Тема: Морально-етичні норми поведінки людини

ЛЕКЦІЯ № 4

План:

1. Етикет у нашому житті. Історія етикету.

2. Хороші манери. Ввічливість, тактовність і чуйність. Скромність.

3. Духовність і принципи моралі.

4. Світський етикет.

5. Етикет у листах.

Ключові слова: етикет, манери, ввічливість, тактовність, скромність, духовність, принципи моралі.

 

Література:

1. Арцишевський Р. А. Світ і людина. - К, 1999.

2. Безруких М. Я. "Я", или правила поведения для всех. - М., 1991.

3. Большая книга по этикету. - М., 2000.

4. Бугай Н. Український етикет. - К, 2000.

5. Васільєва-Гангнус. Азбука ввічливості. - К, 1989.

6. Гоголев Л. Беседы об этике поведения. - К, 1991.

7. Поміткін Е. О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти.­ - К, 1996.

8. Ушаков М. Ч., Раманова Е. В. Этикет. - М., 1999.

 

 

1. Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в

суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

- придворний етикет - строго регламентований порядок і форми

обходження, установлені при дворах монархів;

- дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших

офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

- військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

- загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і

умовностей, дотримуваних гpомадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногpомадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання Їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятними, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах ­прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого - зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної людини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхідності для неї співіснувати із собі подібними.

Слід відзначити, що етикет, який виник як суто класове, станове явище, за своєю суттю був ширше станових меж. Практично він базувався на більш загальних людських потребах (у чистоті, охайності, красоті, доцільності дії); в духовно-змістовому плані - зберігав давні традиційні форми спілкування і звертання один до одного (наприклад: шанування жінки, батька, гостинність, вітання тощо). Правила пристойності, гарного тону, що були створені дворянським станом, стали результатом свідомого перетворення «придворних норм» спілкування відповідно до ідеалів гуманності і вихованості..

У сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигляду обов'язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Етикет (від франц. «etiguette» - «ярлик, етикетка») - це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні вияви людських то суків.

Етикет сучасного суспільства - це головним чином, форма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві.

Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю людини, яка створює своє життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прийому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосунків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімейний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним моральним змістом і своїм смислом.

 

Історія виникнення етикету

Упродовж століть людство виробило прийнятні форми співіснування, які базувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни.

Суспільство з давніх-давен виробило правила поведін­ки. Насамперед народна мудрість і "Біблія" вчили, що і як треба робити, тобто дотримуватися вимог етикету. Етикет - це встановлений порядок, сукупність правил, які регла­ментують зовнішні прояви людських взаємин.

3відки походить саме слово "етикет"? Вперше його вжив французький король Людовік ХІV у XVII ст. На одному з прийомів у цього монарха гостям вручили картки, де перераховувалися правила поведінки, яких вони мали дот­римуватися. Від назви цих карток (етикеток) і виникло поняття етикет.

Французьке слово etiguette має два значення: 1) "яр­лик", "етикетка", "надпис" і 2) "церемоніал", "етикет". Французи запозичили це слово з голландської мови - sticke (кілочок). До цього кілочка прив' язувався папірець із наз­вою товару.

Греки розвинули дипломатичний етикет, створивши урочистий посольський церемоніал. Їхні посли носили так звані жезли Гермеса, бо саме бог Гермес був покровителем послів у Давній Греції. Верхню частину жезлів обвивав лавр, як доказ слави грецького посланця. До жезла при­кріплювалися крила, що символізували вміння політика маневрувати. Два переплетені вузли свідчили про його хитрість. Послу вручали інструкцію, як вести переговори. Вона була написана на двох картках або табличках, скла­дених навпіл. Їх називали дипломами. Звідси і з'явилося слово "дипломатія".

Давній Рим багато чого перейняв із порядку грецького дипломатичного етикету. В залежності від важливості подій римляни направляли в інші країни декількох послів. Кожний із них отримував золотий перстень - знак сили та могутності.

У середньовіччі етикетні правила поширювалися на різні верстви населення. Навіть мандрівні студенти й музи­канти мали свої етикетні кодекси. Але особливо суворо дотримувалися правил етикету при дворах високих прави­телів.

У пам' ятці давньоскандинавського епосу - "Едді", наприклад, детально викладався застільний етикет. Почесних гостей запрошували Їсти з однієї тарілки разом із поваж­ною особою. За порушення порядку виголошення тостів штрафували.

