Людський фактор і права доступу

Незважаючи на те, що ПРОЕ реалізують тоді, коли вперше в історії людства будуть усі необхідні соціальні й економічні передумови, які сприятимуть стійкості, солідарності, емпатії та розумному користуванню ресурсами в глобальних масштабах, що буквально консолідує суспільство завдяки спільним інтересам, певні проблеми, приміром, пов’язані з поведінкою індивідів, існуватимуть завжди.

У процесі розвитку завше виникають непередбачувані обставини. Більшість із них, зокрема комплексні екологічні й біологічні впливи, що беруть участь у формуванні наших тіл і свідомості, доволі складно збагнути, уникнувши абсолютизму в дослідженні причиново-наслідкових зв’язків між ними. Ми просто не можемо врахувати всі необхідні фактори. І хоча вже багато відомо про чинники впливу на людей і те, як певні процеси мають чи не мають протікати упродовж людського розвитку, зважаючи на їхні статистично передбачувані наслідки у контексті поведінки, завжди є ймовірність несподіванки в аспектах поза межами контролю сім’ї чи суспільства загалом[810]. Це можна назвати «людським фактором».

Сучасний соціальний устрій, побудований на властивих ринку засадах конкуренції й дефіциту, має величезний правовий механізм для контролю поведінки людей. Завдяки новому підходу кількість злочинів, імовірно, зменшилася б на 90-95%, оскільки більшість із них пов’язана з грошима, торгівлею і власністю. Отож такі ідеї не актуальні для постдефіцитної моделі, оскільки в ній немає передумов для виникнення подібних проблем. Вони буквально вилучені із системи.

Утім, цей «людський фактор», як і раніше, може спричиняти несподівані обставини й проблеми, що вимагають заздалегідь визначеної реакції. Простим прикладом є психічні розлади, які можуть повільно розвиватися впродовж тривалого часу, а потім раптово проявитися. Така проблема є медичною, тож і розв’язувати її слід за допомогою медицини. Слід створити мережу волонтерів у різних галузях соціальної підтримки, що в таких випадках змогли б вилікувати хворих осіб, запобігши небезпечним для суспільства наслідкам неконтрольованої поведінки. Утім, такі групи суттєво відрізнятимуться від звичних сьогодні загонів «поліції» чи «охорони». Так само не буде й тюрем, що досі існують для негуманних перевиховання й покарання[811].

Навіть у випадку «пристрасті до злочинності», коли індивід не здатен контролювати свої небезпечні нахили, найгіршим сценарієм була б ізоляція. Практику відправлення на карантин людей із заразними небезпечними захворюваннями, застосовували б і для стримування осіб, поведінка яких загрожує життю інших, ‒ тільки в цьому випадку ізоляція була б гуманною і відбувалася з метою досліджень. Усі психічні розлади, що впливають на поведінку індивіда, ‒ як біологічні, так і набуті в процесі розвитку, ‒ мають першопричини незалежно від рівня складності, тож тільки їхнє вивчення допоможе знайти спосіб запобігати їм чи виліковувати їх у майбутньому.

У проблемних ситуаціях із підлітками, які на фоні відкриття світу та переосмислення свого ставлення до нього можуть бунтувати й агресивно поводитися, актуальною стає інший вид соціальної взаємодії ‒ колективні обговорення для оцінки особливостей проблеми та пошуку методів її розв’язання. Подібно до чинної моделі перевиховання неповнолітніх порушників, яка найчастіше не передбачає кримінальної відповідальності, існуватиме регулятор суспільної оцінки, що в підсумку стане звичним для будь-яких сім’ї чи регіону.

Слід врахувати те, що в деяких випадках може з’явитися необхідність у правовій системі, приміром, коли йдеться про доступні товари. Оптимальним рішенням стало б створення простої правової системи, що ґрунтувалася б не на правах власності, а на правах доступу.

Уявіть ситуацію: людина припарковує свій велосипед без замка прямо на вулиці біля входу в будинок. Цей транспортний засіб зареєстрований місцевою бібліотекою розподілу для персонального використання. Відтак випадковий перехожий, що дуже кудись поспішає, але перебуває далеко від бібліотеки розподілу, помічає велосипед і вирішує скористатися ним. Це недобросовісний і нахабний вчинок.

У системі власності таку дію класифікували б як «крадіжку». У системі доступу вона називалася би по-іншому, наприклад, «порушенням доступу». Тяжкість теж різнилася б залежно від моделі: у другій такий вчинок був би радше неприємністю, аніж злочином. У системі доступу власник просто отримав би новий велосипед, уникнувши незручностей, тоді як людина, що скористалася чужим велосипедом, можливо, просто покинула б його після використання, оскільки перепродаж не можливий у цих умовах, а отже, немає сенсу залишати собі взяту без дозволу річ. Однак це зовсім не означає, що дії, пов’язані з порушенням доступу, слід ігнорувати, оскільки така поведінка, як рідко вона не траплялася б, має бути належним чином класифікована для створення концепції належного виховання у чинній системі освіти. Такий підхід можна порівняти із сучасним вивченням основ порядності, поваги й етикету.

