Другий етап, – реалізації, у різних літературних джерелах може мати назву етапу безпосереднього надання послуг, інтервенції тощо.
Сутність його полягає у безпосередній реалізації запланованих заходів із надання допомоги. Це головний етап надання практичної соціальної допомоги клієнтові, коли одночасно або послідовно (залежно від особливостей випадку) здійснюється втручання по кожному із визначених планом конкретних завдань стосовно самого клієнта, його найближчого і більш віддаленого соціального оточення. На цьому етапі до практичної роботи залучаються треті (окрім працівника і клієнта) сторони ‑ організації і спеціалісти, що надають послуги.
Зміст роботи у цей час вельми різноманітний і залежить від особливостей випадку. Це можуть бути соціально-психологічні і соціально-правові консультації, заходи медичного, адміністративного, організаційного характеру, практична допомога щодо лікування, працевлаштування, навчання самого клієнта або когось з членів сім’ї, реалізація спеціальних індивідуальних і групових програм навчання і виховання, психотерапії, психолого-педагогічної корекції, соціально-трудової реабілітації тощо.
Деякі методичні особливості цього етапу полягають у тому що у процесі вирішення того чи іншого завдання заплановані методи втручання можуть коригуватися, якщо вони виявляються недостатньо ефективними або втрачають доцільність у зв’язку із змінами, які відбуваються з клієнтом, оточенням, ситуацією в цілому під впливом роботи, що ведеться, або у зв’язку з непередбаченими чинниками. У ході роботи може виявитися потреба у зміні завдань, а інколи й цілей втручання, адже змінюється клієнт, оточення, ситуація. Для того, щоб своєчасно визначити потреби у зміні або корекції методів і завдань, постійно спостерігається вплив послуг, що надаються, аналізується їх ефективність, здійснюється поточна оцінка окремих методів втручання, загалом відбувається соціально-психологічний моніторинг етапу реалізації допомоги.
Коли змінюються або коригуються заплановані методи, засоби, завдання і цілі, знов потрібно вжити оціночних заходів. Тому етап реалізації може включати кілька циклів “заходи – оцінка - коригування ”, які повторюються стосовно кожного із визначених пріоритетів клієнта. Наприклад, з огляду на потреби коригування, плани соціального супроводу прийомних сімей розробляються на перший місяць, на перше півріччя, а потім, ‑ на рік.
Технологія оцінювання ефективності функціонування прийомних сімей – наявний приклад комплексного підходу до оцінки та коректування планів соціального супроводу. Нагадаємо, що оцінювання кожної сім’ї провадиться в кілька етапів [15]:
1. Оцінка потенційних можливостей кандидатів у прийомні батьки, тобто їх спроможність утримувати і виховувати дитину-сироту. Таке оцінювання дозволяє уникнути негативних результатів функціонування прийомних сімей у майбутньому.
2. Формуюче оцінювання на етапі влаштування дитини у прийомну сім’ю, на підставі якої складається план соціального супроводу сім’ї. На цьому етапі формуються критерії оцінювання ефективності розвитку і виховання дитини у прийомній сім’ї.
3. Соціальний супровід - постійний процес оцінювання ефективності опіки дитини у прийомній сім’ї.
4. Поточне оцінювання, що проводиться через місяць після влаштування дитини у прийомну сім’ю. На цьому етапі аналізується процес адаптації дитини в прийомній сім’ї та коригується план соціального супроводу.
5. Поточне оцінювання, що проводиться через півроку після влаштування дитини у прийомну сім’ю. На цьому етапі координується план соціального супроводу.
6. Щорічне обстеження прийомних сімей передбачає оцінювання розвитку і виховання дитини, стану опіки прийомної сім’ї, виконання державними органами своїх функцій стосовно дитини.
7. Завершальний етап – оцінювання проводиться за півроку до виходу дитини з прийомної сім’ї, щоб з’ясувати, чи готова дитина до самостійного життя або до іншої ситуації, коли вона повинна покинути прийомну сім`ю.
На схемі 3 наведено координація етапів надання соціальних послуг клієнту й оцінювання ефективності цього процесу.
Схема 5
