних мов, зокрема англійської, французької та італійської. Також у цей час він активно фігурував у театральних та літературних колах міста. Його рецензія на книгу «Нова драма» Генріка Ібсена була опублікована у 1900 році і у відповідь сам Ібсен надіслав авторові листа з подякою. У цей період Джойс написав кілька інших статей і принаймні дві п'єси, які, на жаль, не збереглися до тепер. Багато хто з його друзів з Дублінського університетського коледжу фігуруватимуть пізніше як персонажі його творів. Він був також активним учасником літературно-історичного товариства у коледжі, де у 1900 році виступив із доповіддю на тему «Драма і життя».
Після завершення коледжу, у 1903 році Джойс поїхав до Парижа «вивчати медицину», хоча насправді там він розтринькував гроші, які дала йому сім'я. Через кілька місяців перебування там він змушений був повернутися до Ірландії, оскільки його матері діагностували рак. Переживаючи за відсутність релігійних почуттів у сина, його мати безуспішно намагалася переконати його прийняти сповідь та причастя. 13 серпня вона померла, і Джойс відмовився стати на коліна та помолитися за неї разом з сім'єю. Після смерті матері він продовжував пиячити і влазити в борги. Він змушений був заробляти вчителюванням, написанням рецензій на книги та співами (у нього був чудовий тенор).
7 січня 1904 року він намагався опублікувати «Портрет художника», — есе про естетику, проте воно було відхилене журналом. Він вирішив переписати цей твір і перетворити його на роман «Стівен Герой». Цього ж року він зустрів Нору Барнакл, молоду жінку з міста Голвей, яка працювала покоївкою у готелі Фінна у Дубліні. 16 червня 1904 року у них було перше побачення, і ця дата увійшла в історію також як день, коли відбуваються події роману «Улісс».
Джойс залишився у Дубліні, продовжуючи пиячити. Після однієї пиятики, що супроводжувалася бійкою, Джойса підібрав на вулиці далекий знайомий його батька Альфред Гантер, який привів його до себе додому, де надав першу медичну допомогу. Гантер був чоловіком єврейського походження, і за чутками, мав зрадливу дружину. Саме він став одним з основних прототипів Леопольда Блума в «Уліссі». Джойс також товаришував із Олівером Сен-Джон Гогарті, який став моделлю для персонажа Бака Маллігана в «Уліссі». Одного разу, після того, як Джойс прожив шість днів у башті Мартелло, що належала Маллігану, між ними відбулася сварка, під час якої Малліган стріляв із пістолета у посуд, що висів над ліжком Джойса. Він втік звідти посеред ночі і пішки добрався до Дубліна, і наступного дня попросив товариша забрати свої речі із башти. Незабаром Джойс із Норою виїхав до Європи.
1904–1920: Трієст і Цюріх[ред. • ред. код]
Файл:Joyce in Trieste.jpg
Статуя Джойса в Трієсті.
Джойс і Нора рушили до Цюріха, де він знайшов собі роботу викладача англійської мови у школі іноземних мов Берліца. Проте там виявилося, що його англійському агентові дали неправдиву інформацію стосовно роботи, і директор школи направив його до Трієста (який на той час був у Австро-Угорщині, а зараз є частиною Італії). Знову ж таки там йому не знайшлося роботи, але з допомогою директора школи іноземних мов у Трієсті Альмідано Артіфоні, він нарешті влаштувався на вчительську роботу у Паулі, що тоді була частиною Австро-Угорщини, а зараз знаходиться у Хорватії. Він викладав англійську мову переважно морським офіцерам австро-угорської армії з жовтня 1904 до березня 1905 року, поки австрійська влада, виявивши шпигунську мережу у місті не вигнала звідти усіх чужоземців. З допомогою того ж таки Артіфоні, Джойс перебрався назад до Трієста, де продовжив викладати мову. У Трієсті він майже постійно жив 10 років.
Того ж року Нора народила першу дитину, Джорджа. Джойс вмовив свого брата Станіслава приєднатись до нього у Трієсті, де на нього чекало місце вчителя у школі. Приводом для переїзду було нібито те, що Джеймс хотів братової компанії та запропонувати йому набагато цікавіше життя, ніж той вів до того, працюючи чиновником у Дубліні, хоча насправді Джойс хотів збільшити скупі прибутки своєї сім'ї заробітками брата. У Трієсті у них з братом були досить напружені стосунки спричинені транжирством Джойса та його пристрастю до алкоголю.
