1 Суть ринку як економічної категорії.
2 Ознаки сучасного ринку, його суб’єкти та об’єкти.
3 Класифікація та функції ринку.
4 Сегментація ринку.
5 Стан ринку, його основні елементи: місткість, кон’юнктура та конкуренція.
6 Інфраструктура ринку, її суть та функції.
Суть ринку як економічної категорії. Здавна ринок визначали як місце, де здійснюється купівля або продаж товарів, проте як явище господарського життя він сформувався внаслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. А.С. Булатов стверджує, що ринок – одне з найбільших досягнень цивілізації, однак треба пам’ятати, що виникнення і становлення ринку – це не результат досягнень розуму, а наслідок дуже тривалого історичного розвитку.
Еволюція вивчення такої економічної категорії як ринок почалася багато тисяч років тому і здавалося б все повинно бути зрозумілим та чітким. Проте певні суперечності у визначенні суті ринку породжують його нові наукові дослідження.
Відомий вчений-економіст Адам Сміт обґрунтував, що ринок – це процес обміну товарів. Він акцентував увагу на тому, що за умов переваги приватного інтересу над суспільним, ринок буде функціонувати і розвиватися набагато краще. А. Смітом у розвитку цієї ідеї було введено поняття “невидимої руки”, суть якої полягає у перевазі таких суспільних правил та умов, за яких дякуючи вільній конкуренції підприємців і через їх приватні інтереси ринкова економіка найкращим чином вирішуватиме суспільні завдання, приведе до гармонії приватну та колективну волю з максимальною вигодою для всіх і кожного.
На думку Д. М. Кейнса, забезпечити максимально можливу зайнятість і економічне зростання при системі ринкових економічних відносин може тільки активне втручання держави в економіку. Суть ідеї Кейнса полягає в тому, що система ринкових економічних відносин не є абсолютно досконалою і такою, що саморегулюється.
Ф. Котлер вважає, що ринок – це сукупність існуючих і потенційних покупців товару. Економісти К. Макконнелл і Л. Брю стверджують, що ринком є всякий інститут або механізм, який зводить разом покупців (представників попиту) та продавців (представників пропозиції) конкретного товару або послуги. Вони ототожнюють його з механізмом взаємодії покупців і продавців, попиту та пропозиції. Д. Ходжсон та Д. Норт також підходять до визначення ринку з точки зору інституціоналізму: ринок – це набір соціальних інститутів, у рамках яких регулярно відбувається велика кількість актів обміну специфічного типу, причому дані інститути певною мірою сприяють цим актам обміну і надають їм структуру; ринок виступає як система інститутів, одні з яких збільшують ефективність, а інші – знижують.
З точки зору правового регулювання, ринок також розглядають як систему інститутів і відносин, що виникають між продавцем і споживачем при здійсненні різних угод (купівлі-продажу, обміну, оренди тощо) з метою задоволення їх потреб.
В. Камаєв визначає ринок у “формі організації економічних взаємозв’язків між економічними агентами з приводу обміну різними благами через їх купівлю-продаж”. На думку В. Селезньова, ринок – це інструмент погодження інтересів виробництва і споживання. У свою чергу А. Архіпов стверджує, що ринок виступає як форма організації спільної економічної діяльності людей, яка основується на трьох обов’язкових ознаках: приватній власності, добровільній економічній взаємодії самостійних, незалежних один від одного суб’єктів і конкуренція.
За визначенням П.Т. Саблука, ринок виступає як система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільного підприємництва, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача.
В економічній літературі не існує єдиного визначення ринку. Слово “ринок” означає обмін, торгівлю, згоду двох або більше осіб при здійсненні певної операції, процес продажу і купівлі товарів та послуг тощо. Сучасні економісти під терміном “ринок” розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну й ефективну взаємодію продавців і покупців. На нашу думку, всі вище представлені визначення найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку. Проте, можна стверджувати, що існує декілька різних підходів до визначення ринку і тому деякі вчені поділяють їх на окремі групи.
Так, В. Макеєв поділяє поняття “ринок” на такі групи: умовний простір; механізм, що сприяє встановленню певних відносин між покупцем і продавцем; виступає як відношення; ринком називається група людей.
Г. Башнянин обґрунтовує ринок як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності; сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну; місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.
Декілька визначень ринку подає Оксфордський словник, серед них – сукупність продавців і покупців; місце, де зустрічаються продавці й покупці; умови для купівлі-продажу.
