Процес навчання і технічного вдосконалення може бути поділений на відносно самостійні і водночас взаємопов'язані і взаємообумовлені ланки. Згідно усталеним уявленням, можна виділити три етапи технічної підготовки спортсмена.
Перший етап — початкове розучування. У процесі його створюється загальне уявлення про рухову дію і формується установка на оволодіння нею, вивчається головний механізм руху, формується ритмічна структура, попереджаються й усуваються грубі помилки.
Другий етап — поглиблене розучування. Деталізується розуміння закономірностей рухової дії, удосконалюється його координаційна структура за елементами руху, динамічними і кінематичним характеристикам, удосконалюється ритмічна структура, забезпечується їх відповідність індивідуальним особливостям спортсменів.
Третій етап — закріплення і подальше вдосконалення. Навичка стабілізується, удосконалюється доцільна варіативність дій стосовно до індивідуальних особливостей спортсмена, різних умов, у тому числі і при максимальних проявах рухових якостей.
Ефективність навчання на різних етапах технічної підготовки може бути забезпечена тільки у випадку, якщо етапи навчання і його зміст тісно ув'язані з критеріями ефективності (табл. 1)..
Німецькі фахівці в галузі спорту (Штарк, 1971; Schnabel, 1982) рекомендують розділити процес технічної підготовки на більшу кількість відносно самостійних етапів (стадій), що дозволяє точніше деталізувати завдання, засоби і методи технічного вдосконалення.
А) Стадія створення першого уявлення про рухову дію та формування установки на навчання їй. Виникаючі при цьому психомоторні реакції і спрямованість волі на виконання дії створюють відповідне функціональне налаштування. Досягається це застосуванням словесних і наочних методів, при використанні яких формуються установки й основні шляхи освоєння техніки. Інформація, що отримується спортсменом на цій стадії, повинна бути представлена в найбільш загальному вигляді і чітко характеризувати головний механізм руху. Увага спортсмена концентрується на основних частинах рухових дій і способах їх виконання. Деталі спортивної техніки, особливості її становлення залежно від індивідуальних та інших особливостей на цьому етапі не розглядаються, так як вони можуть утруднити рішення поставлених завдань.
Таблиця 1
 |
Ефективність навчання на різних етапах технічної
підготовки спортсмена (Schnabel, 1994)
Б) Стадія формування початкового вміння, відповідна першому етапу освоєння дії. На цій стадії формується вміння виконувати основну структуру руху. Тут відзначається генералізація рухових реакцій, не завжди раціональна внутрішньом'язова і міжм'язова координація, які пов'язані з іррадіацією процесів збудження в корі головного мозку.
Ці особливості визначають орієнтацію тренувального процесу — оволодіння основами техніки і загальним ритмом дії. Особливу увагу необхідно приділяти усуненню побічних рухів, зайвих м'язових напружень. Процес навчання концентрується в часі, так як тривалі перерви між заняттями знижують його дієвість. Занадто часті повторення освоюваної вправи в занятті не завжди доцільні, оскільки утворення нових навичок пов'язано з швидким пригніченням функціональних можливостей нервової системи.
Основним практичним методом освоєння рухової дії є метод розчленованої вправи, який передбачає поділ дії на відносно самостійні частини та ізольоване розучування останніх з наступним об'єднанням. Поділ рухової дії на частини, виокремлення рухових характеристик спрощує процес формування початкового вміння, тому що полегшує постановку завдань, підбір засобів і методів, контроль за ефективністю навчання, профілактику та усунення грубих помилок. Кращому засвоєнню рухових дій сприяє використання різних методів орієнтування — світлових, звукових і механічних лідерів, спеціальних орієнтирів, що регламентують темп рухів, їх спрямованість і т. п.
В) Стадія формування досконалого виконання рухової ді ї пов'язана з концентрацією нервових процесів в корі головного мозку. Окремі фази рухового акту стабілізуються, провідна роль в управлінні рухами переходить до пропріорецепторів.
Педагогічний процес спрямований на вивчення деталей рухової дії. Особлива увага приділяється методам, заснованим на використанні рухових сприйнять.
У цій стадії формується раціональна кінематична і динамічна структура рухів. З метою формування доцільного ритму рухових дій використовується широке коло традиційних методів і засобів, спрямованих на створення цілісної картини рухової дії, об'єднання в єдине ціле його частин. Застосовують також різні технічні засоби примусового виконання рухових дій в заданому діапазоні рухових характеристик; міостимуляцію, що забезпечує доцільну активність м'язових груп; тренування в гідроканалі (для веслярів і плавців), примусове лідирування (для бігунів, ковзанярів) з метою формування швидкісний техніки і т. п.; тренажери для освоєння деталей техніки в полегшених умовах та ін.
