У дошкільному віці відбувається інтенсивний розвиток здатності до запам’ятовування і відтворення. Якщо людині важко чи майже неможливо згадати що - небудь із раннього дитинства, то дошкільне дитинство, особливо старший дошкільний вік, залишає багато яскравих спогадів. Пам’ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам’ятовування і пригадування відбуваються незалежно від волі та свідомості, вони реалізуються у діяльності, зумовлюються нею. Довільні форми запам’ятовування і відтворення, що починають складатися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюються у старших дошкільнят. Найсприятливіші умови для опанування довільного запам’ятовування і відтворення формуються у грі, коли запам’ятовування є умовою виконання дитиною взятої на себе ролі [12, с. 157-158].
Розвиток пам’яті дошкільника відбувається у напрямку зростання її довільності, керованості. Наприкінці дошкільного віку в дитини все ще переважає мимовільна пам'ять. Умовою її покращення виступають характеристики запам’ятовуваного матеріалу. Найкраще запам’ятовується дитиною емоційно насичений, ритмічно побудований, незвичний, контрастний, динамічний матеріал, при сприйманні якого активізується мимовільна увага. Дитина може запам’ятати на все життя свою улюблену іграшку, ляльку, капелюшок.
Поряд з пануванням мимовільної пам’яті у її розвитку настає принциповий момент - в кінці молодшого дошкільного віку в дитини виникають елементи довільності. Довільна пам’ять, по - перше, підпорядкована спеціальній мнемічній меті - запам'ятати, а по - друге, є регульованою.
Виникнення довільної пам’яті відбувається у грі, а психологічними умовами її є формування самосвідомості дитини, її цілеспрямованості, самостійності, організованості, засвоєння навичок саморегуляції на основі словесних самоінструкцій.
Розвиток здатності до постановки мнемічної мети. У мимовільній пам’яті запам’ятовування матеріалу відбувається як незапланований результат виконання якої - небудь діяльності: запам’ятав напам’ять віршик, бо дорослий часто читав його.
Перші мнемічні задачі ставить дорослий, коли просить дитину пригадати назву певного предмета, скоромовку, віршик; переказати почуту казку. Отримуючи схвалення, дитина радіє, поступово сама ставить перед собою задачу запам’ятати щось, щоб потім пригадати і викликати схвалення дорослого.
Виконуючи такі задачі, дитина засвоює найпростіші мнемічні прийоми та засоби (повторення, переказ). Під впливом вказівок дорослого дитина виправляє помилки у тому, що пригадала, в неї виникає прагнення пригадати правильно.
Вперше здатність виправляти помилки при відтворенні матеріалу проявляється у чотири роки. Згодом виникає прагнення цих помилок не припускатись, а для цього дитина налаштовується запам’ятати правильно і точно, тобто вона починає розуміти зв’язок між моментами запам’ятовування та відтворення. Завдяки поширенню механізмів регуляції пам’яті на всі її процеси, особливо на момент запам’ятовування та відтворення, відбувається різке зниження неточностей при пригадуванні. Зростає глибина контролю за пригадуванням: у чотири роки дитина відстежує правильність послідовності основних складових частин матеріалу, а у старшого дошкільника контроль поширюється і на зміст у межах цих частин.
Інтелектуалізація пам’яті, зростання її осмисленості робить можливим за умови відповідної педагогічної роботи засвоєння дитиною смислових прийомів запам’ятовування: порівняння нового з відомим, різних частин матеріалу між собою; групування, класифікація. Висновки про розвиток елементів довільності пам’яті в дошкільному віці:
- з переважанням мимовільної пам’яті з 4 років з’являються елементи довільної пам’яті;
- елементи довільності пам’яті проявляються як здатність дитини до постановки мнемічних задач та до самоконтролю під час запам’ятовування і пригадування;
- за умови відповідної педагогічної роботи дитина до кінця дошкільного віку оволодіває смисловими прийомами запам’ятовування [1, с.158-159].
Особливу увагу у віці 3-7 років слід приділяти розвиткові елементів довільної пам’яті. Перші з них з’являються при постановці мнемічних задач дорослим. Спочатку це «пригадай», а потім «запам'ятай». Найлегше дитина пригадує події, назви слів, осіб, яких нещодавно сприймала: кого бачили вчора у зоопарку? Хто прилітав до нас на підвіконня сьогодні вранці? Навчаючи дитину довільному відтворенню, дорослий пояснює зв’язок із моментом запам’ятовування. Так, під час сприймання матеріалу, дорослий ставить задачу подивись (послухай) уважно, бо потрібно буде «згадати». Наприклад, під час прогулянки у парк вихователь спрямовує увагу дітей на роздивляння дубового листочка, ставить задачу запам’ятати, якого він кольору і форми, тому що діти будуть потім його малювати.
Високі можливості довільної пам’яті дошкільника виявляються у сюжетно - рольовій грі, тому дорослий повинен створювати всі умови для її розвитку. Під час відвідування пошти також показує і розповідає, що слід запам’ятати, щоб потім діти організували гру «У пошту». Дидактичні впливи повинні подаватись в ігровій формі, або вплітатись у гру. Поява ігор з правилами ставить перед дітьми вимогу ці правила запам’ятати та керуватись ними протягом гри.
Для старших дошкільників постановка мнемічних задач ускладнюється, вона стає більш конкретною та варіативною: віршик треба запам’ятати напам’ять, оповідання своїми словами, щоб переказати. Дітям можна доступно пояснити, як потрібно вчити віршик напам’ять. Найбільш ефективний спосіб запам’ятовування, коли сприймання чергується із відтворенням. Дітей слід привчати до принципу: «Зрозумів, тоді запам’ятай», розкривати порядок запам’ятовування значного за обсягом матеріалу, поділяючи його на частини. Доцільно порівнювати результати відтворення із зразком, спонукаючи до оцінки ровесників і самооцінки [1, с.161-162].
