Культура поведінки — сукупність корисних стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності [11, с.112].
У працях В. Білоусової (1986), Л. Островської (1975), С. Петеріної (1988), М. Федорової (2005) розкрито різні підходи до змісту культури поведінки дітей дошкільного віку. Л. Островська зазначає, що в основі культури поведінки лежить моральне почуття – повага до людини, до законів людського суспільства. На думку автора, у дітей дошкільного віку потрібно виховувати такі звички й навички культури поведінки:
– повага до людей, уміння зважати на їх думку;
– культура спілкування – товариськість, ввічливість, уважність, стриманість, уміння поводитись в громадських місцях;
– зовнішні форми культури поведінки, що виражаються в міміці,жестах;
– культуру мови;
– культуру діяльності;
– уміння дітей доцільно організовувати свій вільний час тощо.
Також автор наголошує на немало важливому аспекті культури поведінки спілкуванні хлопчиків та дівчаток.
В. Білоусова (1986) в зміст культури поведінки дитини включає культуру спілкування, культуру взаємин (ввічливість, уважність, тактовність, делікатність тощо), культуру поведінки у колективі, культуру взаємин у праці, культуру мовлення, культуру зовнішнього вигляду [17,с.146].
У структурі культури поведінки старших дошкільнят М. Федорова виділяє такі компоненти:
Емоційно – мотиваційний компонент, пов’ язаний з розвитком у дітей певних особистісних якостей, які зумовлюють моральну поведінку, емпатійних здібностей; уміння орієнтуватися на почуття, емоційні стани іншої людини; розуміння власних почуттів, емоційних станів, їх причин; позитивне сприймання довкілля, моральні мотиви, проблеми, інтереси.
Когнітивний компонент передбачає наявність елементарних знань та уявлень про себе як особистість та інших людей, про навколишній світ, здобутки світової і національної культур та формування на основі цих знань морально-естетичних ідеалів, цінностей, переконань.
Практичний компонент забезпечує наявність у дитини певних умінь та навичок моральної поведінки, здатності коригувати власну поведінку відповідно до конкретних умов, узгоджуючи її з поведінкою однолітків через самопорівняння, прагнення діяти відповідно до норм та вимог суспільства. Саморегуляція поведінки забезпечується системою таких умінь: психічної і фізичної регуляції, аналізу життєвих ситуацій, усвідомлення власної поведінки та станів інших людей.
Проаналізувавши структуру культури поведінки, М.Федорова визначає такі критерії діагностики її розвитку: наявність уявлень, знань про загальнолюдські цінності, норми й правила поведінки; сформованість гуманних якостей особистості; наявність моральних мотивів поведінки; розвиток емоційно-почуттєвої сфери; добровільність виконання вимог культурної поведінки; її стабільність, незалежно від наявності чи відсутності контролю; здатність « протистояти спокусам »; потреба шукати й уміння знаходити елементарні позитивні форми поводження. Психологічні дослідження педагогічна практика підтверджували, що високі пізнавальні потреби, прагнення діяти згідно з нормами, запропонованими дорослими, здобути повагу з боку оточення сприяють засвоєнню у старшому дошкільному віці етичних норм поведінки. Проте педагоги часто не зважають на це, що призводить до розриву між моральною свідомістю та поведінкою у подальшому розвитку дитячої особистості [14, с. 8-9].
У старшому дошкільному віці формування моральних якостей особистості і звичок культурної поведінки активно триває. Зміст педагогічного процесу на цьому етапі становить виховання поваги до рідних і близьких, прихильності, поваги до вихователів, усвідомленого прагнення порадувати старших добрими вчинками, бажання бути корисним оточуючим. У дітей старшої групи необхідно активно і послідовно формувати дружні взаємини, звичку грати і займатися спільно, уміння підкорятися вимогам, в своїх вчинках наслідувати приклад хороших людей, позитивних, героїчних персонажів відомих художніх творів.
У моральному вихованні старшого дошкільника продовжує займати велике місце виховання культури спілкування. Формування поваги до оточуючих, доброзичливості, вольових якостей, стриманості відбувається в колективі однолітків. Колектив грає в житті дітей все більшу роль, взаємини дітей ускладнюються.
У поведінці старшого дошкільника яскравіше виступає зв’язок моральних якостей і властивостей особистості і інтелектом, пізнавальним і цікавим ставленням до навколишнього світу, до діяльності, до дорослих і однолітків, до себе. Дитина в процесі спілкування вже може бути стриманим, вміє діяти в інтересах партнера чи групи однолітків, виявляючи при цьому вольові достатні зусилля. Але, звичайно ж, це тільки початок вміння, яке треба розвивати і закріплювати [16,с.8-9].
Основне завдання на цьому віковому етапі полягає насамперед у закріпленні, поглибленні і розширенні всього того, що діти придбали за весь попередній період перебування в дитячому садку. Набувають велику узагальненість і навички моральної поведінки - вони стають природними і міцними, стійкими. Дитина вже поводиться за правилам не тільки в дитячому садку і вдома, але і в будь-якій обстановці, не тільки на очах дорослих, під їх контролем, але і з власної волі. Особлива увага вихователя в даній віковій групі повинно бути зосереджена на вихованні потреби в дотриманні правил особистої гігієни і в природній взаємодопомозі дітей в різних режимних процесах, у формуванні вольових якостей, у накопиченні досвіду гуманних відносин і культури поведінки [8,с.47].
В старшому дошкільному віці дитина усвідомлює себе, як особистість, як самостійний суб’єкт діяльності та поведінки. Її соціально-моральні почуття та емоції досить стійкі.В основі довільної регуляції поведінки лежать не тільки засвоєні (або задані ззовні) правила і норми. Мотиваційна сфера дошкільнят розширюється за рахунок розвитку таких соціальних за походженням мотивів, як пізнавальні, про соціальні (спонукають дитину робити добро), а також мотивів самореалізації.
Дитина прагне пізнати себе й іншу людину, як представника суспільства (найближчого соціуму), поступово починає усвідомлювати зв’язки та залежності у соціальній поведінці та взаєминах людей. У цьому віці в поведінці дошкільників відбуваються якісні зміни: формується можливість саморегуляції, тобто діти починають висувати до себе ті вимоги, які раніше висували до них дорослі. Дитина емоційно переживає не тільки оцінку її поведінки іншими, але й дотримання нею самою норм і правил, відповідальність поведінки своїм морально - етичним уявленням. Проте дотримання норм (дружно гратися, ділитися іграшками, контролювати агресію тощо), як правило, в цьому віці можливе лише у взаємодії з тими, хто найбільш симпатичний з друзями [3,с.148-149].
Отже, поведінка дитини починає регулюватися також її уявленнями про те, що добре і погано. З розвитком морально-етичних уявлень безпосередньо пов’язана й можливість емоційно оцінювати свої вчинки. Дитина відчуває задоволення, радість коли чинить правильно, добре, і збентеження, незручність коли порушує правила, вчиняє погано