Через хронічну пристрасть до подорожей, Джойсу швидко набридло життя у Трієсті і він переїхав до Рима у 1906, де влаштувався на роботу у банку. ПротеРим викликав у нього відразу і на початку 1907 року він повернувся до Трієста. Його донька Люсія народилась там улітку того ж року.
Джойс повернувся до Дубліна улітку 1909 року разом з Джорджем для того, щоб відвідати батька і опублікувати збірку оповідань «Дублінці». Він також відвідав сім'ю Нори у Голуеї, це була перша їх зустріч, і вона, на щастя, пройшла вдало. Готуючись до повернення до Трієста, він вирішив взяти з собою свою сестру Еву для того, щоб та допомагала Норі доглядати за домом. У Трієсті він провів лише місяць і знову поїхав до Дубліну як представник власників кінотеатрів, з метою відкриття там кінотеатру. До Трієста він повернувся у січні 1910 року, прихопивши з собою іншу сестру, Ейлін. Ева повернулась додому через кілька років, оскільки тужила за батьківщиною, в той час як Ейлін усе життя прожила на континенті, одружившись із працівником банку Франтішеком Шауреком, чехом за походженням.
У 1912 році Джойс на деякий час знову приїхав до Дубліна для розв'язання багаторічної суперечки стосовно публікації «Дублінців» із своїм видавцем Джорджем Робертсом. Це була його остання подорож до Ірландії, і він ніколи там більше не побував, незважаючи на прохання батька та запрошення колеги по перу, ірландського письменника Вільяма Батлера Єйтса.
Одним з його студентів у Трієсті був Етторе Шмітц, відомий під псевдонімом Італо Свево. Вони познайомились у 1907 році, стали близькими приятелями та критиками творчості одне одного. Шмітц був євреєм, і саме він став моделлю для Леопольда Блума — майже усю інформацію стосовно іудаїзму, яка є у романі, Джойс отримав від Шмітца. У Трієсті у Джойса вперше почались проблеми з зором, які переслідуватимуть його до кінця життя і спричинять десятки хірургічних операцій.
У 1915 році, коли Джойс виїхав до Цюріха побоюючись переслідувань за своє Британське підданство у часи Першої Світової Війни, там він познайомився із Френком Бадгеном, людиною, яка стане його найбільш впливовим та надійним товаришем на довгі роки. Джойс постійно радитиметься із ним під час написання «Улісса» та «Поминок за Фіннеганом». Також, у Цюріху Езра Паунд представить його англійському видавцеві та феміністці Гаррієт Шоу Вівер, яка стане меценатом та покровителем Джойса, і протягом наступних двадцяти п'яти років дасть йому тисячі фунтів лише для того, щоб він міг покинути вчителювання і зосередитись на кар'єрі письменника. Після закінчення війни Джойс на короткий час повернеться до Трієста, але не залишиться там через зміни, які спіткали місто унаслідок війни, а також через напружені стосунки із братом, який провів більшість війни у таборі для інтернованих. Натомість він, на запрошення Езри Паунда, у 1920 році поїхав до Парижа, де планував пробути лише тиждень, але прожив наступних двадцять років.
Джойс і видавці Сільвія Біч іАдрієна Моньє в книгарні Шекспір і Ко (Shakespeare & Co), Париж, 1920 р.Зображення із Бібліотеки Бейнеке рідкісних книг і рукописів (Beinecke Rare Book & Manuscript Library) Єльського університету
В Парижі в 20-ті роки Джойс зустрічався з Ернестом Хемінгуеєм, останній описав ці події в своїх мемуарах Свято, яке завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Похований на кладовищі Флунтерн
Основні твори[ред. • ред. код]
Дублінці[ред. • ред. код]
Спочатку Джойс хотів назвати збірку «Улісс у Дубліні»[1], але потім відмовився від цієї ідеї. Його рання збірка коротких оповідань, «Дублінці», є глибоким аналізом стагнації і паралічу суспільства Дубліна. Заключним і найвідомішим оповіданням збірки є «Мертві» (англ. The Dead). За мотивами цього оповідання Джон Х'юстон зняв однойменний фільм у 1987 році, який став його останнім фільмом.