Дитина 6-7 років вже вільно користується словом для встановлення смислових зв’язків при запам’ятовуванні. За допомогою слова вона групує його, відносячи до певної категорії предметів чи явищ, встановлює логічні зв’язки. Велику роль у підвищенні продуктивності запам’ятовування в старшому дошкільному віці відіграє те, що до 6 - 7 років уявлення дитини про навколишній починають систематизуватись. Ті чи інші об’єкти діти відносять до певної категорії предметів або явищ, і це сприяє встановленню між ними логічних смислових зв’язків, що полегшує запам’ятовування.
Важливо виховувати розуміння необхідності не просто запам’ятати щось, а й зрозуміти зміст запам’ятовуваного. Це можливо, коли вихователь та батьки постійно стимулюють дитину використовувати наявні у неї знання, актуалізуючи їх під час різноманітних занять та ігор: «Сьогодні ми будемо малювати дерево восени. Пригадайте, як виглядають дерева в парку?», «Вже давно ми лічили, скільки пальців на руці?. «Хто пам’ятає скільки?». Мета запам’ятати викликає певне ставлення дитини, як до матеріалу, так і до процесу запам’ятовування - це сприяє засвоєнню матеріалу [4, с.30].
Після 5-ти років вони починають уважно розглядати матеріал, який необхідно запам’ятати, намагаються групувати слова, малюнки, застосовуючи різні прийоми для їх запам’ятовування і відтворення [9, с. 286].
Щоб краще зберегти в пам’яті матеріал, дитина повторює його застосовує у своїй діяльності та залучає інші види запам’ятовування (читання уголос) [14, с. 227].
Збереження - це процес пам’яті, що забезпечує утримування результатів запам’ятовування протягом тривалого часу. Залежить від міцності запам’ятовування та використання в діяльності. Чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для дитини, тим довше він зберігається. Г. Ебінгауз у експериментах із запам’ятовуванням без змістовних складів установив, що через певний час після запам’ятовування відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам’яті, обернено пропорційний до обсягу. Чим краще матеріал зберігається, тим легше відтворюється.
Відтворення - мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті.
В основі відтворення - актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довготривалої пам’яті в короткочасну. При цьому відбувається його реконструкція, що залежить від обсягу матеріалу, часу збереження і міцності запам’ятовування.Відтворення може відбуватися легше або важче, що є підставою для відокремлення його видів: впізнавання, власне відтворення і пригадування.
Впізнавання є відтворенням об’єкта в умовах повторного сприймання. Воно пов’язує досвід зі сприйманням предметів і дає змогу правильно орієнтуватися у навколишньому світі. Впізнавання буває різним за чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Поглянувши на обличчя добре знайомої людини, дитина встановлює хто це.
Власне відтворення відбувається мимовільно або довільно без повторного сприймання об’єкта, який відтворюється.
За мимовільного відтворення дитина не ставить собі за мету щось відтворити, за довільного відтворення дитина ставить мету щось відтворити.
Пригадування є довільним відтворенням. Інколи матеріал, що певний час зберігається у пам’яті, індивід забуває.
Забування - мнемічний процес, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам’яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання [8, с. 144-145].
Діє загальнопсихічна закономірність щодо впливу емоцій на продуктивність діяльності: підвищують її тільки переживання середньої сили. Тому надмірно емоційний матеріал залишає в пам’яті дитини невиразні образи. Включення дитини у чимдалі різноманітніші види діяльності, надання простору для її активності сприяє збереженню та використанню того, що вона запам’ятала. Засвоювані дитиною навички побутової діяльності та самообслуговування легко руйнуються при порушеннях звичного режиму організації життєдіяльності, тому дорослий повинен забезпечити їх стабільність [1, с. 161].
Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам’ятовування певного обсягу матеріалу. Точність характеризується кількістю помилок, зроблених при його відтворенні. Міцність виражається в збереженні заученого матеріалу і швидкості його забування. Готовність до відтворення виявляється в легкості та швидкості пригадування того, що необхідно в певний момент. Ці відмінності пов’язані із силою і рухливістю процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Вони змінюються під впливом умов життя і виховання.
Індивідуальні відмінності пам’яті виражаються і в тому, що одні діти краще запам’ятовують образний матеріал (предмети, звуки, кольори), інші - словесний (поняття, думки, числа), а для ще інших ці особливості суттєвого значення не мають [8, с. 144-147].
Висновки до розділу 1
Отже, пам’ять у дітей старшого дошкільного віку - це складний психічний процес. Пам’ять забезпечує накопичення вражень про навколишній світ, служить основою для набуття знань, умінь та навичок їх наслідків.
З’ясовано, що дітям старшого дошкільного віку доступні не лише механічне запам’ятовування, а й елементи логічного, що виявляється під час їхньої роботи із зрозумілим текстом. Основну роль у її розвитку відіграє навчання.
Розкрито психологічні та індивідуальні особливості пам’яті дітей старшого дошкільного віку.
Подано характеристику базових понять дослідження "пам’ять", "мимовільна пам’ять", "довільна пам’ять ".
Обґрунтовано, що упродовж дошкільного дитинства пам’ять зазнає значних кількісних змін і якісних перетворень, який визначають подальший її розвиток. Цьому сприяє безперервне розширення кругозору, оволодіння знаннями і вміннями, ускладнення діяльності та взаємин з дорослими.
РОЗДІЛ 2