Чітко дотримувалися етикетних правил при дворах французьких, англійських та особливо іспанських королів. Історія пам'ятає трагічний випадок, що стався з іспанським королем Філіпом ІІІ. Якось він сидів біля каміна, в якому сильно розгорілося полум'я. Король нікому з придворних не дозволив поставити заслінку, бо це мав зробити відпо­відальний за церемоніал вогню, а він саме кудись відійшов. Однак Філіп ІІІ згідно з етикетом гасити вогонь не мав права і не рушив з місця, виявляючи стійкість своєї монаршої честі. Така впертість призвела до того, що монарх отримав сильні опіки і за кілька днів помер.

Мабуть, саме про таке сліпе дотримування етикетних правил великий французький просвітник Вольтер писав, що етикет - це розум для тих, хто його не має.

Траплялися й веселі курйози. Так, французький король Людовік ХІІІ приїхав до кардинала Рішельє вирішувати невідкладне важливе питання, а той був хворий і лежав у ліжку. Але ж король не міг розмовляти з підданим, стоячи або й сидячи, коли той лежить. Зрештою, король знайшов оригінальний вихід - ліг поряд із кардиналом і так спілку­вався з ним.

На основі дипломатичного етикету був, сформований цивільний етикет. Почала з'являтися відповідна літерату­ра. 1204 р. іспанський священик Педро Альфонсо написав книгу "Discip1ina Clerika1is" ("Дисципліна клерікаліс"). Це перша книга з етикету. Вона написана для священиків та ченців, але користувалась успіхом і в цивільного населення.

На основі цієї книги з'явилисяпосібники з етикету в Англії, Голландії, Франції.

За часів Київської Русі вихованню надавали великого значення, звертаючи увагу і на культуру поведінки. Так, 1117 р. великий князь київський Володимир Мономах на­писав "Повчання", яке було адресоване і дітям, і дорослим. Мономах вважав, що виховання залежить не від окремих настанов, а від сукупності виховних засобів, серед яких виокремлював етикет і хороші манери. Він стверджував, що чемність і ввічливість залежать не від людської суті, а від навичок і вмінь, набутих завдяки тренувальними вправам.

У Росії в XVII ст. було видано "Домострой",який регла­ментував поведінку городян. У цій книзі розповідалося, як виховувати дітей, вести господарство, готувати їжу, приймати гостей. Давалися рекомендації щодо навчання дітей ремесел і торгівлі, а якщо вони були неслухняними, то можна було і "ребра трощити". Жінка ж мала господарю­вати й виховувати дітей, а за помилки та недогляд карали її "грізно". - Етикет домашнього життя зводився до повної покори "главі дому". Така необмежена влада чоловіка від­повідала духу феодальних стосунків.

Петро І поставив собі за мету європеїзувати Росію. Його реформи значно змінили побут дворян. Значну увагу при­діляли вихованню молодого покоління. 1717 р. за розпо­рядженням царя була видана книга "Юності чесне зерцало, або Показання до життєвого обходження, зібране від різних авторів". У цій збірці молодим дворянам давалися поради, як поводити себе в товаристві. Книга набула великої попу­лярності, тому під час царювання Петра І її тричі переви­давали.

Нові правила етикету в основному були прийняті ви­щими верствами Петербурга, Москви, Києва. Провінція ж продовжувала дотримуватися правил "Домострою".

У другій половині ХVІІІ ст. починають активно вихо­дити посібники з етикету, які перекладалися з французької або німецької мов. Наприкінці століття з'являються книги й російських авторів.

Існували правила поведінки і для бідних. Так, у ХІХ ст. була видана брошура "Прості поради простим людям". Від них вимагалося не юрмитися, не смітити, з повагою стави­тися до своїх господарів. Цим і обмежувалися етикетні нор­ми для представників нижчих верств суспільства

Значна кількість літератури з етикету з'явилася в Україні та Росії наприкінці ХХ ст.

На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця американки Е.Пост "Етикет" (М., 1996). 1946 р. у США вона заснувала Інститут етикету, аби, зберігаючи усталені традиції, розвивати нові форми поведінки та поширювати Їх у суспільстві.

Етикет у США формувався на загальновідомих прин­ципах етикету різних країн. Кожний народ привносив у розвиток етикету свою специфіку, свій національний коло­рит. Однак, як зазначав англійський письменник О.Гольд­сміт у книзі "Громадянин світу, або Листи китайського філософа", хоча в кожній країні існують свої церемонії, справжня ввічливість усюди однакова й породжується вона здоровим глуздом і доброчинністю.

Звісно, етикетні норми мають знати всі. Але закономір­ним є твердження, що в першу чергу вихованими повинні бути вихователі, вчителі. Саме їм хочеться адресувати слова А.П. Чехова: "У людини має бути прекрасним усе: і обличчя, і одяг, і душа, і думки". Цей ряд вимог можна про­довжити, адже педагогічна діяльність потребує від учителя вміння спілкуватися з дітьми та їх батьками, колегами й представниками інших професій. Учителеві не пробачаєть­ся те, що інколи прощається представникові іншої професії.