Ось чому замість прав власності можуть існувати прості права доступу, які запобігатимуть такій поведінці. Інакше кажучи, будь-яка особа, що отримує речі через систему розподілу, матиме право доступу до них упродовж часу експлуатації. Якщо ж інша людина прийде і забере ці речі без дозволу власника, такі дії вважатимуться правопорушенням. Для запобігання подібним випадкам у майбутньому спочатку вдадуться до попереджень. Якщо ж порушник продовжуватиме забирати чужі речі, це закінчиться тимчасовим обмеженням його доступу до певного виду товарів.

Загалом така методика нагадує «ляпас по руках» для того, щоб вказати винуватцю на неприйнятність його поведінки. Утім, якщо особа продовжуватиме брати чужі речі знову й знову, у неї може розвинутися психічна схильність до «крадіжок», яку доведеться лікувати за допомогою медицини. І хоча така поведінка й траплятиметься вкрай рідко, вона буде серйозною проблемою, тож слід розуміти необхідність у вжитті заходів, адже йдеться не про утопію. Також варто зазначити, що первинна запобіжна стратегія передбачає пошук технічних рішень для уникнення таких проблем у майбутньому.

Інше питання ‒ антикризовий менеджмент. Методику роботи добровольчого відділу пожежної охорони у більшості міст США, члени якого спокійно живуть, допоки не отримають виклик про допомогу, приміром, у випадку катаклізму, можна застосувати і в контексті насильницької поведінки. У разі землетрусу, повені, торнадо тощо суспільство матиме готовий план дій під час природного лиха. Такі приготування можуть не обмежуватися окремою територією і узгоджуватимуться на глобальному рівні, щоб в екстремальній ситуації завжди була можливість скористатися досвідом інших, якщо якийсь регіон зіткнеться з надто важкими або непередбачуваними наслідки катастрофи. У своїй роботі цю методику вже частково застосовують міжнародні спільноти під час надання допомоги у кризових ситуаціях.

Загалом, можна запропонувати чимало ідей і заходів, спрямованих на розв’язання таких проблем, однак варто пам’ятати: втілення у життя системи ПРОЕ сприятиме ефективнішому запобіганню важким наслідкам і поширенню кожної з вищезазначених ситуацій. Наприклад, у схильних до землетрусів регіонах конструюватимуть такі будинки, які у міру сил зуміють встояти навіть в умовах катаклізму. У сучасному світі реалізувати щось подібне надзвичайно важко, оскільки це потребує значних фінансових витрат для здійснення масштабних досліджень. Однак таких перешкод уже не буде в новій суспільній моделі, тож технічно точне будівництво й створення міцної інфраструктури стануть доступними для забезпечення якомога менших втрат унаслідок імовірного природного лиха.

 

Стиль життя

Із розвитком технологій та еволюцією наукового розуміння змінюється і культура. Це історична закономірність. З експоненціальним розвитком інформаційних, а також прикладних технологій, потреба в яких виникає згодом, кожне покоління розвиває нові цінності, асоціації, значення й вирази. Уявімо, що якогось ранку ви прокидаєтеся у ПРОЕ. Орієнтовно так виглядав би один день життя в умовах нової моделі:

Як і зазвичай, ви прокидаєтеся під тихий гул магістралі й магнітопланів, що шмигають містом. Оскільки ви дуже любите споглядати краєвиди з висоти, встаєте з ліжка в помешканні на 20-му поверсі простого й водночас елегантного квартирного комплексу, створеного завдяки екструзії, увесь зовнішній каркас якого вкритий фотогальванічною фарбою, тож трансформує сонячне світло в енергію. У вас є мить, щоб помилуватися такою реальністю, тоді як промені сонця, пробиваючись крізь штори, остаточно розвіють ваше ранкове заціпеніння.

Раптом ви згадуєте про свого двоюрідного брата, який близько двадцяти років тому брав участь у глобальній університетській ініціативі, учасники якої намагалися вдосконалити технологію виготовлення фарби до небаченого доти рівня ефективності. Лише за кілька років командної роботи вдалося створити фотогальванічну фарбу, що досягла 90% енергетичної ефективності й стала придатною для використання майже в будь-якій галузі. Ви пам’ятаєте радість та задоволення, які відчував Ваш кузен коли його команда була в перших рядах на момент коли людство досягнуло такого прориву. Це було щось на зразок ейфорії, яку відчувають гравці футбольної команди після того, як був забитий гол.

