Стилі педагогічного спілкування

Одним з поширених варіантів “вертикального” є педагогічне спілкування у всіх його формах, включаючи психотерапевтичні і тренінгові групи, особливістю якого є той факт, що лідер володіє інформацією і через це особливими соціальними санкціями по відношенню до інших членів групи [8; 11; 12; 14]. Педагогічне спілкування завжди присутнє при передачі досвіду (знань, умінь, навичок, загальнолюдської культури, національних цінностей і т. д.) однією людиною іншій; воно включене у будь-яке професійне спілкування, і тому педагогічні стилі іноді уподібнюють вже описаним нами стилям керівництва.

Виявлений зв’язок між наданням переваги певному педагогічному стилю і Я-концепцією людини: так, автократичний стиль частіше властивий людям, що не приймають і не знають себе, характеризується закритістю для критики, образливістю, емоційною ригідністю. І навпаки, педагоги, що дотримуються демократичного стилю, як правило, володіють позитивною Я-концепцією, відкриті і доброзичливі, здатні витримати критику, наділені самоіронією і готові до самозміни [3].

Навчальний заклад, побудований на використанні автократичного стилю, має ознаки “школи-фабрики”, а освітній заклад демократичної спрямованості характеризується ознаками “школи-сім’ї”, проте досі не вдалося встановити однозначно переваг якої-небудь з педагогічних систем: у “школах-фабриках”, як правило, вища успішність, а в “школах-сім’ях” нижча тривожність учнів і кращий мікроклімат.

Кажучи про цілі педагогічного спілкування, російський дослідник
А.Б. Орлов використовує термін “особистісна центрація вчителя”, яка, на його думку, є системоутворюючою характеристикою діяльності педагога, визначаючи все різноманіття її проявів: педагогічний стиль, відношення, соціальну перцепцію [14]. Таким чином, педагогічна діяльність тут також описується, починаючи з духовно-світоглядного компонента. Орлов виділяє сім основних центрацій, кожна з яких може домінувати в педагогічній діяльності: егоїстична (на інтересах власного “Я”), бюрократична (на адміністрації, керівництві), конфліктна (на інтересах колег), авторитетна (на батьках, учнях), пізнавальна (на вимогах навчання і виховання), альтруїстична (на потребах учнів), гуманістична (на проявах своєї суті і суті інших людей – адміністратора, колег, батьків, учнів). Саме центрація, згідно з Орловим, визначає спосіб і успішність наставницької діяльності.

Інші дослідники, визнаючи важливість орієнтації, більше зосереджуються, проте, на засобах викладання [11]. Так, А.К. Маркова та А.Я. Ніконова вважають, що в основі педагогічного стилю лежать його змістовні характеристики (переважно орієнтація педагога на процес або результат своєї праці, розгортання ним орієнтаційного та контрольно-оцінного етапів у своїй діяльності, методичність та імпровізованість), динамічні характеристики (гнучкість, стійкість, перемикання) і результативність (рівень знань і навичок учіння в учнів, їх інтерес до предмета). У процесі формування індивідуального стилю педагога, як показали дослідження авторів, змістовні характеристики стилю можуть змінюватися, проте зміна динамічних характеристик, тобто взаємоперехід емоційності і розсудливості не виявляється. Це цілком відповідає розгляду різних рівнів індивідуальності як носіїв мінливості або стійкості.

Маркова і Ніконова виділили чотири педагогічні стилі: емоційно-імпровізаційний, емоційно-методичний, розсудливо-імпровізаційний і розсудливо-методичний. Емоційність припускає підтримку тісного контакту з учнями, залученість педагога у спільну діяльність, екстравертованість. Розсудливі (міркуючі) стилі звертаються більше до усвідомлення, ніж до мотивації, і дотримуються логіки предмета без відхилень. Імпровізація у викладанні допускає слабку домашню підготовленість викладача, проте заняття виявляються дуже залежними від ситуативних змінних, таких, як натхнення педагога. А методичність забезпечує стійкість і планомірність навчання, побудованого на програмі, що добре розроблена, внаслідок чого педагог уподібнюється “навчальній машині” і може не привносити нічого суб’єктивного в читаний курс, а якість навчання не опускається нижче певної планки, чого не можна сказати про стилі імпровізаційні. Таким чином, викладання також наділене значною міжіндивідуальною варіативністю, завдяки чому кожен може виробити для себе адекватний спосіб діяльності.