Першим етапом формування сучасної політики ВООЗ щодо охорони громадського здоров’я вважають аналітичні дослідження щодо детермінант громадського здоров’я періоду 1974-1986 рр., який закінчився прийняттям звіту Лалонда [1]. За цей період відбулися міжнародні події, які врешті визначили положення, прийняті Оттавською Ассамблеєю:
1977р. - Всесвітня асамблея з охорони здоров'я (уперше на світовому рівні оприлюднена концепція досягнення здоров'я для всіх.
1978 р. - Міжнародна конференція з першочергових заходів із охорони здоров'я в Алма-Аті.
1980 р. - "Глобальна стратегія "Здоров'я для всіх до 2000 року", якою визначено 37 завдань для досягнення 10 глобальних цілей, 17-21 листопада 1986р. - Міжнародна конференція з стратегій покращання здоров’я, яка відбулася в Оттаві (Канада). Вона завершила перший етап і поклала початок другого етапу сучасної історії охорони громадського здоров’я.
Прийнята Оттавська Хартія, основні тези, положення і принципи якої стають програмними для світової спільноти щодо діяльності із покращання здоров'я населення. ФЗСЖ визнано світом ефективною системою дій з власною ідеологією, теорією, методологією, методикою і практикою. Хартія визначила п'ять основних напрямів:
• сприяння запровадженню "здорової" політики;
• створення сприятливих природних і соціальних середовищ;
• розвиток активності громад і організацій;
• розвиток персональних навичок здорового способу життя;
• переорієнтація пріоритетів системи охорони здоров’я.
5-9 квітня 1988 р. в Аделаїді (Австралія) відбулася ІІ-а Міжнародна конференція, яка найбільше приділила уваги першому з п'яти напрямів, визначених Оттавською Хартією - розбудові політики здоров'я. Підсумковий документ цієї конференції, відомий як Аделаїдські рекомендації, визначив зміст здорової політики держав.
В 1989 році у м. Женеві (Швейцарія) відбулася зустріч країн - членів ВООЗ під гаслом "Заклик до дій: пропаганда здорового способу життя в країнах, що розвиваються", яка сприяла поширенню ідеології ФЗСЖ за межі найбільш економічно розвинених країн світу.
Наступна міжнародна конференція другого етапу історії ФЗСЖ відбулася 9-15 червня 1991 р. у Швеції (м. Сундсваль). ПІ-я Міжнародна конференція акцентувала свою роботу на проблемі здорових навколишніх середовищ. Звіт конференції, відомий як "Сундсвальська заява про навколишні середовища, сприятливі для здоров'я" визначив, що досягти цілей глобальної стратегії "Здоров'я для всіх до 2000 року", надзвичайно важко.
Сундсвальська конференція зазначила, що розв'язання перелічених проблем лежить поза межами традиційної системи охорони здоров'я. Було висвітлено чотири аспекти у контексті створення сприятливих середовищ.
У суспільному аспекті необхідна протидія змінам традицій, звичаїв і норм людських взаємостосунків, прийнятих у певному середовищі, у бік, загрозливий для традиційних цінностей і культурної спадщини, оскільки вони спричиняють небажані наслідки науково-технічного прогресу і негативні відхилення в розвитку суспільств.
У політичному аспекті відмічена необхідність сприяти реалізації вимог, які взяли на себе уряди країн - членів ВООЗ щодо дотримання прав людини, збереження миру, вивільнення ресурсів, що задіяні в зайвому озброєнні, забезпечення демократичної участі громадян в ухваленні рішень, що мають наслідки для здоров'я.
В економічному аспекті необхідні заходи держави і суспільства, що сприяють перерозподілу ресурсів в інтересах реалізації принципів політики "Здоров'я для всіх".