Урешті ви знаходите рівновагу, звикаючи до сліпучого світла, дивитесь у вікно й бачите величезну машину, підвішену до чогось на кшталт крана, яка без поспіху додає нові секції до будівлі, де живете й ви. Мовби завдяки магії машина створює конструкції із, здавалося б, рідкого пластику і приєднує їх до інших. Вона працює тихо й безпечно, використовуючи незначну кількість матеріалів, при цьому поруч немає жодного техніка, хоча, імовірно, хтось таки стежить за процесом. Оскільки на машині блимає сканувальний датчик, мабуть, вона добре розуміє все, що відбувається довкола і що їй потрібно робити.

Замилувавшись краєвидом міста, ви відчули неймовірний зв’язок із природою. Місто вільне від дисбалансу, втіленого в незграбних надмірностях. Здається, що високотехнологічні транспортні системи, які перманентно виростають поруч, непомітно зливаються з природою довкола, стаючи її органічним елементом. Раптом ваш погляд зосереджується на картині, що висить на стіні неподалік від вікна. Це стара архівна світлина, зроблена кількадесят років тому, у часи, які люди сьогодні називають «останнім темним століттям».

Знімок зберіг напруження, застій і розбрат епохи. Впадає у вічі довгий потік автомобілів на смузі громіздкого бетонного шосе, що розтинає зображення на задньому плані, виходячи за його рамки. Завдяки ґрунтовним знанням історії ви знаєте, що в ті часи грошова система фактично законсервувала примус і ворожнечу: люди з’їжджалися до міст у пошуках роботи, щоб в умовах великої конкуренції заробити грошей, купити необхідні речі й просто вижити. Відтак замислюєтеся над тим, наскільки світ змінився відтоді. Вам прикро, що людство стільки жило в такій примітивній культурі, та водночас ви раді, що народилися у зовсім інший час. Утім, ви розумієте, що також живете у швидкоплинну добу, адже час не стоїть на місці, відтак намагаєтеся уявити, які аспекти вашого сьогодення незабаром стануть застарілими.

Зголоднівши, ідете до кухні. Дизайн кімнати цілком новий, небачений досі. Замість концепції систем і тяги до уніфікації, властивих індустріальному дизайну, який ви розглядали на парах під час навчання на інженерному факультеті, перед вами втілений найвищий на сьогодні рівень ефективності. Посуд та інше кухонне приладдя повністю регулює вбудована система миття і сортування. Брудна тарілка одразу ж потрапляє у відділення, яке «знає» усі її характеристики, а для очищення використовує пару і ультрафіолетове випромінювання з метою максимальної дезінфекції. Відтак чиста тарілка повертається на відповідне місце в диспенсері для подальшого використання. Складається враження, що кухня – поліфункціональна машина, усі елементи якої уніфіковані задля максимальної зручності у використанні.

Зазирнувши у холодильник, ви розумієте, що забули забрати продукти для свого нетривалого перебування. Спочатку думаєте, чи не слід виправити це, спустившись на нижчий рівень, а потім таки вирішуєте прогулятися, зайшовши у якесь кафе по дорозі. Біля виходу з квартири Ви проводите ключем доступу по панелі керування, підтверджуючи свій остаточний вихід, а потім натискаєте на кнопку «Очистити». Оскільки квартиру спроектували включно із системою часового датчика руху, вона очищується автоматично, коли нікого немає в помешканні.

У кутку стоїть робот CF6, сконструйований надзвичайно майстерно: він розуміє особливості простору, знає специфіку і місце розташування кожної речі в домі, а завдяки абсолютному ЗD інформуванню з’ясовує, що слід прибрати й упорядкувати. Вам навіть уявити важко, як можна було ледь не щодня виконувати таку марудну роботу ще століття тому.

Квартира насправді є тимчасовим місцем для проживання, що стало доступним через механізм «прокату» в он-лайн-сервісі. У коридорі ви наштовхуєтеся на невисокого літнього чоловіка, що, поспішаючи кудись, впускає маленький портативний комп’ютер. Це один із управителів квартирного комплексу. Ви допомагаєте йому підняти комп’ютер. «Прошу вибачення, – квапливо вигукує він, – виникла проблема з CF6 на 12-му рівні, мушу його перезавантажити. Добре, що у нас є по кілька резервних копій для кожної кімнати!»

