1 Економічні потреби та їх класифікація.
2 Закон зростання потреб.
3 Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами.
4 Межа виробничих можливостей та альтернативна вартість.
5 Приватні та суспільні блага.
Економічні потреби та їх класифікація. Потреба – це відчуття людиною необхідності певних речей, послуг, відносин, бажання володіти ними або відчуття незадоволеності за їх відсутності. Потреби економічні – це частка суспільних потреб, задоволення яких пов’язане з функціонуванням суспільного виробництва. Процес задоволення потреб, пов’язаний з функціонуванням суспільного виробництва, в остаточному підсумку є рушійною силою розвитку людини й суспільства.
При здійсненні класифікації потреб, важливо провести їх градацію за значеннямдля життя(за ступенем їх нагальності). В межах цього підходу можна всі потреби умовно поділити на дві групи: базові, або першочергові, необхідні для підтримки життя людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло, безпека), та вторинні, або непершочергові, що обумовлені як рівнем розвитку даного суспільства, так і соціальним положенням у ньому самої людини – певний тип житла, рівень освіти, медичне обслуговування, проведення дозвілля та ін.
За способом задоволення потреби поділяють на особисті (індивідуальні), які стосуються однієї особи або родини, наприклад, їжа, житло, одяг, та колективні (суспільні), які стосуються великої кількості людей, наприклад, автобуси, кафе, школи, храми, музеї.
За засобами, що забезпечують задоволення потреб, виділяють матеріальні і нематеріальні (інтелектуальні, духовні) потреби. Матеріальні – забезпечують існування людини як біологічної істоти (їжа, постіль, одяг тощо), а нематеріальні – забезпечують існування людини як соціальної істоти (книги, школи, театри, музеї, бібліотеки, церкви та ін.).
З точки зору організації функціонування суб’єктів ринкового господарства досить важливою є класифікація потреб за ступенем реалізації. За цим критерієм розрізняють: 1) абсолютні потреби (породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки); 2) дійсні потреби (відповідають рівню розвитку економіки певної країни); 3) платоспроможні потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.
Зазначимо, що наведена класифікація умовна, бо потреби залежать від багатьох факторів, зокрема віку, місця проживання, статі, освіченості, стану здоров’я, професії, національної належності людини тощо.
Закон зростання потреб. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, – обмеженими.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).
Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).
Потреби людей не є постійними, вони є продуктом розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічнoгo ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб, що характеризує взаємодію потреб і виробництва. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб.
Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами. Задоволення потреб забезпечується у процесі реалізації економічних інтересів. Економічний інтерес – це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб’єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб.
Економічний інтерес є, перш за все, породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але формуються та реалізуються інтереси через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.
Економічні інтереси можна класифікувати за суб’єктами їх реалізації на особисті, колективні та державні.
В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.
Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо.
Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики, розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту.
Економічні потреби та інтереси спонукають виробництво до розвитку, щоб все повніше і краще задовольняти різноманітні особисті і виробничі потреби, підвищувати рівень споживання та якість життя людей.
Межа виробничих можливостей та альтернативна вартість. Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають економічними (виробничими) ресурсами (устаткування, обладнання, інструменти, різні види праці, земля, корисні копалини тощо).
Hа основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства. Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їx обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.
В основі виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.
Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг, як різні продукти виробляються, хто має споживати продукти, що їх виробляє суспільство.
Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в кожен даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.
Припустимо, що економіка функціонує за умов повної зайнятості, наявні ресурси і технологія виробничих процесів є постійними і економіка виготовляє лише два продукти – взуття і верстати. Взуття символізує споживчі блага, тобто продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей. Верстати символізують інвестиційні ресурси, тобто продукти, які задовольняють потреби людей опосередковано, забезпечуючи ефективніше виробництво.
Розглянемо альтернативні комбінації кількостей верстатів і взуття, які суспільство може обрати. Нехай економіка витрачає всі ресурси на виробництво взуття. Максимальна кількість взуття, яку можна виготовити за існуючого рівня технології за наявних ресурсів, становить 5 млн. пар.
Уявімо тепер, що, навпаки, всі ресурси витрачаються на виробництво верстатів. Знову ж таки, через обмеженість ресурсів економіка здатна виробити обмежену кількість верстатів, наприклад, 15 тис. шт., якщо не виробляти взуття. Це – дві крайні можливості. Інші можливі варіанти розглянуто в таблиці 1.2.1.
Таблиця 1.2.1 – Альтернативні можливості виробництва верстатів і взуття
| Альтернативи | Взуття, млн. пар | Верстати, тис. шт. |
| А | ||
| В | ||
| С | ||
| D | ||
| E | ||
| F |
З таблиці бачимо: якщо суспільство відмовляється від деякої кількості взуття, то має додаткову кількість верстатів. Таким чином, в будь-який момент часу економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів.