У червні 1996 р. в Любляні відбулася конференція міністрів охорони здоров'я держав - членів Європейського бюро ВООЗ, підсумковим документом якої стала Люблянська Хартія з реформування охорони здоров'я. Нею був сформульований комплекс принципів, заснований на досвіді країн, які вже здійснили відповідні реформи, здатних значно покращити системи охорони здоров'я країн Європи. Важливість Люблянської Хартії для України полягає в тому, що цей документ зобов'язує владу узгоджувати реформаторські дії із регіональними принципами, зокрема такими, як спрямованість реформ на:
• підтримку людської гідності, справедливий доступ до спеціалізованих послуг, дотримання професійної етики;
• оздоровлення населення, яке має бути пріоритетом всього суспільства;
• вирішальний вибір громадян щодо реформ, організації і функціонування служб;
• покращання якості охорони здоров'я, створення надійної системи фінансування;
• охорона і зміцнення здоров'я, профілактику і лікування хвороб, реабілітацію хворих, допомогу тим, хто страждає й безнадійно хворіє;
· поліпшення якості життя.
З 1997 р., в якому відбулася ІУ-а Міжнародна конференція, скликана у Джакарті (Індонезія) починається нинішній, третій етап сучасної історії охорони громадського здоров’я.
Підсумковим документом цієї конференції стала Джакартська декларація "За пропаганду здорового способу життя у 21 столітті". Вона підсумувала 20-річний досвід реалізації Глобальної стратегії "Здоров'я для всіх"; оцінила ефективність ФЗСЖ як засобу покращання громадського здоров'я; ідентифікувала нові напрями і стратегії ФЗСЖ, котрі мають стати відгуками на нові проблеми здоров'я; уперше розглянула можливість залучення приватного сектора до ФЗСЖ.
Ця декларація визнала наступне:
1. До восьми передумов здоров'я, що були визначені Оттавською Хартією 1986 р., доцільно додати ще п'ять, а саме: соціальну захищеність, стабільні суспільні взаємини, наділення рівними правами жінок, повагу до прав людини, відсутність бідності.
За 20 років, які минули з часу ініціювання ВООЗ Глобальної політики "Здоров'я для всіх", в світі сталися зміни, які загрожують здоров'ю та добробуту сотень мільйонів людей: зросли темпи урбанізації; збільшилася кількість старих і людей пенсійного віку; зросла поширеність хронічних неінфекційних хвороб; підвищилася кількість людей, що страждають від гіподинамії; поширилися індивідуальні негативні реакції на антибіотики, інші звичні широкодоступні ліки; збільшилося вживання наркотиків; зросло застосування суспільного і домашнього насильства; відродилися старі і поширилися нові інфекційні захворювання; значно посилилися чинники загрози психічному здоров'ю.
2. Змінилися деякі транснаціональні чинники, начебто не пов'язані зі здоров'ям безпосередньо, але такі, що мають значний опосередкований вплив. Цьому сприяла глобальна інтеграція економік різних країн, глобалізація регіональних фінансових ринків, торгівлі; широкий доступ до сучасних засобів масової комунікації та використання нових комунікаційних технологій; деградація довкілля внаслідок безвідповідального використання ресурсів.
3. Перелічені зміни формують цінності, спосіб і умови життя в усьому світі і вимагають еволюції методів ФЗСЖ, які повинні пристосуватися до нових детермінант здоров'я.
Учасники Джакартської конференції висунули мету створення відповідного глобального альянсу: урядів, недержавних організацій, банків розвитку, агенцій 00Н, впливових міжрегіональних органів, об'єднань профспілок, приватного капіталу.
Всесвітня декларації з охорони здоров'я, прийнята на 51 сесії ВООЗ в травні 1998 р., зазначила:
1. Держави-члени ВООЗ підтвердили відданість наріжному принципу щодо права кожної людини на володіння найвищим рівнем здоров'я, якого вона може досягнути, відповідальність усіх людей щодо індивідуального і суспільного здоров'я.
2. Держави-члени ВООЗ визнали, що покращання здоров'я і добробуту людей є кінцевою метою соціального і економічного розвитку, а переміни, що сталися в світі щодо охорони здоров'я, потребують реалізації стратегії "Здоров'я-21" шляхом запровадження відповідної регіональної і національної політики.
3. Держави-члени ВООЗ підтвердили свій обов'язок розвивати національні системи охорони здоров'я у відповідності з потребами населення.
