Соціально значуща діяльність і її варіації

У рамках загальної активності, спрямованої на перетворення природного і культурного середовища, у людини особливо виділяється діяльність, спрямована на взаємодію з людьми, – соціально значуща діяльність. На відміну від спілкування, яке супроводжує предметну і професійну діяльність людини, це явище породжує соціально значущий продукт. Строго кажучи, в сучасному суспільстві будь-яка активність людини небайдужа оточуючим: навіть якщо вона зайнята, на перший погляд, мирною працею фармацевта, зовсім не одне і те ж, продає вона вітаміни чи транквілізатори. Проте в цьому випадку наслідки діяльності людини віддаляються від операцій, які вона здійснює в повсякденному житті. Але можна виділити і такі види вчинків, які впливають на суспільство безпосередньо: наприклад, донор здає кров для врятування чийогось життя або хуліган розбиває вітрину магазину. У психології прийнято називати соціально значущими вчинки саме подібного роду. Соціально значущими об’єктами є окремі люди, сім’я, група, держава [10; 13; 16].

Зупинимося на варіативності людської поведінки за критерієм асоціальності–просоціальності. Асоціальною називається поведінка, спрямована на руйнування або спричинення шкоди існуючим соціальним системам (чи то окрема людина, сім’я, група людей чи державний лад). Таким чином, і суїцид, і розлучення, і революція можуть бути підведені під цю підставу. Просоціальна поведінка, навпаки, служить збереженню і зміцненню існуючих соціальних систем (це одруження, захист вітчизни, робота добровольцями). І те, й інше належить до соціально значущої діяльності і протиставляється іпсоцентричній поведінці (іпсо- префікс, що означає сам, власний)як спрямованій на самозбереження і саморозвиток.

Польський дослідник Ян Рейковський виділив 6 рівнів соціально значущої діяльності [16]:

1) альтруїстична поведінка припускає неподільну самовіддачу, самопожертвування, відмову від власних інтересів на користь інших людей;

2) допомагаюча поведінка означає врахування потреб і проблем іншої людини і сприяння їх успішному вирішенню, причому складнощі інших можуть дещо відтіснити власні інтереси суб’єкта;

3) кооперативна поведінка поєднує в собі дотримання власних і чужих інтересів для взаємної користі;

4) іпсоцентрична поведінкамає на меті самозбереження, при цьому залишаючись байдужим до соціального оточення – не приносячи користі, але і без збитку для інших. Іпсоцентричну поведінку, як правило, супроводить соціальна і емоційна ізоляція, і як життєва стратегія вона зустрічається рідко;

5) егоїстична поведінка, як це витікає з назви, спостерігається у тих випадках, коли людина прагне пильнувати переважно свої інте­реси, відкидаючи або ущемляючи інтереси інших;

6) і, нарешті, у тих випадках, коли суб’єкт використовує інших як засоби досягнення власної мети і завдань, говорять про експлуатуючу поведінку.

Класифікація Рейковського заснована на зсуві рівноваги між полюсами “Я” та “Інші”, яка і призводить до появи соціально значущого забарвлення поведінки: вона стає або просоціальною (до якої можна віднести перші три типи), або асоціальною (подібно до двох останніх). Відзначимо попутно, що “Я” та “Інші” у Рейковського визначаються як такі, що протиставляються із самого початку. Це узгоджується з поглядами М.С. Неймарк, яка виділяла три основні орієнтації людини: на предмет, на іншого і на себе.

Дослідження в цій галузі, як не дивно, найчастіше відкривають ситуативні, ніж диспозиціональні, змінні просоціальної поведінки, і набору особистісних рис, що сприяють альтруїстичній поведінці, не виявлено. Деякі дослідження показали, що чоловіки у порівнянні з жінками частіше виявлялися донорами і реципієнтами допомоги, проте і ці дані, як правило, не виявляли своєї стійкості по відношенню до ситуативного контексту [10].