Становлення індивідуального стилю діяльності

Професійне самовизначення – це спосіб оптимізації відносин людини і професії “зверху”, через зміну інтересів і мотивів. Інший шлях йде від індивідних, формально-динамічних характеристик і полягає у виробленні індивідуального стилю діяльності (ІСД).

Це поняття виникло в психології праці, яке використовувалося
Є.А. Климовим для вивчення різних виробничих професій [7]. ІСД – це стійка система прийомів і способів діяльності, зумовлена особистими якостями людини і є засобом ефективного пристосування до об’єктивних обставин. Це фенотипічна (набута за життя) якість, що виникає на основі властивостей нервової системи у відповідь на вимоги типів діяльності, звичних для суб’єкта; таким чином, індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як інтегральний ефект взаємодії людини з середовищем. Механізмами становлення ІСД є адаптація, компенсація і корекція.

Структура ІСД складається з ядра і прибудови до нього (або навкруги нього). Ядро включає типологічні властивості нервової системи і складається з властивостей групи А (особливостей, що сприяють успіху в даній діяльності)і властивостей групи Б (особливостей, що перешкоджають успіху в даній діяльності). Прибудова складається з якостей, які виробляються людиною в ході стихійних або усвідомленихпошуків, і включає властивості групи В (особливості компенсаторного значення) і властивості групи Г (особливості пристосування).

Питання про межі дозволяючої можливості ІСД глибоко досліджувалося у вітчизняній психології. Що ж може компенсувати ІСД, який за своїм змістом є засобом зрівнювання результатів людей з різними типологічними властивостями? М.К. Акімова проводила експеримент із навчання вирішенню задач табличним способом дітей з різними стилями інтелектуальної діяльності, серед яких Н.С. Лейтес виділив “сильних”, які швидко приймають рішення, переробляють великий інформаційний потік, і “слабких”, які систематичні, послідовні, ретельно перевіряють інформацію. Навчання “слабких” на першому етапі протікання експерименту проходило швидше. Коли ж інформаційна потужність таблиць була підвищена, то “сильні” опинилися в перевазі: того ж результату, що й “слабкі”, вони досягли за 13 днів проти 26.

Отже, ІСД компенсує не все. Темп, кількість подразників, їх інтенсивність є обмежувачами досягнень. Якщо діяльність сильно залежить від, наприклад, лабільності нервової системи по збудженню, то можливості ІСД були відмежовані: в цирковому училищі відомо, що, якщо майбутній жонглер до третього курсу не навчився працювати більш ніж з трьома предметами, він цьому вже не навчиться. Що ж до інтелектуальної діяльності, то вона, згідно з Н.С. Лейтесом, складається з таких якостей, як активність, саморегуляція, які виявляються в розумовій витривалості, швидкості і стійкості розумової діяльності, стилі занять і відпочинку, тобто може варіювати дуже сильно. Таким чином, про межі досягнень можна говорити стосовно тих видів діяльності, які були засновані на нормі реакції генотипу і пов’язані з властивостями нервової системи. Якщо ж діяльність була заснована на фенотипічних якостях, то можливостей компенсації набагато більше [10].

Професійні типології

Класифікації професій, як правило, базуються на об’єктивних підставах, що визначаються необхідною якістю продукту і особливостями діяльності, яка приводить до створення цього продукту. При цьому решта якостей суб’єкта, що не мають прямого стосунку до професійної праці, не розглядається. Що ж до професійних типологій, то вони спрямовані на виділення стійких психологічних комплексів, властивих представникам тієї або іншої професійної групи. Серед якостей, що входять у цей комплекс, наголошуються і ті, що не важливі для успішної роботи, але стійко з’являються разом з іншими, професіонально значущими характеристиками. Професійні типології спираються на типи особистості взагалі, вони корисні при рішенні задач на виявлення області ризику для психічного здоров’я, для прогнозу розвитку особистості професіонала [9]. Крім того, вони виділяють і типи, поєднані спільністю професійного реагування на ті або інші ситуації, тобто типи професіоналів.

Створення професійних типологій виявилося можливим, тому що між професійними інтересами і особливостями особистості існує відповідність. Так, для людини теоретичної (наприклад, математичної) професії характерна схильність недооцінювати себе, цікавитися духовними і філософськими проблемами, займатися самоаналізом. Математик часто непоступливий, не схильний до особистих контактів, незважаючи на слабку чутливість до стресів, безкорисний як лідер, проте при цьому одночасно жалісливий і готовий надати допомогу. Якщо ж звернутися до аналізу представника практичної професії, наприклад продавця нерухомості, то ми зустрінемо комплекс зовсім інших якостей: хитрість, поблажливість до себе, схильність до компромісів, здатність переконувати інших людей, при необхідності проявляючи агресивність; прагнення бути в центрі уваги, висока самооцінка і нечутливість до проблем філософського змісту [1; 2].

В основу професійних типологій можна покласти найрізноманітніші психологічні якості: здатність до творчості, особливості темпераменту, спосіб реагування на професійну невдачу; проте так чи інакше ці типології дозволяють описати сферу буття людини, пов’язану з її професією. Більшість цих типологій має емпіричний характер; їх теоретичне обґрунтовування – задача поки що не вирішена, проте для практичної діагностики вони можуть виявитися корисними.