4. Держави-члени ВООЗ визнали взаємозалежність всіх країн, спільнот, сімей і осіб в діяльності із досягненню здоров'я для всіх.
5. Держави - члени ВООЗ звернулися до всіх народів і інституцій з закликом прийняти і реалізувати концепцію "Здоров'я для всіх у 21 столітті".
Ця концепція була детально розроблена і викладена у документі ВООЗ «Здоров'я-21».
Стратегія формування здорового способу життя в умовах трансформаційної економіки. Акценти політики досягнення здоров’я для всіх, яку впроваджує ВООЗ (1999), останнім часом перенесені на новаторську за характером політику пропаганди і розповсюдження здорового способу життя, забезпечення здорового середовища проживання (Здоров’я-21.1999).
З 21 завдання, поставлених перед урядами Європейських країн Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я, більшість спрямована на сприяння вирішенню проблеми формування здорового способу життя [5]. Ці завдання конкретизовані стосовно певних прошарків населення, з урахуванням віку, статі та соціального положення (Завдання 3, 4, 5). Причому, здоров’я розглядається як складна характеристика людини: його психічні аспекти (Завдання 6), соматичні порушення, що залежать від стану навколишнього середовища (Завдання 10), безпеки в побуті та на робочому місці (Завдання 9), від побутових зловживан (Завдання 12). Нарешті, Завдання 11 – “Більш здоровий спосіб життя” проголошує: до 2015 р. люди в усіх прошарках суспільства повинні сприйняти більш здоровий спосіб життя Визнається, що для досягнення такої політики необхідне прийняття міжсекторальних зобов’язань щодо відповідальності керівництва державза здоров’я населення (Завдання 14). Визнання урядами і парламентаріями високої пріоритетності політики, яка сприяє зміцненню здоров’я, дозволило досягти позитивних результатів в збереженні здоров’я населення, подовжити тривалість життя [1].
Значний практичний досвід, накопичений в країнах Європи, США та Канаді вже засвідчив безперечні переваги такої політики в галузі охорони здоров’я [2].
Важливо, що на даний момент напрацьований значний об’єм знань стосовно оптимальних шляхів і методів з стратегії і практики формування здорового способу життя [4]. З невизначеної і досить нечіткої ідеї проблема сприяння здоров’ю (health promotion) перетворилася в конкретні концепції, програми і методи з укріплення здоров’я населення [5]. До таких відносяться відомі детально розроблені і успішно реалізовані програми укріплення психічного здоров’я, фізичної активності, проти тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотиків, антиСНІД тощо(Проекти “Молодь за здоров’я”,2000; “Партнери в охороні здоров’я”,1996, Європейська мережа шкіл здоров’я, 1996 тощо)[6].
Україна приймає участь в міжнародних проектах з цих проблем, але більшість населення нашої країни залишається пасивною в питаннях збереження здоров’я, що потребує активізації та удосконалення державних заходів. Значний досвід з проведення активної державної політики формування здорового способу життя населення (health promotion and health education), накопичений США і, зокрема, Вагнерівською Школою державного управління, становить значний інтерес для України в даний час реформування системи охорони громадського здоров’я.
Зокрема, в прийнятій Кабінетом Міністрів України Постанові від 10 січня 2002 р. за N 14 Про затвердження Міжгалузевої комплексної Програми "Здоров'я нації" на 2002-2011 роки ключовими проблемами охорони здоров'я населення визнано:
1) незадовільний стан здоров'я населення, який зумовлений насамперед комплексом не медичних, а соціально-економічних та екологічних чинників;
2) недосконалий спосіб життя населення;
2) низький рівень інформованості про засоби збереження здоров'я та активного дозвілля;
3) неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя;
4) недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на створення умов для поліпшення стану здоров'я населення.
Вперше в Україні офіційно визнано, що здоров'я населення є інтегральним показником успішності функціонування держави, усіх її інституцій та покладено в основу розроблення Програми “Здоров’я нації” міжгалузевий комплексний підхід [2].