Етикет має ситуативний характер. Вибір людиною слова чи жесту обумовлений специфічною ситуацією. Ети­кетні ситуації, у свою чергу, пов'язані з повсякденними по­діями або святами.

Виділяють чотири основні підсистеми етикету.

І - мовленнєвий, або вербальний етикет. Мовленнєвий етикет регламентує словесні формули вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, прохання, поради, запрошення, співчуття. Це ж стосується манери спілкування та мистецтва вести бесіду

ІІ - міміка та жести, або кінесика.

У багатьох народів є своєрідні жести привітання, про­щання, згоди, заперечення. Міміка, погляд, вираз обличчя свідчать про ставлення до співрозмовника.

ІІІ- організація простору в етикеті, або етикетна проксеміка.

В етикеті важливе значення має розташування співроз­мовників у просторі, дистанція між ними, фізичний кон­такт. Необхідно також знати, яке місце в кімнаті чи за столом можна зайняти, які пози допустимі.

IV - речі в етикеті, або етикетна атрибутика.

До етикетної атрибутики належать одяг, головний убір, прикраси, подарунки, квіти тощо.

Щоб навчитись етикету, недостатньо оволодіти сукуп­ністю правил поведінки. Необхідно мати уявлення про історію етикету, про специфічні риси поведінки різних народів світу.

Суспільство, орієнтоване на традиційні цінності, більше уваги звертає на соціальні атрибути людини, життя якої детерміновано від початку до кінця. Саме соціально­-суспільні та сімейно-родові характеристики визначають, насамперед, етикетну поведінку. Тому порушення правил цієї поведінки різко засуджується.

У сучасній культурі західного типу є можливість вільного вибору. Тому більше цінується не буквальне дотримання правил, а вміння застосувати їх до ситуації, за необхідності навіть порушувати деякі норми етикету. Етикетною може бути визнана поведінка, що передбачає можливість вибору.

Етикет - це не тільки специфічна комунікативна систе­ма й форма поведінки, а й своєрідна система знаків.

Кожний акт спілкування передбачає наявність не мен­ше двох партнерів, які мають комунікативний статус. Ко­мунікативні ролі зумовлені статево-віковими та соціальними ролями, а також залежать від комунікативної ситуації. Так, наприклад, по-різному спілкуються у школі та на стадіоні.

Спілкуванню передує стадія орієнтації: партнери визна­чають свою тактику поведінки. Основними параметрами є стать, вік і суспільне становище. Етикет, насамперед, і забезпечує спілкування партнерів.

Більш вільні форми поведінки існують серед родичів, друзів, сусідів. Чіткіше дотримуються правил етикету під час свят і ритуалів, аніж у побуті.

Етикет органічно пов'язаний з моральними нормами та цінностями.

Сучасному етикету притаманні чотири основні принципи.

І - принцип гуманізму й людяності, який вимагає бути ввічливим, тактовним, гречним, скромним.

11 - принцип доцільності дій, який дозволяє людині поводитися розумно, просто, зручно для себе й оточуючих.

ІІІ- принцип краси поведінки, шляхетності.

IV - принцип дотримання звичаїв і традицій тієї країни, в якій перебуває людина.

 

2. Ти, напевно, звертала увагу на те, що часто тебе можуть штовхнути і не вибачитися. А минулого тижня ти була з подружкою в кіно, а хлопці на задньому ряду голосно сміялися, і ти через це не зрозуміла сюжет?

Поглянь правді в обличчя. Звичайно, хороші манери - це результат виховання. Але навіть володіючи ними, люди можуть відверто грубити, абсолютно без всякої на те причини. Признайся, що і ти іноді зриваєшся і зганяєш на комусь свою злість або поганий настрій. І виходить це у відповідь на випад або невтішну репліку від мами, сестри, подружки або продавщиці в магазині. Ти думаєш: який сенс бути ввічливою і поважною, коли все, що ти отримуєш - грубість у відповідь на ввічливість. І невже хороші манери вже не в моді і залишилися в минулому столітті?

Насправді хороші манери (або етикет) існують вже тисячі років. Це звичаї і традиції, які лежать в основі будь-якого суспільного устрою. Перший відомий «сувій правил» був написаний аж близько 2500 року до наший ери! Уявляєш? Цей документ пропонував всілякі поради із спілкування з людьми і був широко популярний серед людей того часу, що читали. За минулі сторіччя етикет еволюціонував разом з суспільним устроєм і з самою людиною.

Неймовірно, але факт: хороші манери допомагають відчути упевненість в собі. Як?

1. Хороші манери дозволяють відчувати себе комфортно. Люди, до яких звертаються ввічливо, швидше погодяться виконати твоє прохання.