Портрет митця замолоду[ред. • ред. код]
Докладніше у статті Портрет митця замолоду
«Портрет митця замолоду» — це майже повністю переписаний роман «Герой Стівен» (англ. Stephen Hero). Джойс спробував спалити рукопис роману у нападі люті під час сварки з Норою, однак, до його подальшої втіхи, фрагменти твору були врятовані його сестрою. Деякі з напрацювань цього рукопису увійшли у «Портрет митця замолоду» майже без змін, хоча манера розповіді пізнішого роману кардинально відрізняється від раннього рукопису. «Портрет митця замолоду» є значною мірою автобіографічним романом, який зображує дитинство і юність героя Стівена Дедалуса (англ. Stephen Dedalus) і його поступове зростання в художній самосвідомості. Деякі методи, які Джойс часто використовував в пізніших роботах: «потік свідомості», «внутрішній монолог» і посилання на психічну реальність персонажа, а не на зовнішній антураж, використовуються протягом всього цього роману. 1977 року роман був екранізований Джозефом Стріком (англ. Joseph Strick). У головних ролях фільму знялися Люк Джонстон, Боско Хоган, Т. П. Маккенна і Джон Гілгуд.
Улісс[ред. • ред. код]
Докладніше у статті Улісс (роман)
Коли Джеймс Джойс закінчував роботу над «Дублінцями» в 1906 році, він задумав написати ще одну історію про єврейського рекламного агента Леопольда Блума під назвою «Улісс». Хоча він і не розвинув далі цю ідею в той час, в 1914 році він врешті почав роботу над романом під задуманою назвою і з запланованим основним задумом. Роман був завершений в жовтні 1921 року. Ще три місяці були присвячені роботі над доопрацюванням книги, перш ніж Джойс завершив роботу незадовго до свого 40-річчя 2 лютого 1922 р.).
Завдяки Езрі Паунду, в 1918 році розпочалася серійна публікація роману в журналі «Літтл Рев'ю» (англ. The Little Review). Цей журнал виходив під редакцією Марґарет Андерсон (англ. Margaret Anderson) і Джейн Гіп (англ. Jane Heap), за підтримки Джона Квінна (англ. John Quinn), Нью-Йоркськогоюриста, що виявляв інтерес до сучасної експериментальної літератури та мистецтва. На жаль, ця публікація наткнулася на цензуру в Сполучених Штатах, видання роману було зупинене в 1920 році, коли редакторів було засуджено за публікацію непристойностей. Роман не був опублікований в Сполучених Штатах аж до 1933 року.
Почасти через це протиріччя, Джойсу було важко знайти видавця, який би погодився видати книгу. Але вона все ж була опублікована в 1922 році Сільвією Біч за підтримки її відомого книжкового магазину «Шекспір і Компанія» (англ. Shakespeare and Company) на Лівому Березі. Англійськомовна версія роману, опублікована в тому ж році покровителем Джойса, Гаррієтом Шоу Вівером (англ. Harriet Shaw Weaver), й далі не дозволялася владою США, і 500 примірників, які були відправлені до Сполучених Штатів, були вилучені і, можливо, знищені. Наступного року, Джон Родкер (англ. John Rodker) намагається перевезти ще один тираж із 500 примірників на заміну попередньому вилученому, але він був спалений на англійській митниці у Фолкстоні. Ще одним наслідком неоднозначного правового статусу роману як забороненої книги, було те, що з'явилися «контрабандні» версії, в першу чергу численні піратські версії від видавця Семюела Рота (англ. Samuel Roth). У 1928 році була отримана судова заборона проти публікації Рота, і вони перестали виходити.
Цікаві факти[ред. • ред. код]
· 16 червня в історії світової літератури — дата непроста. Саме у цей день відбувається дія роману, який став найвпливовішим твором 20 століття — роману Джеймса Джойса «Улісс». Саме 16 червня 1904 року Джойс та Беккет, після неабиякої пиятики, пройшлися дублінським маршрутом Блума — головного героя «Улісса».[2]
· Книги з першого тиражу романа «Улісс» є найдорожчим друкарськими виданнями двадцятого століття. Ціна на них починалася від 100 тисяч фунтів (175 тисяч доларів), (дослідження букіністичних магазинів і аукціонів журналом «Book & Magazine Collector»). Перше видання «Улісса» було віддруковане в Парижі в 1922 році. Його тираж склав всього тисячу екземплярів. Сто з них Джойс підписав власноручно. У 2004 році один з паризьких томів з автографом письменника був проданий на аукціоні Sotheby's в Нью-Йорку за 288 тисяч доларів (160 тисяч фунтів).[3]
· Роман «Улісс» був визнаний як № 1 в списку 100 найкращих романів 20 століття англійською мовою за версією видавництва Modern Library[4]
· 5418 Джойс — астероїд, названий на честь письменника.