Визнання актуальності і першочерговості завдань з формування здорового способу життя виявилося в термінах реалізації заходів (XIX розділ Програми), який в основному намічено в межах 2003 року. Важливим і новим в політиці формування здорового способу життя можна вважати намір створити для цього як ідеологічне так і правове підгрунтя (підготувати проекти Законів "Зміцнення здоров'я" і "Про контроль над тютюном і спиртними напоями"). Але прийняття такого закону віднесено до 2005 року.
Не менш важливим є рішення перетворити санітарну освіту в державну систему безперервного медико-гігієнічного навчання і виховання населення і здійснювати його через системи загальної і професійної освіти, масової інформації, охорони здоров'я, фізичної культури та інш.(до 2003 року)..
Програмою передбачається наукове обгрунтування і розробка методів скринінг-тестування здоров'я. В зв’язку з недавнім перекошенням валеологічного навчання в загальноосвітніх школах, дещо насторожує в зв’язку з відсутністю кваліфікованих кадрів з ФЗСЖ, застосування діагностичних і відновних заходів психогігієнічної корекції серед учнівської молоді та використання нетрадиційних методів оздоровлення(Розділ 19, п.7).
Безперечно, питання підтримки індивідуального здоров’я потребує не тільки певної організації робочого часі, але й комплексної оптимізації використання вільного часу, зокрема, впровадження різноманітних форм фізичної культури, здорових форм відпочинку.
Для цього передбачається в територіальних та галузевих програмах соціального розвитку створити сприятливі для здоров'я населення умов праці, навчання, виховання, проживання, водопостачання, харчування, транспортного обслуговування, а також охорони довкілля.
Практично це означає велику роботу по створенню розгалуженої інфраструктури та індустрії здоров'я і активного відпочинку. Це є важливим завданням державного управління.
З іншого боку створити і впровадити в повсякденну практику заходи соціально-економічного стимулювання і підтримки здорового способу життя, використовуючи для нової політики всі засоби в тому числі і такі нові як мережа Інтернет.
Враховуючи масштабність заходів з розробки та впровадження здорового способу життя не можна ігнорувати можливості озширити міжнародне співробітництво з питань формування здорового способу життя, активізувати участь у здійсненні міжнародних проектів і програм ("Міста здоров'я", "Європейська мережа шкіл сприяння здоров'ю", CINDI, "Здоров'я на робочих місцях", "Європа без тютюну", "Молодь за здоров'я" тощо), налагодити співпрацю з Міжнародним союзом сприяння здоров'ю і санітарної освіти, Асоціацією міст здоров'я, ЮНІСЕФ та іншими міжнародними організаціями.
Той підхід в політиці ФЗСЖ, який планується за Програмою створить матеріально-технічну базу, сучасне обладнання та розробить сучасні ефективні профілактичні технології служби формування здорового способу життя., в яких повинне бути передбачена оптимізація мережі, структури, кадрового потенціалу.
Всі заходи, передбачені Програмою, доцільно з точки зору фінансування, контролю, організації, тобто саме з управління, подати у формі Національних Програм:
- Профілактика та подолання тютюнопаління. 2003 р.
- Профілактика та подолання наркоманій, токсикоманій, алкоголізму. 2004 рік.
- Розвиток фізичної культури та організація дозвілля населення. 2003 рік.
- Статеве виховання населення. 2005 рік.
- Поліпшення харчування населення і підвищення якості харчових продуктів. 2006 рік.
- Поліпшення стану психічного здоров'я. 2005 рік.
Оскільки Програма затверджена постановою Кабінету Міністрів, вона адресована до виконання різним галузевим і регіональним управліннями – Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, Міністерствам. Контроль за виконанням Програми покладений на Міністерство охорони здоров'я.
Нажаль, не передбачена участь громадськості в такому важливому питанні як ФЗСЖ.
Важливим є питання фінансування виконання Програми. Згідно з постановою забезпечувати реалізацію заходів з Програми "Здоров'я нації", передбачається в межах бюджетних асигнувань та за рахунок місцевих бюджетів.
Таким чином, Програма є керівним документом, який спрямовую діяльність підпорядкованим відомствам, але вона не спирається на реальну матеріально-фінансову та кадрову базу.
