В офіційно-діловому стилі при називанні осіб за професією, званням, родом діяльності перевага віддається формам чоловічого роду навіть у тих випадках, коли в загальнонародній мові є відповідники форм жіночого роду, оскільки в названій сфері спілкування підкреслюється не стать людини, а її службове та соціальне становище.
ІІ. Функції звертання в ділових текстах. Творення форм кличного відмінка імен та імен по батькові
Звертання в документах є обов’язковими у службових листах різних видів. Крім того, що звертання вимагає правильної граматичної форми (кличного відмінка), слід виважено використовувати іменники та прикметники, що вказують на шанобливе ставлення до адресата: пане, добродію, товаришу, колего, шановний, вельмишановний, високоповажний, дорогий.
В українській мові іменники мають кличний відмінок, успадкований від давньоукраїнської мови. Клична форма утворюється від іменників жіночого і чоловічого роду – назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, предметів при їх персоніфікації.
Клична форма іменників І відміни
Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення –о: Миколо, Ірино, Алло, колего.
Іменники м’якої групи у кличному відмінку мають закінчення –е (-є): Маріє, Ксеніє, нене.
Клична форма іменників ІІ відміни
Закінчення –у мають іменники твердої групи: сину, батьку, діду; деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): викладачу, глядачу, товаришу.
Закінчення - ю виступає в іменників м’якої групи: лікарю, секретарю, Геннадію, Сергію,Віталію.
Іменники твердої групи у більшості випадків мають закінчення –е: друже, адвокате, нотаріусе, Володимире, професоре, командире. До цієї ж групи належать іменники м’якої групи із суфіксом - ець-: хлопче, молодче, але: бійцю, знавцю, добровольцю.
Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення –о, імена по батькові чоловічого роду – закінчення – у: Ірино Петрівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.
У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, усі слова мають форму кличного відмінка: пане Віталію, друже Євгенію, колего Маріє.
У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має тільки загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: депутате Соколовський, пані Кравець, добродіюМазур.
У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, у кличному відмінку обов’язково вживається перше слово, друге може виступати у формі як називного. так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово (голова), товаришу майоре (майор).
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ
Правильне застосування форми кличного відмінка іменників при звертаннях є свідченням не тільки грамотності мовця, але і його загальної культури.
ІІІ. Складні випадки відмінювання слов’янських та неслов’янських прізвищ у ФАХОВИХ текстах
Жіночі і чоловічі прізвища на –а,-я, що належать до іменникового типу, відмінюються, як іменники І відміни (Щербина, Кучеря, Брага, Муха, Морока), при цьому чергування приголосних у непрямих відмінках зберігаються.
Жіночі прізвища на о та приголосні не відмінюються: Гладій. Коваленко, Мороко, Коваль.
Чоловічі прізвища не відмінюються, якщо закінчуються на –е, -і: Ле, Трублаїні, Роде, Півторадні.
Прізвища, які походять від назв тварин, предметів у офіційних документах рекомендується вживати у поєднанні з ім’ям, назвою посади: оголосити подяку Ірині Петрівні Зозулі, схвалити пропозицію інженера Пасіки Р.Ю., виступив доцент Паляниця С.Д.
У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами: драматургія Карпенка-Карого, повість Нечуя-Левицького, трагічна доля Старицької-Черняхівської, але: творчість Михайла Драй-Хмари, музика Кос-Анатольського.