Iii. Фразеологія офіційно-ділового та наукового мовлення. Контекстуальна потреба й поміркованість у застосуванні мовних кліше, штампів та канцеляризмів

Фразеологізми – стійкі мовні вислови, які відтворюються в готовому вигляді, містять сконденсовану колоритно-стилістичну семантику, наприклад: накивати п’ятами, тримати язика за зубами, прикусити язика.

В українській мові існує чимало фразеологізмів із правничої сфери: За праве діло стій сміло. Не страшний суддя, а страшна стаття. Не шукай в інших правди, якщо у тебе її немає. Суд правду знайде.

Поширеними є зазначеного плану стійкі вислови, запозичені з інших мов: Не спіши карати - спіши милувати (рос.); Замовчуючи ганебні вчинки, загострюєш провину. Знищувати закони – позбавляти себе першої допомоги (лат.); Закон – прехитра сіть, сплести то треба вміть: мале попадається, велике проривається (нім.); Закон без кари – дзвін без язика (сканд.).

З латинської мови фразеологізми, мовні кліше часто не перекладаються: advocatus diaboli – адвокат диявола (запеклий обвинувач); ubi jus, ibi remedium – де є право, там є захист; de facto – фактично; de jure - за законом; post scriptum – після написаного; a propos - до речі.

У мові правників вживаються і так звані крилаті фрази – висловлювання видатних людей: Несправедливий закон не створює права (Цицерон); Закон суворий, проте це закон, Найбільше заохочення злочину – беззаконність (Цицерон).

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Більшість фразеологізмів належать до розмовних. рідше трапляються книжні або просторічні. Залежно від ситуації чи контексту мовці по-різному вживають їх, видозмінюючи або залишаючи без змін структуру і значення.

ВИСНОВКИ ДО ТЕМИ

Багатство лексики – це і багатство значень, а не лише словникового складу мови. Тому засвоїти значення полісемічних слів – головна вимого до мовця. Уміле використання лексичного багатства мови призводить до мовної економії (збереження інформаційної повноти мінімальними засобами) і водночас різноманітності, яскравості, образності висловлювання.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО ДАНОЇ ТЕМИ:

Готуючись до теми необхідно

а) опрацювати навчальну і наукову літературу, що зазначена в лекції;

б) визначити:

1. Сутність понять «лексика», «лексикологія», «синоніми», «антоніми», «пароніми», «омоніми».

2. Різницю між поняттями «термінологія» і «термінолексика».

 

ТЕМА №4. Особливості застосування морфологічних норм у професійному мовленні юриста

(4 години)

План лекції

1. Засоби формотворення іменників (на матеріалі мови документів і наукових (юридичних) текстів)……………………………………………… 34

2. Функції звертання в ділових текстах. Творення форм кличного відмінка імен та імен по батькові…………………………………………..... 36

3. Складні випадки відмінювання слов’янських та неслов’янських прізвищ у документах і наукових текстах………………………………….. 38

4. Використання ступеньованих прикметників в офіційно-діловому та науковому стилях як один із виявів культури професійного мовлення юриста…………………………………………………………………………. 39

5. Труднощі у сполученні числівників з іменниками в українській мові……………………………………………………………………………… 41

6. Специфіка вживання займенників у текстах документів і наукових творів…………………………………………………………………………... 42

7. Особливості вживання й перекладу дієслівних форм в офіційно-діловому та науковому стилях………………………………..……………… 43

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Безпояско О.К. Іменник / Олена Костянтинівна Безпояско // Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 16 – 93.

2. Загнітко А.П. Категорія роду в системі граматичних категорій іменника / А.П. Загнітко // Мовознавство. – 1987. – №2. – С.62 – 67.

3. Загнітко А.П. Функції граматичних форм роду іменників / А.П. Загнітко // Укр. мова та літ. в школі. – 1990. – №6. – С. 50 –54.

4. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: підручник для вищ. та середніх спец. навч. закладів / М. Г. Зубков. – 9-те вид., випр. і доп. - Х., 2009.

5. Кацавець Р.С. Культура мови у професійному спілкуванні юристів: Навчальний посібник.-К, 2007.

6. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д.Бабич.-Чернівці, 2006.

7. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови. Навч. посібник.-К.,2007.

8. Українська мова: Енциклопедія / [Редколегія: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблюк та ін.]. – [2-е вид., випр. і доп.]. – К.: «Укр. енцикл.» ім. М.П.Бажана, 2000. – 824с.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

ознайомлення з новою навчальною дисципліною, її основними поняттями та термінами, формами реалізації культури професійного мовлення і методами їх застосування на практиці; набуття студентами додаткових теоретичних знань лінгвістичного змісту.

ВСТУП

Ми вже з вами згадували на першій лекції про мовні норми і, зокрема, про морфологічні. Ці норми регулюють вибір правильної граматичної форми роду, числа, відмінка (іменні частини мови), дієвідміни, особливі форми дієслів тощо.

Морфологічні норми можуть бути суворо регламентовані (так звані «сильні»), наприклад, форми іменників О.в. одн. – дорогою, дільницею, міліцією, юриспруденцією. Норми, що стосуються вживання форм, які мають паралелі, винятки, розбіжності у близькоспоріднених мовах, називаються слабкими, як-от: форми іменників: ч.р. Р.в. одн. (папера – паперу, каменя – каменю, акта –акту); ч.р. Д.в.одн. (професору – професорові, Івану – Іванові, Коваленку – Коваленкові); О.в ІІ відм. на –р (лікарем, гончарем, але командиром, ректором) тощо.