Фахівців з питань формування здорового способу життя не готує ні один вуз, хоча, на нашу думку, більш дієвою була б підготовка тренерів ФЗСЖ з кадрів суміжних спеціальностей – лікарів, вчителів, медсестер, стимулювати різного роду спонсорські забезпечення ЗСЖ населення, що стане профілактикою правопорушень, сформує відновлення здорової робочої сили. і врешті, здорового суспільства.
Таким чином, усучаснення політики держави в галузі охорони здоров’я в першу чергу торкається формування здорового способу життя, значний досвід з чого можна почерпнути при стажуванні державних службовців в таких країнах, як США, Канада.
В зв’язку з низьким рівнем економічного забезпечення 80% населення України індивідуальні витрати на підтримку здоров’я нереальні. Тому так важливо передбачити широку доступність населення до сучасних засобів ФЗСЖ (басейнів, стадіонів, спортивних площадок, тренажерів тощо). Поняття здоров’я виходить далеко за рамки медичної відповідальності, так як стосується індивідуума і популяції як соціальної одиниці. Визначення і управління реальними витратами на “ добре здоров’я” зараз вимагає розуміння не тільки того, що включає в себе “добре здоров’я”, але й того скільки коштує захистити і підтримати здоров’я, поставити діагноз ступеню хвороби, відновити здоров’я. Для характеристики ресурсних можливостей суспільства і людини в ньому все частіше використовують поняття “потенціал”. Це поняття набуває все більш складного змісту, що відображає тенденцію врахування якісної різноманітності ресурсів людини в світлі вимог економічного розвитку. Використання його правомірно і для вивчення економічних проблем охорони здоров’я, оскільки здоров’я людей характеризує потенціал економічний, творчий, духовний тощо. Все що сприяє відтворенню економічного потенціалу здоров’я відбувається в рамках розвитку виробничих сил і виробничих відношень. В цьому процесі охорона здоров’я перетворюється в галузь народного господарства, без якої неможливо існування людини - виробника матеріальних благ.
Споживання послуг охорони здоров’я, яку б вони конкретну форму не приймали, з точки зору економічних законів приводить до удосконалення якості робочої сили, а значить, можна говорити, що зникаючи вони трансформуються в іншій також специфічний товар - робочу силу. А так як якість останньої залежить не тільки від споживання медичних послуг, а, в значній мірі, й від соціальних умов життя та інших факторів, важливо відрізняти сукупність послуг охорони здоров’я, що споживається індивідом (продукт роботи лікаря), від сукупності тих факторів і умов, які прямо чи опосередковано впливають на якість робочої сили(продукт соціального і економічного життя). Аналіз соціально-економічних відношень з приводу відновлення і збереження здоров’я показує, що окрема людина в повній мірі не усвідомлює свого інтересу в збереженні своєї робочої сили і її доброякісного стану на протязі періоду активної трудового життя. Таким чином відношення, які склалися стосовно відновлення і збереження здоров’я не відповідають досягнутому рівню виробничих сил, стримують ефективне відтворення трудових ресурсів.
Переміщення головних акцентів в стратегії охорони здоров’я населення з ефективного лікування і попередження хвороб на активне формування індивідуального і суспільного здоров’я на сьогодні бачиться чи не єдиною альтернативою для зупинення обвального погіршення стану здоров’я населення. Це вимагає повної солідарністі відповідальності за формування індивідуального і соціального здоров’я всіх основних суб’єктів суспільства, в тому числі органів державної влади, освіти, охорони здоров’я, науки і культури та суспільства в цілому. Тільки такий рух здатний по-справжньому повернути ситуацію в бажаному напрямку. Головною умовою для формування здорового суспільства є створення у населення мотивайції для досягнення високого рівня здоров’я, виховання відповідальності за стан свого здоров’я, можливості навчання технологіям досягнення розвитку здоров’я. Реформа системи управління охороною здоров’я в широкому понятті повинна базуватися на продуманій, цілеспрямованій державній, структурній, інституційній і ціновій політиці, на результатх комплексного економічного аналізу суспільного здоров’я.