2. Хороші манери можуть стати фундаментом довірчих відносин, які допомагають отримувати від життя незрівнянно більше.

3. Хороші манери справляють на оточуюючих позитивне враження. До тебе відноситимуться з повагою.

4. Хороші манери привертають увагу. Якщо ти знаєш, як поводитися в суспільстві, у тебе буде багато друзів, і ти заведеш багато корисних знайомств.

5. Хороші манери допомагають виплутатися зі складних ситуацій. З ким би ти не спілкувалася, з будь-якою проблемою можна розібратися.

6. Хороші манери дозволяють людям відчувати себе затишно поряд з тобою. Ти зробиш світ навколо себе прекрасніше і гармонійніше.

До числа провідних вимог етикету належать ввічливість, коректність, тактовність, делікатність, скромність, точність обов’язковість.

ВВІЧЛИВІСТЬ полягає у доброзичливості, привітності. Сервантес колись писав: «Нічого не коштує так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків та спілкування. Привітний образ обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв’язків, дають можливість запобігти конфліктам і повернути до себе співбесідника. Зовнішнім виявам ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, прихильні жести і пози.

ТАКТОВНІСТЬ – це почуття міри, якої необхідно дотримуватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає, відчуває, що в який час, в якому місці можна сказати, зробити або не можна.

Важливою вимогою є СКРОМНІСТЬ, тобто природність поведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівноважена поведінка є вмінням людини володіти собою, є показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Крім усього,скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу.

Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ними, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин має змогу завжди залишатися на високому рівні загально пристойності.

 

Духовність характеризується добрим ставленням людини навколишніх людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, ділити радість і горе. З духовністю повязується потреба пізнати світ, себе, смисл і призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки в неї розвинута ця потреба.

Моральність, чисті помисли, культурне буття, щире ставлення до віри та віросповідання, милосердя, доброта, шанування мови і народних звичаїв, усіх культурних і духовних надбань свого народу, людства загалом – ось неповний перелік понять, які органічно пов’язані з духовністю.

У повсякденному житті духовно розвинуту людину називають культурною, високоморальною.

Мораль – система поглядів, норм, оцінок, які регулюють людську поведінку. У ній утверджені та цінності як добро, свість, співчуття, обов’язок, відповідальність тощо.

світський етикет - сукупність правил і норм поведінки, які регламентують зовнішні прояви людських стосунків;

• діловий етикет - сукупність правил і норм поведінки, які регламентують відносини ділових людей.

 

Джерелом етикетних правил і норм є традиції, звичаї більш або менш схожі у різних народів, які змінюються з плином часу або залежно від національного та релігійного укладу конкретного народу. В основі світського й етикету лежить стародавній принцип людських стосунків - взаємної поваги та взаємної ввічливості. Ввічливість була й залишається обов'язковою нормою всіх різновидів етикету. Cвітський етикет характеризуються наявністю аналогічних кінцевих цілей - робити можливим панування гармонії у людських стосунках: у приватному житті.

Норми і правила світського етикету, основою яких є лицарство, полі-тес, враховують стать і вік осіб, при цьому звання й посади є відносними цінностями.

Листування – це засіб дистанційної комунікації, який сьогодні під тиском телефонного зв’язку та електронної пошти дещо поступається їм, але не втрачає свої позиції. Адже листування гарантує інтимність, романтизм, конфіденційність спілкування, засвідчує культурний рівень суспільства.

Відомі три види листування: ділове, приватне офіційне та приватне неофіційне. Для першого виду існують як офіційні бланки, так і відповідні стандарти ділового мовлення.

У приватному офіційному листі дотримуються такої схеми:місце і дата написання; звернення; основна частина; прикінцева частина; підпис автора.

Важливо чітко висловлювати звертання, яке засвідчувало б повагу й пошану: «Шановний добродію ….!», «Високоповажний пане …!»

Основна частина присвячується суті справи. А у прикінцевій – можна повторити прохання та попрощатися.

Структура приватного неофіційного листа така: місце і дата написання; вітання або звернення; основна частина; прикінцева частина; формула прощання, підпис автора; можливий постскриптум.

Рекомендаційні листи, що передаються людиною, яку рекомендують, вкладаються в не заклеєний конверт.

Вітальні листівки свідчать про увагу до рідних, друзів. Побажання необхідно писати від руки. Не варто посилати вітальні листівки на адресу ледь знайомих людей.

Якщо листівка посилається від імені подружжя, той, хто її пише, звичайно ставить своє імя останнім. Першим треба писати жіноче імя.

Анонімні листи – свідчення непорядності, хоч анонімка – це художній твір, який через скромність автора не може прославити його імя (А.Кульгевич).