1 Підприємство, його функції та умови господарювання.
2 Види підприємств.
3 Кругообіг і обіг капіталу підприємства.
4 Фонди (засоби) підприємства. Відтворення основних фондів. Час обороту фондів і його складові частини.
Підприємство, його функції та умови господарювання. Внаслідок суспільного поділу праці народне господарство будь-якої країни поділяється на окремі сфери (матеріального та нематеріального виробництва), галузі. Кількість галузей залежить від глибини суспільного поділу праці.
Підприємство ‑ основна ланка народного господарства, самостійний економічний суб'єкт, який забезпечує виробництво більшості товарів і послуг, здійснює науково-дослідницьку, комерційну діяльність з метою привласнення доходу (прибутку).
Увітчизняному законодавстві не використовується поняття “фірма”, яке прийняте у міжнародній практиці. У цивільному кодексі України використовується термін “підприємство”, однак поняття “фірма” і “підприємство” не завжди збігаються. Згідно з теорією, підприємство — це економічна одиниця, в якій зосереджуються продуктивні сили та відносини власності. Нерідко до складу фірми входить одне, або кілька підприємств. Якщо фірма має одне підприємство, то поняття “фірма” і “підприємство” збігаються. У сучасній економіці більшість фірм мають одне підприємство поряд із цим також достатньо фірм, що володіють та управляють кількома або навіть багатьма підприємствами.
Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:
- виробничо-технічна – полягає у виробництві товарів і послуг, на які нині є попит. Підприємство повинне створити якісний, конкурентноспроможний товар;
- соціальна: підприємство є основним місцем працевлаштування громадян і джерелом їх особистих доходів. Воно сплачує податки до держбюджету, до пенсійного фонду, фонду соціального забезпечення. Підприємство забезпечує своїх працівників не лише роботою, а й гарантує різні види соціальної допомоги (підприємства мають свої дитячі садки, санаторії);
- економічна: підприємство є головним елемент держави. Фактично національне господарство є сукупністю підприємств, що взаємодіють між собою. Саме тут поєднуються людські ресурси суспільства з його виробничими ресурсами. Тут жива праця втілюється у товар (управління процесами виробництва та збуту, укладання контрактів, наймання працівників, вивчення ринків);
- зовнішньоекономічна: представляючи країну на світовому ринку підприємство безпосередньо бере участь у міжнародному поділі праці. Міжнародний поділі праці в свою чергу, так чи інакше впливає на економіку всієї країни, отже, і на кожне підприємство.
Види підприємств. Одним із основних критеріїв розмежування підприємств є тип власності на засоби виробництва. Відповідно до нього в Україні існують такі види підприємств:
1) державні у формі загальнодержавних і комунальних;
2) колективні некапіталістичні, серед яких виділяють колективні трудові підприємства, кооперативні, підприємства громадських організацій та ін.;
3) приватнокапіталістичні — базуються на власності окремої особи (капіталіста), яка наймає робочу силу;
4) колективні капіталістичні підприємства — існують у формі акціонерних компаній і засновані на власності декількох або багатьох власників капіталу, які наймають робочу силу;
5) індивідуальні (приватні) трудові, що базуються на приватній власності фізичної особи та її особистій праці;
6) сімейні — засновані на праці членів однієї сім'ї;
7) спільні (змішані) — базуються на поєднанні різних форм власності, в т.ч. із залученням іноземного капіталу;
8) орендні підприємства.
З точки зору права розрізняють:
- договірні товариства;
- товариства з обмеженою відповідальністю,
- відкриті й закриті акціонерні компанії та ін.
