Третій підсумковий етап надання соціальної допомоги клієнтам у різних літературних джерелах може мати назву етапу оцінки і припинення, стабілізації, згортання тощо.
Підсумковий етап включає:
· оцінку змін, які відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом;
· вивчення нових потреб, які з’явилися у клієнта у результаті змін, що сталися і вимагають задоволення;
· розробку, якщо це потрібно, нового, додаткового плану соціальної допомоги або припинення роботи з клієнтом, якщо ситуація це уможливлює;
· підготовку клієнта до згортання соціальної допомоги (соціального супроводу) як складову припинення роботи;
· додаткове кураторство клієнта і оточення, якщо це потрібно для профілактики небажаних наслідків і закріплення позитивних змін.
Оцінка змін, які відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом визначається шляхом проведення підсумкового оцінювання. Підсумкове оцінювання здійснюється шляхом порівняння стану до надання соціальних послуг і після їх реалізації.
Тобто для проведення підсумкової оцінки треба на етапі базової оцінки закласти критерії оцінки, які мають змінитися чи залишитися на підсумковому етапі, тобто задати одинакові запитання до та після надання соціальних послуг. Причому відповіді на запитання до початку соціальної роботи мають зберігатися у документах по роботі з клієнтом.
Стосовно усіх трьох вищенаведених етапів та їх складових, що загалом складають технологічний алгоритм соціальної роботи з клієнтами, незалежно від їх категорій, слід зауважити таке.
У практиці може виникнути ситуація, коли вищезазначена послідовність етапів і заходів має бути порушена. Це стосується екстраординарних випадків, коли необхідне термінове втручання соціального працівника у зв’язку з реально існуючою загрозою життю і здоров’ю клієнта (наприклад, термінове вилучення із загрозливого оточення дітей або жінок, що потерпають від насильства, невідкладне влаштування покинутих, хворих, безпомічних, безпритульних дітей, що неочікуване опинилися у загрозливій ситуації внаслідок нещасних випадків або кримінальних вчинків дорослих тощо). У такому разі соціальний працівник (на основі експрес-оцінки ситуації) прагне вжити першочергових дій із влаштування клієнта у безпечне оточення за допомогою відповідних державних служб і органів (тобто реалізувати безпосереднє втручання – дії, зазвичай притаманні другому етапові), і лише після цього вдатися до заходів першого – підготовчого етапу (докладне вивчення ситуації, діагностика, планування подальших дій тощо).
Зміст експрес-оцінки міститься у відповідях на запитання:
Þ чи загрожує стан клієнта його життя чи здоров’ю?
Þ чи може хтось інший надати клієнту негайну допомогу?
Якщо стан клієнта загрожує його здоров’ю чи життю, якщо ніхто інший не може надати йому негайну допомогу, то надання допомоги випереджає перший етап стандартного алгоритму роботи з клієнтом.
Кожний етап або фази (складові) у його межах не можуть мати чітко окреслені часові межі на усі випадки життя для всіх категорій клієнтів. Навпаки, саме специфіка категорій клієнтів та особливості конкретних випадків визначають тривалість етапів. Наприклад, кризове втручання клієнтів може тривати у межах шести тижнів, соціальний супровід може здійснюватися кілька років.
Реалізація наведеної технології передбачає, що на кожному етапі, у кожній фазі роботи плани, заходи, засоби, цілі, завдання, методи й результати оцінки мають бути предметом регулярних обговорень у середовищі фахівців з метою обміну інформацією, пошуку найбільш ефективних рішень, безперервної супервізії конкретних випадків. Практика доводить, що найбільш результативна робота притаманна мультидисциплінарним командам, що спромоглися зібрати навколо конкретного випадку фахівців різного профілю – організаторів, соціальних педагогів, психологів, медиків, юристів тощо.
Особливо важливим є наявність фахівця, який має навички проведення оцінювання.