Франц Кафка
Франц Ка́фка (нім. Franz Kafka; 3 липня 1883, Прага — 3 червня 1924, Відень) — один із найвизначнішихнімецькомовних письменників XX ст., більшу частину робіт якого було опубліковано посмертно. Його твори просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, вони здатні пробуджувати в читачеві відповідні почуття тривоги, що є унікальним явищем у світовій літературі.
Родовід[ред. • ред. код]
Родовід Франца Кафки представляв дві сімейні лінії: з одного боку, сімейство Кафки, «зазначене силою, здоров'ям, гарним апетитом, сильним голосом, даром слова, самовдоволенням, почуттям переваги над усіма, завзятістю, дотепністю, знанням людей, певним благородством», з іншого — материнська лінія сімейства Леві, наділена такими якостями, як «завзятість, чутливість, почуттям справедливості, занепокоєння». [1]
Лінія батька[ред. • ред. код]
Герман Кафка, батько Франца Кафки
Рід Кафки вирізнявся велетенським ростом та силою. Дід Якоб Кафка, м'ясник у Воссеці (Чехія), міг підняти зубами мішок з борошном. В цій родині всі мали великий зріст, навіть його сестри. Але сам Кафка соромився свого високого зросту, через який відчував себе не сильним, а кволим, незграбним і смішним.[1] Життя у Воссеці відрізнялося крайньою вбогістю. Родина діда проживала в хатині, критій соломою. Всі спали в одній кімнаті — Якоб Кафка, четверо його синів і дві дочки. Батько письменника неодноразово воскрешав у пам'яті важкі роки свого дитинства: голод, коли не вистачало картоплі; холод, який викликав на щиколотках незагойні відкриті рани; в сім років Герман Кафка змушений був ходити з села в село, штовхаючи ручний візок, його сестру Юлію відіслали в одну сім'ю кухаркою і їй доводилося ходити за дорученнями в найжорстокіші морози в мокрій спідниці, яка висихала тільки ввечері в ліжку. Герман Кафка пишався цим жалюгідним минулим, він ставив у докір своїм дітям те, що вони не знали цих страждань:
| « | «Хто знає про це сьогодні! Що можуть знати діти про це! Ніхто так не страждав! Як сучасна дитина може зрозуміти це?»[1] | » |
Єдиним засобом вирватись із цієї убогості було місто, що й зробив Герман Кафка, відслуживши три роки в армії. Він приїжджає до Праги в 1881 році і роком пізніше одружується з Юлією Леві, дівчиною з сім'ї багатих провінційних сукнарів, які в той же час були власниками пивниці. Юлія Леві, безсумнівно, мала досить істотне придане, і важко уявити, щоб в цю заможну сім'ю взяли якогось дрібного комерсанта без коштів. З іншого боку, важко повірити, що завдяки ремеслу мандрівного торгівця Герман Кафка зміг за кілька років настільки радикально змінити своє становище. Очевидно, в його біографії була прогалина. Герман Кафка відкриває в 1881 році магазин модних речей на Цельтнерштрассе. Спочатку це була дрібна торгівля, що потім трансформується в оптову фірму, яка розташувалась на першому поверсі чудового палацу Кінскі на Великій площі Старого міста.[1] Герман Кафка «досягнув успіху», почавши з нуля і був найуспішнішим із шести дітей Якоба Кафки. Про старшу його дочку Анну невідомо нічого; про іншу дочку, Юлію Ехрман, що малою бігала по дорогах у своїй мокрій спідничці — теж. Один з чотирьох хлопчиків, Людвіг, спочатку працював у магазині, який належав Герману Кафці, а закінчив життя безвісним страховим агентом. Двоє інших, Філіп і Генріх, який помер молодим, мали невеликий бізнес в провінційних містах.[1]
Лінія матері[ред. • ред. код]
Юлія Кафка, мати Ф.Кафки
Леві були вихідцями з середовища провінційних крамарів, але головне, в лінії Поріасів, тобто по жіночій лінії, відчутні сліди духовності, які зберігалися в родині подібно сакральним легендам. Це, зокрема, стосується прадіда Кафки, Йозефа Поріаса; це була, пише Кафка у своєму «Щоденнику», людина дуже вчена:
| «(…)його шанували однаково й християни, і юдеї; одного разу під час пожежі завдяки його набожності сталося диво — вогонь перескочив через будинок прадіда, пощадивши його, тоді як решта будинків згоріли» [2] |