Так, договірне (повне або змішане) товариство створюють юридичні та фізичні особи, які не об'єднують свого капіталу і не утворюють нової юридичної особи, зберігають господарську та юридичну самостійність, мають самостійні баланси та ін. Його учасники на підставі договору про спільну діяльність передають спільне майно в управління одного з них. Їх поділяють на дійсних членів (які є рівноправними) і членів-вкладників (які мають лише дорадчий голос). Повну відповідальність за зобов'язаннями у договірному товаристві несуть усім своїм майном всі учасники, а у змішаному ‑ один або декілька. Вкладники таку відповідальність несуть лише в межах своїх вкладів. Прибуток розподіляється згідно з домовленістю, зафіксованою в договорі. Договірне товариство не має права випускати цінні папери. Товариство з обмеженою відповідальністю створюється на основі об'єднання пайових внесків, відповідно до розмірів яких розподіляється прибуток. Члени цього товариства відповідають за зобов'язаннями підприємства лише розміром вкладеного капіталу (паю). Такі товариства можуть створювати підприємства, організації, громадяни та інші суб'єкти, їх установчі документи ‑ статут і установчий договір.
Акціонерне товариство – це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.
Отже, акціонерне товариство – це підприємство, засноване на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє.
Необхідно виділити ознаки, що відрізняють акціонерне підприємство від одноосібного, а саме:
- випуск і функціонування акцій;
- демократична організація управління справами акціонерного підприємства;
- потенційна можливість акціонерного підприємства бути більш ефективним порівняно з одноосібним підприємством.
У одноосібному підприємстві нижньою межею ефективної господарської діяльності є нульовий прибуток. Якщо власник цього підприємства не отримує необхідного прибутку, але й не матиме збитків, він може ще існувати. В акціонерному товаристві ситуація інша. Відсутність прибутку буде означати для нього загибель, тому що прибуток потрібен для розрахунків з акціонерами, виплати їм дивідендів по акціях. Невиплата дивідендів породжує масовий продаж акцій, які катастрофічно починають падати в ціні. За цим настає банкрутство товариства.
Дивіденди – це та частина прибутку акціонерного товариства, яка виплачується власникам акцій згідно з розмірами вкладеного капіталу. Дивіденди розраховуються так: спочатку із загальної суми прибутку акціонерного товариства вираховують видатки на розвиток, модернізацію виробництва, виплати процентів за кредити, премії керівникам. Потім сума прибутку, що залишилась, ділиться на кількість акцій даного випуску. Дивіденди можуть перевищувати розміри, оголошені при випуску акцій, а можуть і зовсім не виплачуватися. Все залежить від ефективності діяльності акціонерного товариства.
В сучасних умовах практично весь великий капітал світу є акціонерним. В Україні поштовхом до формування акціонерної форми господарювання стала:
- необхідність мобілізації і концентрації індивідуальних капіталів для розбудови економіки і створення власного виробничого потенціалу;
- необхідність створення умов для тісного поєднання безпосереднього виробника з засобами виробництва шляхом перетворення його на співвласника підприємства;
- роздержавлення і приватизація власності.
Юридичною базою акціонування в нашій державі став Закон України “Про господарські товариства”, прийнятий Верховною Радою в 1991 р. Згідно з цим Законом акціонерне товариство має такі основні риси:
- статутний фонд розділений на певне число акцій рівної номінальної вартості;
- акції розміщені між засновниками і учасниками;
- відповідальність за зобов’язаннями лише в межах вартості майна товариства;
- акціонери відповідають лише в межах акцій.
Розрізняють такі види акціонерних товариств:
- закриті – це такі товариства, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися за підпискою, вільно купуватися і продаватися на ринку цінних паперів;
- відкриті – товариства, акції яких вільно розповсюджуються за підпискою, продаються на фондовій біржі.
Виникнення акціонерних товариств і випуск цінних паперів ведуть до утворення фіктивного капіталу. Що ж таке фіктивний капітал і що таке реальний капітал? Реальний капітал – це промисловий капітал у всіх його формах (грошовій, продуктивній, товарній). Фіктивний капітал – це капітал, який існує у вигляді цінних паперів. Річ у тім, що цінні папери для свого власника хоч і виступають капіталом, бо приносять йому дохід, насправді реальної вартості не мають. Вони є лише титулом власності, які дають право на отримання доходу, самі ж у процесі створення цього доходу участі не беруть.
