Як представлена текстотвірна функція мови? Це здатність мови до творення текстів різних жанрів за допомогою мовних знаків і виражальних засобів мови.
Досить важливу роль при творенні текстів, у тому числі й правових, відіграє логічність як одна з умов їх правильної побудови. Це досягається за допомогою дотримання логічних норм під час переходу від однієї структурної одиниці тексту до іншої (окремих формулювань, речень, абзаців).
Логічність як усного, так і писемного мовлення має багато спільного з точністю. Вона характеризує зміст висловлювання і забезпечує його смислову послідовність, тобто логічним називається мовлення, що забезпечує смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті.
Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки – науки про мислення. Логічність виявляється в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. На основі логічності визначаються доступність, дієвість, доречність мовлення. Основою логічності мовлення є логічне мислення, що формується запасом знань і вмінням їх передати співбесідникові. Щоб мовлення було логічним, треба володіти знаннями мови і законами зв’язного мовлення. Логіку висловлювання людина удосконалює протягом усього життя. Умови логічності, як і точності, бувають різні. Насамперед треба оволодіти логікою висловлювання. Людина, яка хоче навчитися говорити і писати логічно, повинна навчитися логічно мислити. Тому треба виховувати в собі уміння чітко і послідовно мислити. Необхідно оволодіти логікою викладу, враховувати мовленнєву ситуацію. Дотримання логіки викладу позитивно впливає на розуміння змісту висловлювання слухачем або читачем.
Логічне мовлення формується на основі:
1) навичок логічного мислення (вправного їх застосування), спрямованого як на нагромадження знань (логіки пізнання), так і на передачу цих знань співрозмовникові;
2) знання мовних засобів (і навіть позамовних – міміки, жестів), якими можна оформити думку;
3) володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викладу, за якої не виникає суперечностей у межах цілого тексту.
ПРИЧИНИ ПОМИЛОК У ЛОГІЦІ ВИКЛАДУ:
1. Поєднання логічно несумісних слів (злюща баба-яга, а не злюща бабуся, страшно гарний, жах як весело).
2. “Зайві” слова (плеоназми) (травень, а не травень місяць, моя власна думка, моя автобіографія).
3. Заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом (вибачте мені – вибачаюсь).
4. Неправильне чергування низки однорідних членів речення (письменники і поети).
5. Неправильне утворення аналітичних граматичних форм (найчастіше ступенів порівняння – самий найкрасивіший, більш виразніше).
6. Неправильна координація присудка із складеним підметом (дехто з нас знали).
7. Порушення порядку слів у реченні (Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили Наші сусіди давно захоплюються виробами з макраме. Вони(хто – сусіди чи вироби) дуже гарні й усім, хто їх бачив, подобаються).
8. Вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень (Повернувшись у село, випускнику обіцяли роботу).
9. Неправильне використання сполучних засобів у складних реченнях: Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер).
Засоби організації зв’язного тексту. Зв’язність, безперервність і смислову завершеність тексту як пріоритетні текстові категорії забезпечують зовнішні засоби організації тексту – заміщувально-вказівна лексика; лексичні повторі із синтаксичним поширенням; частина прийменників, часток, слів перелічувальної семантики; текстотвірні сурядні сполучники тощо – й способи конструювання надфразної єдності, до яких ми зараховуємо парцеляцію, сегментування та приєднування, що витворюють експресивний синтаксис, вставні й вставлені конструкції, які, виступаючи способами членування мовленнєвого потоку на інтонаційно-смислові відрізки, здатні витворювати смислову поліфонію; пряму мову та діалог, для яких осередком вияву постає лише текст.