Найбільше в сімействі Леві вражає нестійкість. Серед них багато неодружених. З п'яти братів чи зведених братів Юлії Кафки (її батько знову одружився незабаром після смерті своєї молодої дружини), тільки двоє створили сім'ю. Один з них, Йозеф, влаштувавши справи в Конго, одружився з француженкою і жив в Парижі. Про іншого брата, Річарда Леві, який був дрібним торговцем, не сказано нічого. Зате двоє інших дядьків, які багато значили для Кафки, не одружилися — ні один, ні інший. Один, дядько Альфред, директор залізниць в Мадриді, був сімейною знаменитістю і став в романі «Процес» прообразом дивного сатиричного «провінційного дядечка». Головним був дядько Альфред Леві — символ холостяка, у якого він брав уроки такого життя.[1] Останній брат Юлії Кафки, дядько Рудольф, теж залишився холостяком. Рудольф був невдахою, сімейним диваком, людиною смішною, «незрозумілим, надто люб'язним, занадто скромним, одиноким і тим не менш балакучим». Коли в дитинстві Франц робив якусь дурницю, його батько мав звичай говорити: «Викапаний Рудольф!» [1]
Мова спілкування[ред. • ред. код]
Воссек — село на півдні Чехії. Воно населене чехами і євреями. Звідси походить версія, згідно з якою рідною мовою і мовою спілкування Германа Кафки була чеська, а до німецької він звернувся пізніше, тільки після переїзду до Праги, для того щоб приєднатися до вищого суспільства. Сам Кафка ніколи не приїжджав до Воссека, щоб покласти камінь на могилу своїх бабусі й дідуся, не існує жодного рядка, написаного його рукою, де б фігурувала назва цього села. Але найголовніше: робити Воссек центром своєї книги означало б прославити ті самі місця, де жив і страждав його батько, який знущався над сином і цим викликав у нього неприємні спогади.[1] Сам Кафка писав німецькою, хоча чеську знав чудово. Розмовляв він і французькою мовою. Будучи євреєм, Кафка практично не знав їдиш і почав виявляти цікавість до традиційної культури євреїв тільки в двадцятирічному віці під впливом театральних труп, що гастролювали в Празі; інтерес до вивчення івриту виник тільки в кінці життя.
Походження прізвища[ред. • ред. код]
Прізвище «Кафка» за своїм звучанням має чеське походженя: Кафка — це галка, і галка буде служити емблемою торгового дому. Існує дві версії щодо походження прізвища: прізвище присвоєно родині при Йосипі II, у той час коли євреї отримали цивільний статус, або мова про давніше спотворення імені Якоб. Сам Франц Кафка ідентифікував себе з образом цього чорного птаха і завжди ненавидів обидва «К» в своєму прізвищі.[1] В інтерв'ю чеському музиканту і літератору Густаву Януху Франц Кафка пізніше скаже:
Я абсолютно безглуздий птах. Я — Kavka, галка. У вугляра в Тайнхофі є така…. Цій моїй родичці живеться краще, ніж мені. Правда, у неї підрізані крила. Зі мною цього робити не треба, бо мої крила відмерли. І тепер для мене не існує ні висота, ні далина. В сум'ятті я стрибаю серед людей. Вони поглядають на мене з недовірою. Адже я небезпечна птиця, злодійка, галка. Але це лише видимість…[3]
Біографія[ред. • ред. код]
Народження[ред. • ред. код]
Будинок, де народився Франц Кафка
Кафка народився 3 липня 1883 року в єврейській сім'ї, в Празі (Богемія, в той час — частина Австро-Угорської Імперії), в родині торговця галантерейними товарами Германа Кафки (1852–1931), який вийшов з чеськомовної єврейської громади та Юлії Кафки (Леві) (1856–1934), яка віддавала перевагу німецькій мові. Батько до свого одруження проживав у гетто, в облупленому будинку; будинок, в якому народився Франц Кафка, був красивою будівлею 18 століття, побудованою колись монахами Страхова, знаходився, власне, поза територією гетто — на місці, призначеному з часів середньовіччя для навернення євреїв в християнську віру. Будинок цей був зруйнований, потім реконструйований, і на ньому зараз існує меморіальна дошка.[4] У Кафки було два молодших брати та три молодші сестри. Обидва брати, не досягши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Сестер звали Еллі, Валлі та Оттла (всі троє загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польщі).
