службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.
Органами, які уповноважені в межах своєї компетенції вирішувати питання, пов'язані з громадянством, є: Президент України; Комісія з питань громадянства при Президентові України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи; Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.
Президент України: приймає рішення і видає укази про прийняття до громадянства України та його припинення; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові з питань громадянства.
Комісія з питань громадянства при Президентові: розглядає заяви і подання з питань громадянства та вносить пропозиції Президентові щодо їх задоволення; повертає документи про прийняття до громадянства чи про вихід з нього уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ для їх оформлення відповідно до вимог законодавства; контролює виконання рішень, прийнятих Президентом з цих питань.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи: приймають заяви разом з необхідними документами щодо громадянства, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з нього, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії з питань громадянства; готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії з питань громадянства; приймають та скасовують рішення про оформлення набуття громадянства; виконують рішення Президента з питань громадянства; видають особам, які набули громадянство, а у разі необхідності вилучають паспорти та інші документи, які посвідчують їх належність до громадянства України; ведуть облік осіб, які набули та припинили громадянство України.
Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва та консульські установи проводять ту ж саму роботу,
ЦЮ Й ТТЄНТПЯ ЛЬНМЙ ППГЯН пиіггшгі пипт пігіпті о ттитліп ™^..п„„„----------------------------------------------
§ 7. Політика України
у сфері використання мов
Політика України у цій сфері визначена Конституцією і Законом «Промови в Україні» від 28 жовтня 1989 р., Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України, а також законами: «Про національні меншини в Україні», «Про освіту», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» тощо.
Згідно з Конституцією державною мовою в Україні є українська. Держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Порядок використання мов в Україні визначається законом «Про мови в Україні», який покликаний: забезпечити українській мові статус державної; визначити порядок переходу України на державну мову; визначити принципи використання мов національних меншин в Україні.
Оскільки державною мовою в Україні є українська, то закон зобов'язує державні і громадські органи та засоби масової інформації виховувати у громадян розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні та поваги до мов національних меншин.
Громадянам України гарантується право користуватися своєю національною або будь-якою іншою мовою. А у місцях компактного проживання національних меншин громадяни вправі звертатися до державних органів як українською, так і мовою цих меншин. Відмова службової особи прийняти і розглянути звернення громадянина з посиланням на незнання мови, якою він звертається, зумовлює відповідальність. Рішення по суті звернення оформляється українською мовою або мовою роботи органу, до якого звернувся громадянин.
Службові особи повинні володіти українською, а у разі необхідності — і мовою роботи органу, де вони працюють, в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Незнання української, російської або мови роботи органу не є підставою для відмови у прийнятті на роботу, але після прийняття на роботу особа повинна оволодіти мовою робо-
Глава 4
