Основи конституційного права України. літичні, економічні, зі спеціальних питань

 

літичні, економічні, зі спеціальних питань. За способом легалізації: до­говори, що підлягають ратифікації, і ті, що затверджуються уповноваже­ними органами.

Цей закон визначає порядок укладення, ратифікації, виконання і де­нонсації міжнародних договорів України з метою забезпечення її національних інтересів. Він застосовується до всіх міжнародних догово­рів — міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, незалежно від їх фор­ми і найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін лис­тами або нотами). Поняття «укладення міжнародного договору» охоп­лює такі процеси, як ведення переговорів з метою підготовки тексту до­говору, прийняття тексту договору та висловлення згоди на обов'язко­вість міжнародного договору для України.

Міжнародні договори можуть укладатися з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: України, уряду, міністерств та ін­ших центральних органів державної виконавчої влади.

Від імені України можуть укладатися політичні, територіальні, мир­ні, щодо прав і свобод людини, про громадянство, про участь України у міждержавних союзах, про військову допомогу, про використання тери­торії та природних ресурсів України тощо.

Від імені уряду укладаються договори з економічних, торговельних, науково-технічних питань, що належать до його компетенції.

Від імені міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди укладаються договори з питань, що належать до їх компетенції.

Пропозиції щодо укладення міжнародного договору подаються уря­ду Міністерством закордонних справ України. Уряд розглядає ці пропо­зиції і подає їх разом з відповідними висновками Президентові, а щодо до­говорів, які укладаються від імені уряду, приймає рішення про укладення такого договору. Ведення переговорів щодо підготовки та підписання між­народного договору здійснюється лише уповноваженими на те особами. Але Президент, Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори без спеціальних пов­новажень.

Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародного договору надаються: щодо договорів, які укладаються від імені Украї­ни, — Президентом; від імені уряду — урядом, або за його дорученням Міністерством закордонних справ; щодо договорів міжвідомчого харак­теру — відповідним міністерством або відомством разом із Міністер-

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верхов­ною Радою шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію. Договори, які не потребують ратифікації, легалізуються шляхом їх за­твердження Президентом у формі указу, а урядом — у формі постанови. Укладені і ратифіковані (затверджені) міжнародні договори України становлять невід'ємну частину її національного законодавства і підляга­ють неухильному дотриманню Україною. Загальний нагляд за їх вико­нанням здійснює Міністерство закордонних справ.

Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені націо­нальним законодавством України, то застосовуються правила міжна­родного договору.

У разі істотного порушення міжнародного договору України інши­ми його учасниками, він може бути денонсований (розірваний) у тому ж порядку, у якому відбувалась його легалізація.

§ 10. Поняття і загальна характеристика прав і свобод людини і громадянина

Права і свободи — це обсяг і межі тих благ, які держава зобов'яза­лася гарантувати особі й суспільству.

Саме тому чітке їх визначення, юридичне закріплення і створення умов для реалізації та захисту має визначати зміст і спрямованість діяльності держави.

Право — це визначена законом міра можливої поведінки особи.

Оскільки здійснювати чи не здійснювати своє право залежить від волі особи, то права іноді називають суб'єктивними правами особи.

Обов 'язок — це визначена законом міра обов'язкової поведінки осо­би, недотримання якої зумовлює правові наслідки.

А оскільки виконання чи невиконання обов'язку від волі особи не за­лежить, то обов'язки називають юридичними обов'язками особи.

Свобода —це також суб'єктивне право особи, яке являє собою спо­соби (форми) її можливої поведінки.

При характеристиці прав і свобод, як правило, використовується ме­тод класифікації, а тому, насамперед, за значенням права і свободи по­діляються на основні (конституційні) та інші, тобто ті, що передбачені в

Глава 4