У сучасних умовах фіктивний капітал зростає значно швидше, ніж реальний. Зумовлено це, по-перше, загальною тенденцією норми прибутку до пониження. Чим нижча норма банківського процента, тим вищий курс акцій і облігацій, тим більший фіктивний капітал.
По-друге, перетворенням все більшої кількості підприємств на акціонерні, що означає випуск нових акцій і збільшення фіктивного капіталу без збільшення дійсного капіталу.
По-третє, зростанням державних боргів, інтенсивним випуском облігацій державних позик, які утворюють значну частину фіктивного капіталу.
У західній економічній літературі за критерієм власності розрізняють лише приватні та державні (публічні) підприємства.
Існують інші критерії розмежування підприємств. Зокрема:
1) за наявністю влади на ринку:
- конкурентні;
- олігопольні;
- монопольні;
2) за характером економічної діяльності:
- виробничі;
- торговельні;
- фінансово-кредитні;
- посередницькі;
· науково-виробничі об'єднання та ін.;
3) за сферою діяльності:
- місцеві;
- регіональні;
- національні;
- міжнародні;
4) за кількісними показниками:
- малі (дрібні);
- середні;
- великі.
В розвинутих країнах кількісно переважають малі підприємства. В Україні малими вважаються підприємства промисловості та будівництва, на яких зайнято до 200 працівників, в інших галузях сфери матеріального виробництва ‑ до 50 працівників.
Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють монополізму.
Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробників у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень виробництва.
Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.
Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові сфери обслуговування.
Кожне підприємство незалежно від розмірів, типів і форм власності та інших критеріїв в капіталістичній системі ставить за мету отримання прибутку, а підприємства некапіталістичного типу — максимального доходу на одного працюючого. Для нього воно мусить діяти на принципах господарського (комерційного) розрахунку ‑ самоокупності, самофінансування, самозабезпечення, матеріальної зацікавленості, економічної відповідальності, господарської самостійності в межах чинного законодавства у поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням. Двома найважливішими аспектами господарського розрахунку є:
1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів і послуг та підвищення ефективності виробництва;
2) економічна відповідальність за наслідки невмілого господарювання, неефективного використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Діяльність підприємства будь-якого виду нерозривно пов’язана з підприємництвом.
Кругообіг і обіг капіталу підприємства. У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні і особисті фактори виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як виробничі фонди підприємства.
Засоби виробництва складаються з засобів праці (верстати, машини, устаткування тощо) та предметів праці (сировина, електроенергія, паливо та ін). Засоби виробництва і люди відіграють неоднакову роль у створенні національного доходу. Єдине його джерело – праця людини. Засоби виробництва є тими елементами виробництва, без яких сам процес праці в сучасних умовах є неможливим. Вони сприяють створенню національного багатства, однак самі національного доходу не створюють. Тому на підприємствах капіталістичного типу їх називають постійним капіталом. Та частина витрат капіталіста, яка йде на придбання робочої сили, утворює змінний капітал.
Виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходить у певній суспільній формі. В умовах капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом якого є виробництво додаткової вартості, фактори виробництва набувають форми капіталу (засоби виробництва – постійний капітал, затрати на робочу силу – змінний капітал). Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух – процес створення, збільшення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу – це його кругообіг.
Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Підприємець із своїм грошовим капіталом спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби виробництва (ЗВ) і робочу силу (РС). Цей акт руху капіталу можна визначити за формулою:
ЗВ
Г - Т < (2.2.1)
РС
Виконуючи функцію купівельного засобу і засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це і перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу в продуктивний – це перша стадія руху капіталу, вона протікає у сфері обігу.
Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва повинні бути використаними. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу (...В...).
У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою, по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість. При цьому капітал знову змінює свою форму – з продуктивної він перетворюється в товарну (Т).
Але й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець.
У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму і набуває первісної грошової форми. Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу, яка здійснюється у сфері обігу і виражається формулою: Т ' – Г ' (рис. 2.2.1).
Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругообігом промислового капіталу.
| Обіг 1 стадія | Виробництво 2 стадія | Обіг 3 стадія |
| ЗВ Г – Т < РС | ... В.. | Т '– Г ' |
| грошовий капітал | продуктивний капітал | товарний капітал |
Рисунок 2.2.1 – Стадії руху капіталу
Проходячи ту чи іншу стадію, капітал виконує властиву йому функцію. На першій стадії функція грошового капіталу полягає у створенні умов для здійснення процесу виробництва (купівля факторів виробництва, поєднання робочої сили з засобами виробництва).
На другій стадії функцією продуктивного капіталу є створення і збільшення вартості. Функція товарного капіталу зводиться до реалізації виробленого товару, що передбачає повернення підприємцю авансованого на виробництво капіталу разом з реалізованою додатковою вартістю у формі прибутку. Вирішальною стадією кругообігу капіталу є виробництво, а формою капіталу – продуктивна форма. Це пояснюється тим, що саме на даній стадії відбувається створення і збільшення вартості, тобто формується матеріальна основа майбутнього прибутку як головної мети будь-якого підприємства.
Рух промислового капіталу не обмежується одним кругообігом, а відбувається безперервний рух, постійне повторення кругообігів. Таким чином кругообіг капіталу виступає у трьох різних формах, а саме:
- як кругообіг грошового капіталу;
- як кругообіг продуктивного капіталу;
- як кругообіг товарного капіталу;
Фонди (засоби) підприємства. Відтворення основних фондів. Час обороту фондів і його складові частини. Кругообіг фондів капіталу, що розглядається не як одночасний акт, а як безперервний, постійно повторюваний процес, в результаті якого авансова грошова вартість зростає і повертається до своєї вихідної форми, називається обігом фондів.
Для реалізації мети своєї діяльності кожне підприємство повинно володіти відповідним капіталом. Засоби (капітал) підприємства поділяються на виробничі, які берутьучасть, впроцесі виробництва, і невиробничі (житлові будинки, їдальні, дитячі та лікувальні заклади, інші об'єкти соціального призначення). Останні виконують специфічну функцію ‑ створюють необхідні умови для відтворення робочої сили (здатності робітників, службовців до праці).
В свою чергу серед виробничих засобів виділяють (рис. 2.2.2):
1) основні виробничі засоби, які складаються з активної частини (верстати, механізми, прилади, обладнання, транспортні засоби тощо), що бере безпосередню участь у процесі виробництва, і пасивної, що створює відповідні умови для процесу виробництва (промислові будівлі, споруди, конструкції тощо). Характерною ознакою основних виробничих засобів є те, що вони, оскільки використовуються тривалий час, переносять свою вартість на вартість виробленої продукції поступово (по частках) в процесі кожного виробничого циклу.
Рисунок 2.2.2 – Засоби підприємства
2) оборотні засоби (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, джерело енергії тощо), які повністю споживаються протягом кожного виробничого циклу і тому повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції;
3) засоби обігу, до яких відносять готову продукцію та грошові кошти підприємств, що знаходяться на їх рахунках у банках.
Оборотні засоби і засоби обігу, взяті разом, утворюють обігові кошти підприємства. Вони можуть бути власними і позичковими (придбаними за рахунок кредиту), а також нормативними і понаднормативними.
Нормальне функціонування виробництва передбачає постійне відтворення основних фондів. Механізм його відтворення включає три процеси:
1) Знос, який поділяють на:
- фізичний, який зумовлений самим використанням елементів основного капіталу в процесі виробництва і впливом стихійних сил природи (дерев’яні частини споруд гниють, металеві підлягають корозії);
- моральний, який пов’язаний з тим, що основний капітал функціонує роками. За цей час відбувається вдосконалення знарядь праці, робляться нові відкриття і технічні винаходи, в результаті яких у виробництві підвищується продуктивність праці.