Виховання в родині[ред. • ред. код]
Франц Кафка у віці 1 року
Життя в родині позначилось жорстокістю батька. Таке виховання мало плачевні наслідки для Франца: він втратив всяку довіру до себе, він відчував себе винуватим, втратив здатність вільно говорити. У листі до батька (листопад, 1919) він згадує:
| «Великим оратором я, звісно, однаково б не став, проте звичайну, вільну людську розмову все ж опанував би. Але ти дуже рано позбавив мене слова. Твоя погроза: «Жодного слова всупереч!» — і водночас піднесена рука супроводжують мене з давніх-давен. Ти наділив мене (коли мова заходить про твої власні справи, ти — чудовий оратор) манерою розмовляти із запинками й заїканням, але тобі й цього було мало, зрештою я замовк — спершу, мабуть, через упертість, а згодом тому, що при тобі я не здатний був ні думати, ні розмовляти» [5] |
Жорстокість, гнів, несправедливість Германа Кафки увійшли в літературну історію. Так, найбільшим красномовним епізодом став «балконний» епізод, коли за примхою, властивою маленьким дітям, Франц одного разу вночі попросив принести йому пити, в «Листі до батька» він це пояснює: «(…)вочевидь не через те, що вмирав від спраги — просто хотів трохи, мабуть, позлити вас, а трохи — розважитися самому»[6]. Батько прийшов, витяг його з ліжка, повів в одній нічній сорочці на дерев'яний балкон, який виходив у двір, і залишив його там, замкнувши за ним двері.[1]
Сестри Франца Кафки
Від цього страждав не тільки Франц. На дітей без кінця сипалися погрози, наприклад: «Я розірву тебе на частини», і вони були такі численні, що діти втратили їм рахунок. Друга дочка, Валлі, більш гнучка, пристосувалася до Германа Кафки схоже, без особливих зусиль. Але Еллі, старша з дочок, якщо і гнула спочатку спину, то в молодості поспішила вийти заміж, щоб уникнути сімейної тиранії. Про старшу, Еллі Франц говорить дуже уїдливо: «… Вона була такою незграбною, млявою, боязкою, похмурою, прибитою усвідомленням своєї провини, покірливою, злою, ледачою, охочою до ласощів, жадібною дитиною». [1] Що до Оттли, наймолодшої, то вона ще більше, ніж Франц, стала жертвою батьківського переслідування, звідки, безсумнівно, і виникають задушевність і дружній характер відносин, що склалися між нею і Францом.[7] Звісно, що при такому неприборканому батькові Кафка шукав заступництва в своєї матері. В «Щоденнику» за 1911 рік існує запис:
«Вже досить давно я нарікаю на те, що постійно хворий, ніколи, втім, не маючи конкретної хвороби, яка змусила б мене лягти в ліжко. Це бажання, звичайно, здебільшого виникає тому, що я знаю, якою мірою моя мати здатна втішити, коли, наприклад, вона виходить з освітленої вітальні, щоб увійти в напівтемряву кімнати, відведеної для хворого…».[8]
Кафка бачив матір мало: весь день вона працювала в магазині і з'являлась лише пізно до вечері. Юлія Кафка любила свого старшого сина, який був єдиним сином, так як два хлопчики, які народилися після нього, прожили недовго. Вона служила певним бар'єром між своїм чоловіком і сином. Але, що б вона не робила, вона завжди була ближчою до свого чоловіка, ніж до кого б то не було. «Зразкова пара, пише Кафка, яка могла б збентежити всіх тих, хто хотів би їй наслідувати».[1] «Моя мати, — каже він Феліції Бауер, — кохана рабиня мого батька, мого закоханого батька, який тиранить її». [7] У цієї доброї, слабкої, поступливої жінки (як показують кілька збережених її листів) найкращі наміри зводяться нанівець і поглиблюють біду: батько не міг простити своїх дітей, коли вони ставали між ним і дружиною.[1] Самотність навколо Кафки посилювалася, сестри також не допомагали йому вийти з неї.
