Здатністюта конституційною дієздатністю,що охоплюється поняттям «конституційна правосуб'єктність».

Конституційна правоздатність — це здатність особи мати конституційні права і конституційні обов'язки, а конституційна дієздатність —це здатність особи своїми діями реалізувати свої кон -ституційні права і обов'язки.

Конституційна правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється зі смертю.

За загальним правилом конституційна дієздатність фізичних осіб настає з 18 років. Але іноді суб'єктами окремих конституційних право­відносин фізичні особи стають і набагато раніше (наприклад, з приводу громадянства), а іноді для цього недостатньо й 18 років (наприклад, щоб стати народним депутатом, має виповнитись 21, суддею — 25, Президен­том — 35, суддею Конституційного Суду — 40 років), саме тому слід роз­різняти загальну і спеціальну конституційну дієздатність.

Правосуб'єктність державних органів і юридичних осіб настає з мо­менту їх заснування і припиняється з моменту їх припинення.

Зміст конституційної дієздатності суб'єктів конституційного права визначається їх компетенцією, тобто сукупністю їх прав і обов'язків, які визначені Конституцією або спеціальними законами.

За чинним законодавством суб'єктами конституційного права є: ук­раїнський народ, територіальні громади, громадяни України, об'єднання громадян і трудові колективи, національні меншини; Українська держа­ва; державні органи та їх посадові особи, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи: підприємства й організації всіх форм влас­ності, установи; фізичні особи, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи, міжнародні організації.

Суб'єкти конституційного права можуть бути колективними та од­ноособовими. До колективних його суб'єктів належать: органи законо­давчої і виконавчої влади — Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міністер­ства та відомства тощо, які згідно з Конституцією не тільки можуть, а й зобов'язані брати участь у конституційних правовідносинах; народ України, окремі територіальні громади, політичні партії і громадські ор­ганізації; органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи тощо; юридичні особи — підприємства та установи різних форм власності; ін­ші держави, міжнародні організації тощо.

А індивідуальними суб'єктами конституційного права є фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без громадянства).

Суб'єкти конституційного права — це фізичні та юридичні особи, на яких поширюється дія конституційно-правових норм, що перед-

осіб і які потенційно спроможні бути учасниками конституційних право­відносин.

Конституційні правовідносини — це врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини, які складаються в процесі ор­ганізації і здійснення державної влади.

Особливістю конституційних правовідносин є те, що їх виникнення, зміна і припинення відбувається не тільки за волевиявленням сторін, а може бути зумовлене конституційно-правовим актом (тобто ех Іе§е — на основі закону). Однак і самого цього акта недостатньо, щоб конкретна особа — суб'єкт конституційного права стала й суб'єктом конституцій­них правовідносин. Для цього потрібен і певний юридичний факт, що зумовлює потребу розрізняти юридичну (процесуальну) і фактичну (матеріальну) підстави виникнення конституційних правовідносин.

Юридичною підставою виникнення конституційних правовідносин є конституційно-правова норма, яка наділяє конкретних осіб конститу­ційною правосуб'єктністю (конституційною правоздатністю та дієздат­ністю, тобто потенційною можливістю бути учасником цих відносин), а матеріальною (фактичною) підставою виникнення цих відносин є пев­ний юридичний факт, який практично породжує ці відносини і як наслідок наділяє конкретних осіб конкретними правами і обов'язками.

За вольовою ознакою, тобто залежить настання такого факту від волі особи чи ні, серед юридичних фактів розрізняють діяння і події. У свою чергу залежно від того, чи узгоджуються діяння з вимогами правових норм, їх поділяють на правомірні й неправомірні.

Правомірними діяннями визнаються юридичні акти та вчинки.

Юридичні акти — це дії, які свідомо спрямовані на досягнення пев­ного правового результату, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Вони можуть проявлятися у формі набуття чи припи­нення громадянства, видання індивідуальних правових приписів тощо.

Події — це обставини, настання яких не залежить від волі людей, але також зумовлює певні юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин. Так, стихійне лихо може бути підста­вою для введення надзвичайного стану тощо.

Зміна й припинення конституційних правовідносин також відбуваю­ться на основі нормативних актів і певного юридичного факту. Наприклад, припинення громадянства відбувається на основі Конституції, яка перед­бачає таке право, та закону про громадянство, який визначає його способи, „ а також волевиявлення особи, яка бажає його припинити.

Матеріальним аспектом змісту конституційних правовідносин є фактична поведінка учасників цих відносин, а юридичним аспектом є їх­ні права і обов'язки, які визначені конституційно-правовими нормами.

як джерела права

Термін «конституція» походить від латинського сопзіііиііо — уста­нова, установлення, устрій. Хоча існує й думка, що він бере початок від зво­роту гет риЬІісит сопзіііиіге, з якого починались акти римських імпе­раторів.

Конституція — це основний закон держави, що закріплює суспільний і державний лад, систему, порядок утворення і компетенцію органів держав­ної влади, виборчу систему, основні права, свободи і обов'язки громадян та інші найважливіші державно-правові інститути і таким чином визначає принципи регулювання суспільних відносин.

Особливістю конституції як правового акта є те, що вона:

—є державним політико-правовим документом установчого харак­теру, яким закріплені найважливіші державно-правові інститути;

—закріплює засади державного і суспільного ладу;

—врегульовує найважливіші суспільні відносини, визначає зміст го­ловних завдань та основних функцій держави;

—має перспективний характер, тобто поєднує закріплення існуючий суспільних відносин з програмними положеннями, чим визначає пер­спективи розвитку суспільства і держави;

—є законом, що визначає принципи регулювання суспільних відно­син і є юридичною базою для інших галузей права;

—закріплює правовий статус особи і цим визначає характер взаємо відносин особи і держави;

—має найвищу юридичну силу, пріоритет перед іншими правовим* актами, тобто всі правові акти не повинні їй суперечити (бути конститу ційними);

—відзначається особливим порядком її прийняття та внесення змії до неї, а її норми — підвищеним ступенем захисту з боку держави.

Метою конституції є забезпечення реалізації як публічних, так і при ватних інтересів. З цього приводу слушно зазначалось, що «конститу ційне право як право «соціального служіння» і як публічне право має ні меті добро загалу, а як право приватне — добро окремої людини. Праві публічне намагається осягнути добро людини через здійснення добра дл. суспільства. А право приватне намагається осягнути добро суспільстві забезпеченням добра особи».

Розрізняють писану і неписану конституції.

В більшості країн діє писана конституція, у вигляді офіційн прийнятого основного закону держави.

Глава 4