Аналіз, вищенаведених визначень поняття “ринок”, свідчить, що між споживачами і продавцями, різними інститутами ринку виникають певні взаємовідносини, спосіб реалізації яких характеризує його загальний стан та динаміку.
Підсумовуючи сказане, вважаємо, що ринок – це сукупність виробничо-організаційно-економічних відносин, що виникають у процесі функціонування економічної системи (на стадіях виробництва, розподілу, обміну, споживання) між учасниками ринкового середовища, які, з одного боку, мотивуються своїми власними, егоїстичними інтересами та потребами, а з іншого – змушені підкорятися механізмам вільного ціноутворення та рівноправної конкуренції.
Ознаки сучасного ринку, його суб’єкти та об’єкти. Можна виділити характерні ознаки сучасного ринку.
1) Сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.
2) Другою ознакою є конкурентний характер ринку. Це означає, що в системі підприємництва кожний суб’єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб’єктів. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Намагаючись задовольнити запити покупців, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина на ринку продавців. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями і споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів.
3) Третя ознака – стабілізація відносин між суб’єктами на основі інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та інших суб’єктів економіки (покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. Тобто ринок функціонує ефективно лише тоді, коли суб’єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це складні процеси і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб’єктів ринкових відносин мусить брати на себе держава, проводячи антимонопольну політику.
Суб’єктами ринкових відносин є продавці і покупці, які протистоять один одному в торговельних закладах або на базарі. Суб’єктами ринку є держава, організації, установи, громадяни.
Об’єктами ринку є:
- робоча сила;
- матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання);
- інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї);
- цінні папери (акції, облігації);
- валюта, позичкові капітали, золото.
Класифікація та функції ринку. В економічній науці ринок класифікують за різними ознаками.
За територіальним принципом його поділяють на внутрішній (місцевий, регіональний, національний) і зовнішній (транснаціональний, світовий).
У залежності від видів товарів і послуг виокремлюють ринок спеціалізованих товарів і ринок спеціалізованих послуг.
З погляду економічного призначення розрізняють: ринок праці, ринок засобів виробництва, фінансовий ринок, ринок предметів споживання, ринок інтелектуальної власності, ринок сільськогосподарської продукції і т.д.
В.Я. Кардаш пропонує класифікацію ринку за такими ознаками:
- у залежності від економічного призначення об’єктів ринкових відносин розрізняють: ринок споживчих товарів і послуг, ринок промислових товарів, ринок ноу-хау, сировинний ринок, ринок цінних товарів та ін.;
- за географічним положенням: місцевий, національний, світовий;
- за ступенем обмеження конкуренції: монополістичний, олігополістичний, монопсонічний, вільний, змішаний;
- за галузями виробництва: автомобільний, нафтовий, комп’ютерний тощо.
Ринок виконує ряд функцій (рис. 1.6.1).
Рисунок 1.6.1 – Функції ринку
До організаційних функцій належать:
- встановлення зв’язків між виробниками і споживачами продукції (послуг);
- забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв’язках;
- забезпечення конкуренції між суб’єктами ринку.
До економічних належать:
- механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;
- ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень НТП, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;
- сприяє вирішенню центральних проблем економіки, таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки;
- механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.
Також головними функціями, що виконує ринок є: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення.
Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.
У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.
Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними.
До державних належать: економічні важелі – кредити, податки, ціни, які встановлює держава; адміністративні важелі – державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів.
Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.
Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.
У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами – на багатих і бідних.
Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.
Сегментація ринку. Розбивка ринку на чіткі групи покупців, для кожної з яких можуть бути потрібні різні товари і/або комплекси маркетингу називається сегментуванням ринку. Фірма розробляє різні методи сегментувався ринку, складає профілі отриманих сегментів і оцінює степінь привабливості кожного з них.
Отже, основною передумовою ефективної товарної, цінової, збутової та рекламної діяльності фірми є виділення більш-менш однорідних груп споживачів – сегментація ринку.
Сегментом ринку називають групу споживачів, що зайняті пошуком однорідних товарів та згодні їх купити.
Процес розподілення всіх потенційних споживачів ринку будь-якого товару чи послуги на досить великі групи таким чином, щоб кожна з них мала особливі вимоги до даного товару або послуги – називається сегментацією.
В свою чергу сегментація має такі ознаки:
- сегментація застосовується виключно до споживачів (покупців) окремого виду товарів чи послуги. Сегмент – це завжди якась група споживачів-покупців годинників, верстатів, консультаційних послуг, учбових програм.
