Анеписана конституція — це коли її немає у вигляді одного ком-ілексного політико-правового акта, а ті відносини, які повинні бути вре-ульовані конституцією, врегульовані окремими конституційними загонами. Неписана конституція, наприклад, функціонує у Великій Зританії, де конституцію замінюють такі акти, як: Велика хартія віль-юстей 1215 р.; Білль про права 1689 р.; Акт про престолонаслідування.701 р.; Акти про парламент 1911 р. та 1949 р.; Закони про членство в па-гаті лордів 1958 р. та 1963 р.; Акт про громадянство 1981 р.; Акт про на-юдне представництво 1983 р. (виборчий закон); Акт про місцеве управ-гіння 1972 р. тощо. Крім Великої Британії, неписана конституція діє у Фінляндії, Новій Зеландії, Ізраїлі та деяких інших країнах.
Залежно від характеру процедури внесення змін і доповнень до кон-титуції розрізняють гнучкі конституції, які передбачають таку ж про-іедуру внесення змін і доповнень до них, як і до звичайних законів, та корсткі конституції, які змінюються в особливому порядку, з дотри-іанням ускладненої процедури.
§ 3. Історичний аспект
розвитку українського конституціоналізму
та передумови прийняття
і загальна характеристика Конституції України
При характеристиці історичного аспекту розвитку українського сонституціоналізму слід брати до уваги, що тривалий час і в Україні йяла неписана конституція, тобто функції конституції виконували кон-:титуційні закони, якими є Правда Ярослава, Універсали Центральної Зади 1917—1918 р., Універсали Української Народної Республіки [918 р. та інші нормативні акти, якими врегульовувалися найважливіші державно-правові відносини.
Першою писаною конституцією України та й Європи вважається «Конституція Пилипа Орлика»- від 5 квітня 1710 р. Вона складалась з іреамбули та 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні принципи >рганізації й функціонування Української держави, проголошувався сурс на вихід із союзу з московським царем, наголошувалося на необхід-іості поділу влади на законодавчу та судову тощо.
Оскільки Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. була лише ухвале-
цюючих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства, влада яких здійснювалась радами робітничих, селянських та червоноар-мійських депутатів. Нею проголошувалось скасування приватної власності, її завданням визначалось здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а згодом і держава мали зникнути, поступившись місцем вільним формам співжиття.
15 травня 1929 р. XI Всеукраїнським з'їздом рад була прийнята нова Конституція УСРР, у якій вона проголошувалась соціалістичною державою робітників і селян. Органами влади УСРР визнавались Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Тут констатувалось входження УСРР до СРСР і за УСРР визнавались такі повноваження, як: ухвалення власної Конституції, яка має відповідати Конституції СРСР; територіальне верховенство; створення власних органів державної влади і управління; прийняття до громадянства УСРР на основі єдності радянського громадянства; обрання повноважних представників України до Ради національностей Союзу РСР та делегатів на Всесоюзний з'їзд рад; право на законодавчу ініціативу. Але оскільки ця Конституція закріплювала принцип верховенства загальносоюзних органів та законодавства, то це свідчило про те, що Україна свій суверенітет фактично втратила.
ЗО січня 1937 р. XIV Всеукраїнським з'їздом рад була затверджена Конституція УРСР, яка проголошувала перемогу соціалізму та непорушність соціалістичних виробничих відносин. УРСР проголошувалась соціалістичною державою робітників і селян, у якій вся влада належить трудящим міста і села в особі рад депутатів трудящих. її економічною основою проголошувалась соціалістична власність у формі державної і колгоспно-кооперативної власності та соціалістична система господарювання. Вищим органом державної влади проголошувалась Верховна Рада УРСР. В період між сесіями ці функції покладались на її Президію, яка була наділена повноваженнями видавати укази, тлумачити закони республіки, контролювати роботу уряду, скасовувати рішення обласних рад у разі невідповідності їх законам, скликати сесії Верховної Ради, проводити референдуми, присвоювати почесні звання республіки, здійснювати помилування тощо. Урядом республіки визнавалась Рада народних комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади, який створювався Верховною Радою. На місцях функції державного управління виконували обласні, міські, районні, •; ™ г-отттлттні па™ ттяппттних депутатів і їх виконкоми. Ради всіх
Глава 4