Так, наприклад, була розроблена класифікація стилів прийняття рішення, заснована на типології К.Г. Юнга. Згідно з цією класифікацією, представники інтуїтивного типу більше люблять вирішувати нові, а не звичні проблеми, настирні в складних ситуаціях і не настирні в рутинних справах, швидко роблять висновок, допускають фактичні помилки, не люблять уточнювати інформацію, слабо організовують свою діяльність, працюючи на енергії емоцій та імпро­візуючи. Представники розумового типу малоемоційні, їм чужі людські переживання, нерідко вони здаються жорсткими, тому що в своїх рішеннях здатні обходити інтереси окремих людей. Представники сензитивного типу уникають рішення нових проблем, якщо вони не мають готового рішення, люблять встановлений порядок, наполегливі в рутинних справах, добре організовують свою діяльність і рідко переживають натхнення. Підкреслюється висока кореляція між сензитивним типом і схильністю приймати рішення колегіально, тим самим поділяючи відповідальність з іншими. Нарешті, представники емоційного типу піддаються впливу свого настрою, добре розуміють людей, в своїх рішеннях прагнуть враховувати інтереси інших [9].

У галузі інтелектуальних професій виділяють два типи мислителів: перший схильний до аналізу, строгих висновків, логічності, формальності, другий – до синтезу, свободи думки, образності, інтуїтивних рішень. При цьому жоден з типів не є більш продуктивним у порівнянні з іншим, вони можуть працювати, доповнюючи один одного, що пояснюється особливостями церебрального домінування. Поєднання абстрактного–конкретного мислення з домінуванням півкулі приводить до виділення чотирьох типів професіоналів, що використовують різні стратегії прийняття рішення. Так, правопівкульні конкретні, які, за даними американських дослідників, представлені у більшості, інтуїтивно орієнтовані на суспільство, спираються на безпосередній досвід і прагнуть приймати рішення на основі загальних вражень, а не окремих фактів. Правопівкульні абстрактні вважають за краще вирішувати глобальні проблеми без деталізації. Лівопівкульні конкретні вирішують проблеми логічно, виходячи з об’єктивних фактів, а лівопівкульні абстрактні – це теоретики, здатні вирішувати глобальні проблеми детальним чином.

Інша класифікація людей розумової праці також була заснована на дихотоміях синтез–аналіз й інтуїція–відтворення і включає п’ять типів: прометеї (творчо мислячі особистості, генератори ідей), ерудити (хранителі інформації, тактичні супротивники прометеїв), систематизатори фактів (аналізуютьі впорядковують інформацію), реєстратори фактів (збирачіінформації, майстри опису), рядові виконавці (працівники, що використовують готові інструкції і методики). Ці типи розташовані відповідно до спадання творчого розумового змісту праці і одночасного зростання опори на пам’ять і увагу [9; 11].

Ще один підхід акцентує якості, в основному індивідні, які важливі для поведінки в екстремальних ситуаціях, якщо такі передбачаються в рамках даної професії. Якщо гальмування переважає над збудженням, то у людини, як правило, увага обмежена значущими об’єктами, а сприйняття інших об’єктів відрізняється підвищеним порогом. Якщо ж переважає збудження, то людина схильна до зайвих рухів тіла і надмірних дій. Можна виділити п’ять типів реагування на складну ситуацію.

Людина з напруженим типом поведінки відрізняється скутістю, загальною загальмованістю і напруженістю у виконанні роботи.

Людина боязкого типу діє емоційно і неадекватно, прагнучи або захистити себе від відповідальності, або використати хоча і невірний, але перевірений спосіб дії.

Гальмівний тип характеризується повним ступором, зупинкою в активності при незвичайних обставинах.

Агресивно-безконтрольний тип характеризується афективними спалахами, які безглузді і даремні.

Нарешті, прогресивний тип в екстремальних умовах підвищує показники своєї роботи, оптимізує витрати сил і проявляє підвищену працездатність.

Якщо ж піднятися над окремими ситуаціями і звернутися до реакцій на професійну долю, яка не склалася (що дуже актуально для постперебудовчого періоду розвитку нашої країни), то тут було виявлено дві типові психологічні відповіді. У першому випадку невдача успішно компенсується за рахунок позапрофесійних мотивів, завдяки чому людина підтримує добрі стосунки з оточуючими і вільна від внутрішнього конфлікту. В другому випадку невдача призводить до виникнення глибокого особистісного конфлікту, викликаного незбігом домагань і досягнень, виражаючись, серед іншого, в загальній незадоволеності життям, роздратованості і прагненні пояснювати неуспіх зовнішніми причинами, що відводить людину від можливості активно впливати на ситуацію [9].

Короткий розгляд професійних типологій дозволяє швидше відзначити їх недостатність і фрагментарність, яка може бути подолана лише шляхом інтеграції і систематизації професіонально значущих властивостей відповідно до структури індивідуальності. Крім того, очевидно, що способи поведінки в професійній діяльності виробляються у контексті загального стилю життя людини, тим самим акцентуючи цілісність індивідуальності у всіх її проявах.