- сегмент виявляє вимоги до модифікації товару і цим відрізняється від ринку, що характеризується особливим видом товарів.
- використання декількох характеристик при сегментуванні не є обов’язковим, сегмент може базуватись і на одній ознаці (рівень доходу на сім’ю, релігійні погляди). Практика показує доцільність багатомірної сегментації.
- сегментація – атрибут ринку покупця, оскільки саме боротьба фірм за його гроші примушує глибше вникати в потреби споживача.
Щоб розбити ринок на сегменти, потрібно врахувати багато різних факторів. Головнимипринципами сегментації ринку можна назвати такі:
1) географічний;
2) психографічний;
3) поведінковий;
4) демографічний.
Стан ринку, його основні елементи: місткість, кон’юнктура та конкуренція. Місткість ринку – це кількість товарів і послуг, які є на ринку в даний момент.
У ринкові відносини вступає безліч суб’єктів – виробників, споживачів, посередників. Тому на ринку складається певна кон’юнктура. Кон’юнктура ринку – це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний даний момент, від яких залежить процес реалізації. Кон’юнктура ринку визначається економічними показниками, які характеризують стан ринку. Це співвідношення попиту і пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможні можливості споживачів і т.д.
За необмеженої дії ринкових законів кон’юнктура ринку може змінюватися досить динамічно і характеризуватися різними станами. Можна виділити три якісних стани ринкової кон’юнктури: дефіцит товару, надлишок і ринкова рівновага. Дефіцит характеризує певний стан кон’юнктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію продукції при фіксованому значенні ціни.
Протилежним станом ринкової кон’юнктури є надлишок товару на ринку. Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон’юнктури, коли за певної ціни пропозиція товару на ринку перериває платоспроможну потребу в ньому, тобто перевищує попит.
Виділимо ще один істотний стан ринкової кон’юнктури, що характеризується точкою збігу значень попиту і пропозиції, – стан ринкової рівноваги, тобто повну відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту за умови встановлення певного рівня ціни, що задовольняє продавців і покупців товару. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон’юнктури неможливо зафіксувати на тривалий термін. Це суперечило б дії раніше зазначених рухливих факторів. Суперечність між потребою у збалансованості попиту та пропозиції і об’єктивно обмеженими можливостями їх підтримання є основною в системі причин неефективності централізованого директивного планування виробництва.
Конкуренція – об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою і примусовою силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.
Інфраструктура ринку, її суть та функції. Інфраструктура є сполучним елементом у взаєминах між основними суб’єктами економічних відносин – виробниками економічних ресурсів та їх безпосередніх споживачів. Вона виступає обов’язковим компонентом будь-якої цілісної економічної системи і підсистеми, тобто це її фундамент.
Як самостійна підсистема ринкового середовища, інфраструктура – це сукупність організаційно-правових форм, що опосередковують рух товарів і послуг, акти купівлі-продажу чи сукупність інститутів, систем, підприємств, що обслуговують ринок і виконують визначені функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування.
Відомий дослідник в області розвитку інфраструктури Р. Іохімсен дає їй наступне визначення: „Інфраструктура – це сукупність матеріальних, інституціональних та індивідуальних умов, які є в розпорядженні господарюючих одиниць і відповідають вирівнюванню, пов’язаних з рівною продуктивністю факторів, що дозволяють при доцільному розміщенні ресурсів забезпечувати повну інтеграцію і, можливо, самий високий рівень господарської діяльності”.
На думку американських вчених, інфраструктура – це блага та служби, які зазвичай потребують реальних вкладень і вважаються невід’ємними для належного функціонування. Наприклад, дороги, електропостачання, комунальне обслуговування тощо.
В іншому економічному словнику інфраструктуру ототожнюють з основними послугами або суспільним капіталом країни, що робить економіку або соціальну діяльність можливою, забезпечуючи транспортування, медичне обслуговування, освіту, будівництво, в якому суспільство бере безпосередню участь.
Німецькі економісти розглядають інфраструктуру як поняття, що включає велику кількість елементів основного капіталу суспільства. Зокрема Д. Біль на основі цієї тези виділив такі види інфраструктури, як транспортна, комунікаційна, енергопостачальна, водна, інфраструктура навколишнього середовища, освіти, здоров’я, спорту та туризму, культури, соціальна інфраструктура тощо. Отже, можна зробити висновок, що в іноземній літературі частіше всього під інфраструктурою розуміють дороги, аеропорти, водну систему, транспорт, телекомунікації тощо.
С.Ф. Покропивний визначає інфраструктуру ринку як сукупність організацій (установ), що мають різні напрями діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.