Для більшої наочності варіанти виробництва двох альтернативних продуктів зобразимо графічно у вигляді межі виробничих можливостей. Розмістимо дані з виробництва взуття (споживчих благ) на горизонтальній осі, а верстатів (інвестиційних ресурсів) – на вертикальній. Кожна нанесена точка є графічним вираженням певного максимального обсягу виробництва обох продуктів. Сполучивши ці точки, отримаємо криву виробничих можливостей (рис. 1.2.1).
|
|
Рисунок 1.2.1 – Крива виробничих можливостей
Ця крива фактично зображає певну межу економіки за наявних ресурсів. Досягнення будь-якої точки на цій кривій передбачає і повну зайнятість, і повний обсяг виробництва. Відмінність лише в різній комбінації продуктів. Точки, що лежать на кривій, як і точки всередині кривої, досяжні. Проте точки, що лежать усередині кривої, наприклад точка U, вказує на те, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином. Точки, що лежать поза кривою виробничих можливостей, як, наприклад, точка W, за наявної кількості ресурсів і незмінної технології є недосяжними.
Як бачимо, крива виробничих можливостей є опуклою, а не прямою лінією. Це пояснюється дією закону зростання альтернативної вартості. Альтернативна вартість – це кількість певного продукту, від якої слід відмовитися, щоб отримати деяку кількість іншого продукту. У нашому випадку вартість виготовленого взуття визначається тією кількістю верстатів, від виробництва яких доводиться відмовитися.
Суть закону зростання альтернативної вартості можна сформулювати так: для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз більшої кількості іншого продукту. Як видно з таблиці 1.2.1, перша одиниця взуття передбачає відмову лише від однієї одиниці верстатів, але вже для отримання другої одиниці взуття треба пожертвувати двома одиницями верстатів, третьої – трьома і т.д. Закон зростання альтернативної вартості поширюється і на виробництво взуття. Збільшення виробництва верстатів також вимагає відмови від щораз більшої кількості взуття. Цей закон стосується виробництва будь-яких інших продуктів.
Економічний зміст розгляданого закону полягає в тому, що економічні ресурси не зовсім придатні для повного їх використання у виробництві альтернативних продуктів. Коли ми намагаємося збільшити виробництво взуття, то насамперед використовуємо ті ресурси, які найпридатніші для цього. Переміщуючись від альтернативи А до В (табл. 1.2.1), ми спочатку маємо змогу обрати ресурси, найпридатніші для виробництва взуття. Однак коли переміщуємося від В до С, від С до D і т.д., доводиться залучати щораз менш придатні для виробництва взуття ресурси. Зрозуміло, що для виробництва додаткової одиниці взуття потрібно дедалі більше таких ресурсів, а отже, слід вилучати чимраз більшу кількість ресурсів із виробництва верстатів. Основою дії закону зростання альтернативної вартості є відсутність повної взаємозамінюваності ресурсів.
Приватні та суспільні блага. У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі і згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники (принаймні у довгостроковій перспективі) намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають самостійні рішення (відповідно до власних уподобань та фінансових можливостей) про те, якими мають бути обсяг і структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару, яку економічний суб'єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності.
Таким чином, приватний товар (чисте приватне благо) – це таке благо, яке виступає у вигляді достатньо малих одиниць і підлягає дії принципу винятковості. Принцип винятковості означає, що той, хто не може або не бажає платити таку ціну, виключається із числа споживачів вигод, яке забезпечує дане благо.
Проте існують потреби, які неможливо задовольнити через купівлю бажаної кількості товарів чи послуг на приватній основі. В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або колективні блага.
Суспільні блага мають дві характерні ознаки:
1) неможливість виключення будь-якого суб’єкта із споживання (невиключеність), тобто за суто технічними міркуваннями або через занадто високі витрати недоречно виключати когось із користування цим благом.
2) відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Споживання блага одним суб'єктом не перешкоджає споживанню того ж блага іншими, тобто використання блага додатковим споживачем пов'язане з незначними або нульовими граничними витратами.
Таким чином, суспільний товар (чисте суспільне благо) – це благо, яке складається з таких великих одиниць, що здебільшого не може бути продано індивідуальним покупцям та на яке не поширюється принцип винятковості.
Не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ з самого початку їхнього виникнення. Вигоду від суспільних благ суспільство отримує завдяки виробництву таких благ, а не завдяки їхній купівлі, як у випадку з чистим приватним благом.
Запитання та завдання для контролю
1 Розкрийте економічний зміст потреб людини.
2 Як поділяються потреби за значенням для життя людини?
3 Як поділяються потреби за засобами, що забезпечують задоволення потреб?
4 Здійсніть класифікацію потреб за ступенем реалізації.
5 Розкрийте суть закону зростання потреб.
6 Що таке економічний інтерес, як він пов'язаний з потребами?
7 Як поділяються економічні інтереси за суб’єктами їх реалізації?
8 Що являє собою виробничий потенціал суспільства?
9 Розкрийте суть закону обмеженості ресурсів.
10 Що відображає крива виробничих можливостей?
11 Поясніть, чому крива виробничих можливостей є опуклою? Розкрийте суть закону зростання альтернативної вартості.
12 Охарактеризуйте приватні та суспільні блага.
