Мовлення – це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це особлива психічна діяльність за допомогою мови. Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної природи мовлення).
ВИСНОВКИ ДО ТЕМИ:
Поняття «культура мовлення» має теоретичний та практичний аспекти.
Основними ознаками культури мовлення є правильність, унормованість, точність, чистота, багатство, різноманітність, виразність, доречність. Зв'язок культури мовлення з психологією та логікою демонструє така ознака як його логічність. Щоб оволодіти літературною мовою, треба в першу чергу добре знати структуру мови: рівні фонетичний, орфоепічний, акцентуаційний, словотвірний, лексичний, фразеологічний, морфологічний, синтаксичний, стилістичний, орфографічний.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО ДАНОЇ ТЕМИ:
Готуючись до теми необхідно
а) опрацювати навчальну і наукову літературу, що зазначена в лекції;
б) визначити:
1. Якою статтею Конституції України, прийнятою Верховною Радою 28 червня 1996 р., підтверджено державність української мови?
2. Коли прийнято Закон України «Про засади державної мовної політики»?
3. До якої мовної сім’ї належить українська мова?
4.До складу якої мовної групи входить українська мова?
5.На основі яких говорів виникла українська літературна мова?
6. Хто започаткував нову українську літературну мову?
7. Що називають знаковою системою, за допомогою якої передають інформацію?
ТЕМА № 2. ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ — ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ ЮРИСТА
(2 години)
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
1. Правопис власних назв. Фонетичні правила правопису слов’янських та неслов’янських прізвищ. Правильне написання складних і складених особових імен та прізвищ як основний чинник уникнення неточностей в ідентифікації особи……………………………………………………………. 19
2. Правопис географічних назв та прикметникових утворень від них……………………………………………………………………………… 21
3. Особливості правопису складних слів……………………………. 22
4. Функції, специфіка використання й написання абревіатур у діловій і науковій мові………………………………………………………………….. 23
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
1.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Надія Денисівна Бабич. – Львів, 2006.
2.Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – 4-е вид., перероб. і доп. – К., 2006.
3.Козачук Г.О. Українська мова – для абітурієнтів: Навч. посібник / Ганна Олександрівна Козачук. – К., 1993.
4.Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування.: Навч.посібн. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – 2-е вид. – К., 2008.
5.Українська мова: Енциклопедія / [Редколегія: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблюк та ін.]. – [2-е вид., випр. і доп.]. – К., 2000.
6.Токарська А.С., Кочан І.М. Культура фахового мовлення: Навч. посібник для студ. вузів / А.С. Токарська, І.М. Кочан. – Львів, 2003.
7.Український правопис / НАН України, Інститут мовознавства імені О. О. Потебні; Інститут української мови – Київ: Наукова думка, 2007.
МЕТА ЛЕКЦІЇ:
ознайомлення з новою навчальною дисципліною, основними поняттями теми, формами реалізації культури професійного мовлення і методами їх застосування на практиці; набуття студентами додаткових теоретичних знань лінгвістичного змісту.
ВСТУП
Писемне мовлення – це різновид мовного процесу, що дає можливість спілкуватися з відсутніми співрозмовниками, які є не лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть після нього; це різновид монологічного мовлення. Історично виникло пізніше, ніж усне, і на його ґрунті.
Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин.
Українська орфографія базується на таких принципах правопису: фонетичному, морфологічному ому, семантичному та історичному (традиційному).
Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються: рука, адвокат, документ, справа.
Морфологічний принцип написання полягає в тому, що значеннєві частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову в різних формах того самого слова. Так, у слові безжально всупереч вимові [биж:а ׳ л ׳ но] для його зорового буквеного образу.
Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що написання зберігається традиційно, не спираючись ні на вимову, ні на морфологічну будову слова: багатир, богатир, лиман, ясно, дзвін, булла, під’їзд, мадонна.
Крім того, для української орфографії важливі так звані змістові, або диференційні чи смислові, написання. Ідеться про вживання великої (прописної) й малої (рядкової) літери залежно від значення слова: земля (ґрунт, територія) – Земля (планета); кривий ріг – Кривий Ріг.
Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі.
Виділяють від 3 до 5 головних етапів становлення правопису української мови:
1.Українсько-руський період (X — поч. XVII ст.)
- давній українсько-руський період: X – третя чверть XIV ст.
- староукраїнський період: ост. чверть XIV — поч. XVII ст.
2.Норми «Граматики» Мелетія Смотрицького 1619 року (XVII — XVIII ст.)
3.Новоукраїнський період (XIX ст. — сьогодення)
