Хворий — як об'єкт медико-соціальної реабілітації.
Медико-соціальна реабілітація - це система комплексних лікувально- профілактичних, соціальних і соціально-психологічних заходів, спрямованих на відновлення порушенихфізико, - хімічних, біо, психо соціальних адаптивних функцій людини на рівні його організмених, психічних і особистих структур.
Метою медико-соціальної реабілітаційної діяльності є
забезпечення відповідних умов відновлення такого рівня тілесного і духовного стану людини, яка б дозволила реалізувати свої біо, - психо - соціальні здібності, сприяючі його становленню як повноцінного члена суспільства і процесу його цілісної адаптації.
Критерії відбору хворих для медико-соціальної реабілітації:
- медичні, біологічні, психологічні, соціальні.
Медичні - розподіл хворих по групах захворювань: захворювання периферійної нервової системи, хвороби кістково-м'язової системи, хвороби системи кровообігу, хвороби сечостатевої системи та ін.
Соціальні: трудовий стаж, професія, житлові умови, сімейний стан, освіта.
Біологічні: вік, стать, особливості конституції та ін.
Психологічні: тип нервової діяльності, оцінка хворим свого стану, взаємостосунки в сім'ї, на виробництві, психологічна готовність працювати.
Принципи реабілітації:
- ранній початок реабілітаційних заходів;
- етапність лікування: від початку виникнення захворювання до кінце
вого його наслідку;
- послідовність та безперервність лікування на всіх етапах;
- комплексний характер реабілітаційних заходів;
- індивідуальність реабілітаційних заходів;
- доступність;
- повернення до активної праці;
- продовження лікування після повернення до суспільно корисної
праці;
- необхідність реабілітації у колективі разом з іншими хворими.
Періоди реабілітації
У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ розрізняють два періоди: лікарняний та післялікарняний. Всі інші види реабілітації підпорядковані періодам медичної реабілітації. В цих періодах виділяють наступні етапи:
- лікарняний період включає І етан реабілітації - лікарняний (стаці
онарний, госпітальний),
- післялікарняний період включає II етап — поліклінічний або реабілітаційний,
- санаторний період і III етап - диспансерний.
І етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний) розпочинається у
лікарні, де після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації.
Завдання реабілітації:
- ліквідація чи зменшення активності патологічного процесу, приско
рення відновних процесів;
- попередження ускладнень, загострення супутніх захворювань;
- розвиток постійних або тимчасових компенсацій;
- відновлення функцій органів та систем, уражених хворобою;
- поступове збільшення фізичної активності хворого та адаптація орга
нізму до зростаючих навантажень побутового характеру.
Засоби реабілітації. Вона включає переважно медикаментозні або хірургічні методи лікування. Одночасно з ними використовують охоронний режим, відповідний режим рухової активності, психотерапію та психо-
профілактику, дієтотерапію, лікувальну фізкультуру, масаж, працетерапію, фізіотерапевтичні засоби. В кінці періоду оцінюють стан хворого, його резервні можливості і розробляють подальшу програму реабілітації.
II етап реабілітації — поліклінічний або реабілітаційний, санатор
ний. Призначається після виписки хворого з стаціонару. Проводиться у
поліклініці, реабілітаційному центрі чи санаторії.
Завдання реабілітації:
- зменшення чи ліквідація наслідків захворювання;
- попередження ускладнень основного захворювання та загострення
супутніх захворювань;
- виявлення резервних можливостей організму, виявлення та розвиток компенсаторних можливостей;
- підвищення функціональної здатності організму до рівня, необхідного для повсякденної побутової та трудової діяльності;
- підготовка хворого до трудової діяльності (працетерапія, оволодіння
інвалідами пристроями для самообслуговування і засобами пересування).
