Українська держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію, тобто: користування і навчання рідною мовою; розвиток національно-культурних традицій; використання національної символіки; сповідування своєї релігії; задоволення потреб у літературі, мистецтві та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить законодавству. У роботі державних органів, підприємств і установ, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина поряд з державною українською мовою, може використовуватись мова цієї меншини.
Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення. Громадяни України мають право вільно обирати й відновлювати свою національність.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.
Відповідно до ст. 12 Конституції України держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв'язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Вона дбає про задоволення їх національно- культурних і мовних потреб.
Відносини у цій сфері врегульовані Законом «Про правовий статус закордонних українців» від 4 березня 2004 р.
Закордонний українець —це особа, яка має українське етнічне походження або є походженням з України, але є громадянином іншої держави чи особою без громадянства і яку у визначеному законом порядку визнано закордонним українцем.
Українське етнічне походження — це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.
Практична реалізація політики України у цій сфері покладена на Національну комісію з питань закордонних українців при Кабінеті Міністрів України, до якої входять представники центральних органів зиконавчої влади, народні депутати, представники Секретаріату Президента, а також громадських організацій, які опікуються питаннями за-сордонних українців. Національна комісія приймає рішення про надан-ія, відмову або припинення статусу закордонного українця.
Заяви на отримання статусу закордонного українця подаються до іакордонних дипломатичних установ України або до Міністерства за-
кому випадку за особою залишається право повторного звернення щодо надання статусу закордонного українця.
Умовами надання особі статусу закордонного українця є: українська самоідентифікація; українське етнічне походження або походження з України; письмове клопотання отримати статус закордонного українця; досягнення 16-річного віку; відсутність громадянства України.
Підставою для відмови в наданні статусу закордонного українця особі є: дії, вчинені нею, які суперечать інтересам національної безпеки України; подання свідомо неправдивих даних або підроблених документів для отримання відповідного статусу; порушення інших вимог, передбачених Положенням про надання та оформлення посвідчення закордонного українця.
Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Захист основних прав і свобод закордонних українців є невід'ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України.
§ 9. Міжнародні відносини України
Принципи міжнародних відносин України визначені Конституцією, а порядок їх здійснення регламентований Законом «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.
Згідно з Конституцією зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирної та взаємовигідної співпраці з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. А практичні взаємовідносини України з іншими державами здійснюються на основі міжнародних договорів.
Міжнародний договір — це узгоджене волевиявлення двох або більше суб'єктів міжнародних відносин про встановлення взаємних прав і обов'язків.
Міжнародний договір може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін.
За структурою міжнародний договір переважно склаяактьгя я ппр-
Глава 4