2) Амортизація – процес поступового відшкодування у грошовій формі вартості основного капіталу, що відповідає його зносу, а самі відрахування – амортизаційними відрахуваннями. Щорічні амортизаційні відрахування, які надходять в амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами. Норма амортизації – це відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу, що застосовується. Розраховується даний показник за формулою:
, (2.2.2)
де На – норма амортизації;
А – сума амортизаційних відрахувань;
ОК – вартість основного капіталу;
3) Заміщення. Амортизаційний фонд є тим джерелом, з якого беруть кошти для капітального ремонту діючих знарядь праці, а також повного їх заміщення в разі фізичного та морального зносу. Є два варіанти заміщення:
- заміщення по вартості відбувається швидше натурального за умови високої швидкості обороту основного капіталу і відсутності або незначного морального його зносу. В даному випадку елементи основного капіталу створять для підприємця позитивну ситуацію. По-перше, можна посилити конкурентність своєї продукції шляхом зниження цін. По-друге, залишивши ціни незмінними, можна збільшити прибуток.
- натуральне заміщення відбувається швидше вартісного за умови високих темпів морального зносу і уповільнення швидкості обороту основного капіталу. В такому випадку для підприємця складається двоїста ситуація, але вже негативного характеру. По-перше, підвищення цін з причини зростання собівартості погіршує конкурентоспроможність продукції. По-друге, зменшується прибуток, тому що значну частину його необхідно використати на заміщення морально застарілого устаткування.
Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на величину і норму прибутку. Різні їх елементи обертаються з різною швидкістю. Оборотні фонди здійснюють повний оборот у кожному кругообороті і тривалість його, при інших незмінних умовах, залежить від характеру продукту, масштабу і тривалості його виробництва. Інакше здійснюється оборот основних фондів. Різні їх елементи мають різну довговічність, а отже, і різний час обертання.
Оборот виробничих фондів (основних і оборотних) розраховується як середній оборот, виведений з оборотів основних і оборотних фондів. Кожен підприємець прагне скоротити час обороту фондів, оскільки тоді при одному й тому ж авансованому капіталі можна отримати більше прибутку.
Час обороту виробничих фондів складається з:
1) часу виробництва, який поділяють на:
- робочий період;
- перерви у процесі праці;
- час у виробничих засадах.
2) часу обігу, що поділяється на:
- час продажу продукції;
- час придбання факторів виробництва.
Найважливішою частиною часу виробництва виступає робочий період – той час, протягом якого предмет праці знаходиться під безпосереднім впливом робочої сили, озброєної певними засобами праці. Саме в цей період створюється вартість і додаткова вартість. Тому величина авансованого капіталу знаходиться в прямій залежності від тривалості робочого періоду: чим довший робочий період, тим довше оборотний капітал знаходиться у сфері виробництва, тим більше його треба авансувати для підтримання виробництва. Тому цілком зрозуміло, що підприємці зацікавлені у скороченні його тривалості. Є різні шляхи скорочення робочого періоду:
- підвищення продуктивності праці;
- збільшення числа робітників у виробництві;
- продовження робочого дня і підвищення інтенсивності праці;
- розширення суспільного поділу праці.
Додамо, що хоча процес обігу є необхідним, бо без нього виробництво не може бути завершеним (вироблений продукт не дійде до споживача), його роль в економічній системі другорядна. В сфері обігу не створюється ні вартість, ні додаткова вартість. Тому зусилля підприємців повинні бути направлені на скорочення часу перебування виробничих фондів у цій сфері.
Запитання та завдання для контролю
1 Що таке підприємство. В чому різниця між підприємством та фірмою?
2 Яка основна мета діяльності підприємства?
3 Які види підприємств Ви знаєте?
4 Назвіть та охарактеризуйте капітал підприємства?
5 Опишіть процес кругообігу і обігу фондів.
6 Що являють собою основні та оборотні фонди?
7 Детально охарактеризуйте складові механізму відтворення основних фондів.
8 Який зміст та роль амортизації у виробничій системі? Що таке норма амортизації?
9 Які основні шляхи підвищення оборотності оборотних коштів?
10 Визначте особливості функціонування акціонерних товариств, розкрийте їх суть.
11 Назвіть та дайте коротку характеристику основних видів акціонерних товариств.
12 Що таке дивіденд та яка його роль у функціонуванні акціонерного товариства?
