Основи конституційного права України

Анеписана конституція — це коли її немає у вигляді одного ком-ілексного політико-правового акта, а ті відносини, які повинні бути вре-ульовані конституцією, врегульовані окремими конституційними за­гонами. Неписана конституція, наприклад, функціонує у Великій Зританії, де конституцію замінюють такі акти, як: Велика хартія віль-юстей 1215 р.; Білль про права 1689 р.; Акт про престолонаслідування.701 р.; Акти про парламент 1911 р. та 1949 р.; Закони про членство в па-гаті лордів 1958 р. та 1963 р.; Акт про громадянство 1981 р.; Акт про на-юдне представництво 1983 р. (виборчий закон); Акт про місцеве управ-гіння 1972 р. тощо. Крім Великої Британії, неписана конституція діє у Фінляндії, Новій Зеландії, Ізраїлі та деяких інших країнах.

Залежно від характеру процедури внесення змін і доповнень до кон-титуції розрізняють гнучкі конституції, які передбачають таку ж про-іедуру внесення змін і доповнень до них, як і до звичайних законів, та корсткі конституції, які змінюються в особливому порядку, з дотри-іанням ускладненої процедури.

§ 3. Історичний аспект

розвитку українського конституціоналізму

та передумови прийняття

і загальна характеристика Конституції України

При характеристиці історичного аспекту розвитку українського сонституціоналізму слід брати до уваги, що тривалий час і в Україні йяла неписана конституція, тобто функції конституції виконували кон-:титуційні закони, якими є Правда Ярослава, Універсали Центральної ^Зади 1917—1918 р., Універсали Української Народної Республіки [918 р. та інші нормативні акти, якими врегульовувалися найважливіші державно-правові відносини.

Першою писаною конституцією України та й Європи вважається «Конституція Пилипа Орлика»- від 5 квітня 1710 р. Вона складалась з іреамбули та 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні принципи >рганізації й функціонування Української держави, проголошувався сурс на вихід із союзу з московським царем, наголошувалося на необхід-іості поділу влади на законодавчу та судову тощо.

Оскільки Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. була лише ухвале-

цюючих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства, влада яких здійснювалась радами робітничих, селянських та червоноар-мійських депутатів. Нею проголошувалось скасування приватної влас­ності, її завданням визначалось здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а згодом і держава мали зник­нути, поступившись місцем вільним формам співжиття.

15 травня 1929 р. XI Всеукраїнським з'їздом рад була прийнята нова Конституція УСРР, у якій вона проголошувалась соціалістичною держа­вою робітників і селян. Органами влади УСРР визнавались Всеукраїн­ський з'їзд рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Тут констатувалось входження УСРР до СРСР і за УСРР визнавались такі повноваження, як: ухвалення власної Конституції, яка має відповідати Конституції СРСР; територіальне верховенство; ство­рення власних органів державної влади і управління; прийняття до грома­дянства УСРР на основі єдності радянського громадянства; обрання пов­новажних представників України до Ради національностей Союзу РСР та делегатів на Всесоюзний з'їзд рад; право на законодавчу ініціативу. Але ос­кільки ця Конституція закріплювала принцип верховенства загальносоюз­них органів та законодавства, то це свідчило про те, що Україна свій сувере­нітет фактично втратила.

ЗО січня 1937 р. XIV Всеукраїнським з'їздом рад була затверджена Конституція УРСР, яка проголошувала перемогу соціалізму та непо­рушність соціалістичних виробничих відносин. УРСР проголошува­лась соціалістичною державою робітників і селян, у якій вся влада нале­жить трудящим міста і села в особі рад депутатів трудящих. її еконо­мічною основою проголошувалась соціалістична власність у формі дер­жавної і колгоспно-кооперативної власності та соціалістична система господарювання. Вищим органом державної влади проголошувалась Верховна Рада УРСР. В період між сесіями ці функції покладались на її Президію, яка була наділена повноваженнями видавати укази, тлумачи­ти закони республіки, контролювати роботу уряду, скасовувати рішен­ня обласних рад у разі невідповідності їх законам, скликати сесії Вер­ховної Ради, проводити референдуми, присвоювати почесні звання республіки, здійснювати помилування тощо. Урядом республіки визна­валась Рада народних комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий ор­ган державної влади, який створювався Верховною Радою. На місцях функції державного управління виконували обласні, міські, районні, •; ™ г-отттлттні па™ ттяппттних депутатів і їх виконкоми. Ради всіх

Глава 4