Засоби реабілітації. На цьому етапі, крім медикаментозної терапії, важливе значення належить фізичній реабілітації, яка поєднується з дієтичним харчуванням, психо-тапрацетерапією. З хворим, крім медичних працівників, працюють педагоги, соціологи та юристи, які у разі зниження або втрати працездатності, сприяють адаптації людини до свого стану, розв'язання питань професійної працездатності, працевлаштування, побуту.
Наприкінці етапу хворого детально обстежують з метою вивчення функціональних можливостей, терміну відновлення трудової діяльності, її обсягів. Залежно від отриманих результатів пацієнту можуть рекомендувати:
- у разі відновлення функціональної та професійної здатності — повернення на попереднє місце роботи;
- у разі зниження функціональних можливостей - робота з меншим
фізичним та психологічним навантаженням;
- при значних залишкових функціональних порушеннях та анатоміч
них дефектах - перекваліфікацію, роботу вдома;
- при глибоких, тяжких і незворотних змінах - подальше розширення
зони самообслуговування та побутових навичок.
III етап - диспансерний. Під контролем перебувають дві групи людей: перша - здорові та особи з факторами ризику, друга - хворі.
Вибір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і за соціальними показаннями. До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спостереженню за медичними показаннями, належать особи, що мають фактори ризику, які часто та тривало хворіють і хворі з окремими хронічними захворюваннями.
За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підлягають особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці, працівники харчових, комунальних і дитячих закладів, вчителі загальноосвітніх шкіл, особи з факторами ризику соціального характеру.
Завдання. Диспансерний метод обслуговування полягає у наступному:
- встановлення точного детального діагнозу;
- поділ осіб на диспансерні групи, направлення при необхідності на
стаціонарне, напівстаціонарне лікування;
- нагляд за реабілітованим, лікування залишкових явищ перенесених
захворювань чи подальший розвиток компенсації;
- поліпшення та відновлення фізичного стану і фізичної працездат
ності;
- обгрунтування рекомендації щодо адекватності виконуваної роботи;
- контроль робочого місця з метою вияснення негативних факторів,
які можуть вплинути на стан здоров'я чи спричинити травматизм;
- у разі необхідності - сприяння зміні умов праці, способу життя, перекваліфікації, адаптації до умов життя;
- вирішення особистих та соціальних проблем, які можуть бути причиною рецидивів захворювання чи сповільнювати відновні процеси і сприяти поверненню хворого в суспільство;
- роз'яснювальна робота лікаря та медичної сестри з хворим, контроль
активності хворого у процесі лікування, виконання ним всіх рекомен
дацій;
- сприяння у наданні інвалідам технічних засобів, вступу до товариств та об'єднань, у тому числі і спортивних, залучення людей молодого
віку до занять адекватними видами спорту.
Засоби. Для вирішення цих завдань використовуються всі існуючі види і засоби реабілітації. Залучаються психологи, педагоги, соціологи, юристи, профспілкові організації, трудові колективи. Постійно працюють реабілітологи, які контролюють перебіг відновних процесів, переглядають, коректують програму реабілітації.
Реабілітація в домашніх умовах. Особливою формою реабілітаційної допомоги хворим, стан здоров'я яких не дозволяє відвідувати реабілітаційні відділення поліклінік, є домашній етап реабілітації. Для таких хворих створюється програма відновного лікування на дому. її завдання-мінімум -відновлення здатності до самообслуговування, завдання-максимум - досягнення хворим можливості відвідувати реабілітаційне відділення лікувально-реабілітаційного закладу.
При потребі на дому з хворим займається методист ЛФК, масажист. Для родичів таких хворих організовується спеціальна підготовка при реабілітаційних відділеннях лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання, де під керівництвом лікарів, масажистів, методистів з ліку-
вальної фізкультури, спеціалістів з працетерапії, дієтотерапії тощо вони вчаться навичкам догляду за хворим і елементам відновного лікування на дому. Відвідування на дому таких хворих лікарем реабілітаційного відділення проводиться не рідше 1 разу на місяць, медичної сестри - за призначенням лікаря.