Г) Стадія стабілізації навику відповідає етапу закріплення рухової дії. По мірі того як раціональна система рухів закріплюється, визначаються характерні риси навику — автоматизація та стабілізація дії.
Педагогічне завдання полягає в стабілізації рухового дії і в подальшому вдосконаленні його окремих деталей. З цією метою широко використовується багаторазове повторення вправ як у стандартних, так і особливо в варіативних умовах.
На цій стадії технічне вдосконалення найтіснішим чином пов'язується з процесом розвитку рухових якостей, тактичною та психічною підготовкою. Особливу увагу слід приділяти технічному вдосконаленню при різних функціональних станах організму, в тому числі і в станах компенсованого і некомпенсованого стомлення.
Д) Стадія досягнення варіативного навику та його реалізації охоплює весь період, поки спортсмен ставить завдання виконання даної рухової дії. Завдяки її застосуванню в різноманітних умовах і функціональних станах організму розвивається варіативний навик. У спортсменів, які досягли цієї стадії технічної досконалості, спостерігається високий ступінь досконалості спеціалізованих сприйняттів (почуття часу, почуття темпу, почуття зусиль, що розвиваються та ін.), а також здатність до досконалого управління рухами за рахунок реалізації основної інформації, що надходить від рецепторів м'язів, зв'язок, сухожиль.
Педагогічними завданнями цієї стадії є:
• вдосконалення технічної майстерності з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів і всього різноманіття умов, характерних для змагальної діяльності;
• забезпечення максимального ступеня узгодженості рухової і вегетативних функцій, удосконалення здатності до максимальної реалізації функціонального потенціалу при виконанні відповідних рухових дій;
• ефективне застосування засвоєних дій при мінливих зовнішніх умовах і різному функціональному стані організму. До способів, що ускладнюють умови виконання дій при різних станах організму, відносяться їх виконання на тлі значного фізичного стомлення; підвищеного емоційного напруження; відволікання, розподіленої уваги; ускладнення діяльності окремих аналізаторів і ін.
Найважливішого значення на цій стадії набуває формування у спортсмена узагальненої чуттєвої моделі (образу) цілісного руху, чуттєвого і логічного контролю. В основі останнього лежить мислення, глибоке розуміння й усвідомлення значущості використання закономірностей управління рухами.
Удосконалення техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Однак негативні наслідки спостерігаються тільки у випадку, якщо робота не контролюється належним чином. Коли вдосконалення техніки здійснюється методично правильно, з широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що знаходяться в суворій відповідності з поставленими завданнями та функціональними можливостями спортсменів, то у них формується раціональна стабільна техніка з широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху (Platonov, 2002).
Рис. 1. Рухові помилки і причини їх виникнення
У процесі навчання і вдосконалення техніки постійно спостерігаються помилки. Їх своєчасне виявлення і встановлення причин виникнення значною мірою обумовлює ефективність процесу технічного вдосконалення. Однак поряд з встановленням характеру помилок і ускладнень необхідно визначати ефективні методичні прийоми і засоби їх усунення і подолання.
Навчання та вдосконалення техніки спортивних вправ має бути тісно пов'язане з змагальними особливостями конкретного виду спорту, провідними характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату.
У цілісному руховому акті всі характеристики (динамічні, кінематичні й ритмічні) взаємопов'язані. Однак при навчанні та вдосконаленні в кожному конкретному випадку слід акцентувати увагу на провідних для даної дії рухових характеристиках техніки спортивного вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації та вдосконаленні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, а й обов'язково враховувати їхні майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних і результативних змагальних діях (Келлер, Платонов, 1987).
Опановуючи техніку, спортсмен повинен особливо вдосконалювати гостроту м'язового почуття, зорових і рухових сприйнять, відчуття рівноваги і специфічні якості, пов'язані зі спеціалізованою змагальної діяльністю. Спеціалізоване тренування аналізаторів, яким належить провідна роль у змагальній діяльності конкретного виду спорту, у процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей (почуття снаряда, води, снігу, часу, бою тощо), що визначають досягнення високого спортивного результату. Без цього будь-яка біомеханічно доцільна техніка рухів перетворюється у формальні рухові акти і не призводить до високих і стабільних спортивних результатів.