В.Н. Стаханов трактує інфраструктуру як комплекс специфічних трудових процесів по виробництву послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини. На відміну від нього, деякі науковці інфраструктуру розуміють як сукупність видів діяльності та відповідних суб’єктів, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва.
У зв’язку з переходом України до ринкової системи ведення господарства, слід розглядати категорію “ринкова інфраструктура” або “інфраструктура ринку” замість поняття “інфраструктура”. Під ринковою інфраструктурою В.П. Федько та Н.Г. Федько розуміють сукупність видів діяльності, що забезпечує ефективне функціонування об’єктів ринкової економіки і їх єдність у визначеному реальному ринковому просторі.
Характеризуючи ринкову інфраструктуру, як сукупність підприємств, установ, організацій, які забезпечують стабільний розвиток і функціонування ринкового механізму регулювання економіки, безперервний рух товарів та послуг у різних сферах суспільного відтворення, слід враховувати, що на розвиток економіки впливають не тільки об’єктивні, але й суб’єктивні фактори, при цьому роль останніх у сучасних умовах зростає. А. Гриценко, В. Соболєв під ринковою інфраструктурою розуміють сукупність елементів, які забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків.
Будь-яка складна система (як природна, так і соціальна) певним чином структуризована і містить у собі низку підсистем. Як система загалом, так і окремі підсистеми виконують визначені, цілеспрямовані функції, що визначають загальний напрямок, характер існування та її розвиток як єдиного цілого. Водночас окремі підсистеми виконують свої специфічні функції в залежності від ступеня їх взаємодії із системою в цілому і між собою. Система характеризується наявністю власних об’єктів, суб’єктів та їх взаємодією, що забезпечує відтворення і розвиток системи загалом.
З цього погляду, інфраструктура в будь-якій соціально-економічний системі – це, насамперед, сукупність елементів, що забезпечують належне функціонування взаємозв’язків між її об’єктами і суб’єктами. З цього випливає, що інфраструктура, будучи підсистемою, покликана, передусім, забезпечити функціонування взаємозв’язків між елементами самої системи. Незважаючи на те, що інфраструктура є підсистемою в економічній системі, вона, з одного боку, існує над процесом взаємодії суб’єктів, що господарюють, а з іншого – здатна вплинути на весь процес відтворення.
За допомогою своїх елементів інфраструктура ринку, стосовно складових процесу товарного обігу, виконує різноманітні функції:
- обслуговування обігу у матеріально-речовій формі: транспортування, складське обслуговування, підготовка товарів до продажу, таропакування;
- обслуговування загального товарного обігу: укладання угод купівлі-продажу, посередництво, інформаційне обслуговування, консультування, маркетингові дослідження, реклама;
- обслуговування обігу товарів у вартісній формі: розрахункове обслуговування, кредитування та інвестування, страхування, аудит, облік.
І.В. Сорока вважає, що функціями інфраструктури ринку є:
- полегшення учасникам ринкових відносин реалізації їхніх інтересів;
- підвищення оперативності та ефективності роботи ринкових суб’єктів на основі спеціалізації окремих суб’єктів економіки і видів діяльності;
- організаційне оформлення ринкових відносин;
- полегшення форм юридичного та економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.
В.Г. Дума зазначає, що місце ринкової інфраструктури в системі ринкових відносин в основному визначається такими функціями: розподільчою (розподіл товарно-матеріальних цінностей, фінансових та трудових ресурсів за галузями і регіонами), комунікаційною (організація еквівалентного обміну продуктами праці), регулюючою (відновлення і підтримка збалансованості попиту і пропозиції на ринках.
У такий спосіб очевидно, що товарна інфраструктура робить істотний вплив на функціонування економічної системи в цілому.
Запитання та завдання для контролю
1 Розкрийте суть ринку як економічної категорії.
2 Опишіть роль і ознаки сучасного ринку.
3 Назвіть та охарактеризуйте основні об’єкти та суб’єкти ринку.
4 Яка внутрішня структура ринку? Назвіть основні класифікаційні ознаки ринку.
5 Охарактеризуйте основні функції ринку.
6 Що таке сегментація ринку? За якими основними принципами вона здійснюється і для чого?
7 Назвіть та охарактеризуйте основні елементи ринку.
8 Розкрийте суть і значення інфраструктури ринку.
9 Які основні функції виконує ринкова інфраструктура.
10 Які особливості ринку в Україні в даний момент та які ви можете запропонувати заходи по його вдосконаленню?