Ви люб’язно дякуєте управителю за те, що він дбає про порядок у комплексі й піклується про мешканців, і йдете далі. Мимоволі згадуєте про архівну світлину в своєму помешканні. Багато років тому людський внесок найчастіше вимірювався грошима. Люди називали це «роботою». Натомість сьогодні професія зумовлена лише вибором кожного зосібна, чому сприяє відчуття соціальної відповідальності. Тепер суспільство упорядковане так, щоб дбати про людство як про цілість, тож чому кожному з нам не сприяти його добробуту у відповідь? Людина, яку ви щойно зустріли в коридорі, підтримує лад у будівлі, бо насолоджується змогою допомагати іншим. Оскільки ця робота займає лише кілька годин на тиждень, управитель вважає корисним свій волонтерський внесок. Чи є тягарем із відчуттям щастя допомагати людям, які цінують його внесок? Ба більше – завдяки роботі людина почувається частиною суспільства.

На вулиці вирує життя. Ви помічаєте на розі вишукане французьке кафе у стилі ретро і усміхаєтеся, пройнявшись безглуздою, хоча й приємною ностальгією. Заходите всередину й сідаєте за маленький столик у кутку, привітно усміхаючись сім’ї неподалік. Раптом розумієте, що запізнюєтеся на конференцію за кількасот миль звідси, тож квапливо робите замовлення через сенсорне меню в центрі столу. Чай і вафлі. Підтвердивши замовлення, відчуваєте легку вібрацію позаду.

Оскільки ваш дідусь був інженером, що брав участь у конструюванні автоматизованої кухонної системи, ви проймаєтеся цікавістю, адже зазвичай пункти обробки розташовані вище, у центрі простору. Мабуть, у цій зоні є певні обмеження, тому її й заховали збоку. Через дві хвилини на столі заблимала червона лампочка, повідомляючи про виконане замовлення. Скляні дверцята у верхній частині столу відчинилися, і конвеєр подав ваш сніданок. Ви забрали тацю і взялися поспіхом їсти, сподіваючись не проґавити потяг. Закінчивши, поклали тацю в отвір, що миттю зачинився для очистки брудного посуду.

Виходячи з кафе, ви зауважуєте зображення жінки з тацею, яка схиляється над столом. Спершу це вас спантеличує, однак потім ви згадуєте, що колись люди фактично були рабами інших людей і служили їм. До появи автоматизованих закладів харчування люди, по суті, марнували свій потенціал, чекаючи на відвідувачів, розносячи їжу і приймаючи замовлення. Ви вкотре почуваєтеся щасливим, що народилися у зовсім інший час.

Ідучи вулицею, ви розумієте, що занадто відволіклися. Думаючи про згаяний час, стрибаєте у трамвай на магнітній подушці, що безперервно пересувається містом, неначе гігантська гусениця, відтак вирішуєте – їхати ним до вокзалу занадто довго. Вийшовши, прямуєте на паралельну вулицю, де шмигають безводієві автомобілі. На вашому мобільному телефоні є спеціальна програма, що забезпечує зв’язок із регіональною транспортною системою, тож уже за мить біле таксі реагує на ваш виклик, зупиняючись на розі. Ви сідаєте спереду й усно вказуєте адресу. Машина підтверджує запит, і ви рушаєте.

Приїхавши на вокзал, виходите з таксі й ідете до поїзда. Раптом звертаєте увагу на чоловіка з дуже великою сумкою, що крокує неподалік. Вас це неабияк дивує, оскільки видається обтяжливим і непотрібним. Ви запитуєте себе, навіщо комусь узагалі знадобилася така велика валіза, якщо всі необхідні речі можна замовити в будь-якому місті? Ідея багажу здається незграбним анахронізмом. Та не встигаєте ви задуматися про ймовірні причини такої поведінки, як чоловік із багажем раптово падає на землю.

Умить збирається натовп із наміром допомогти людині. Оскільки ви стоїте найближче до цього чоловіка, то помічаєте ознаки серцевого натовпу. Інколи таке трапляється навіть у ваш час, хоча й дуже рідко. Діставши мобільний телефон, ви телефонуєте у службу «Медик» за номером «311». Відтак місцева команда волонтерів, вишколена надавати медичну допомогу, отримує миттєве повідомлення про надзвичайну ситуацію з GPS-координатами місця події. Упродовж кількох хвилин приїжджає команда й починає робити все необхідне для порятунку чоловіка. Його кладуть на автоматизований транспортний засіб швидкої допомоги, що мчить до місцевої лікарні. Стурбовані долею постраждалого, ви врешті опановуєте себе і біжите до потяга, тепер спізнюючись ще більше.

Сівши на своє місце в поїзді, якраз коли за вами зачинилися двері, ви полегшено зітхаєте. У вашому кріслі є розважальний центр із медіа-інформацією на замовлення. Як тільки потяг прискорюється, ви раптом згадуєте, що ваш племінник нещодавно зняв художній фільм про міграцію китів, але не можете пригадати його назви. Враховуючи те, що медіа-центр надає доступ до бази всіх матеріалів, коли-небудь створених людством, у вас з’являється ідея пошукати бажану стрічку серед мільйонів інших.

Раптом ви таки згадуєте назву фільму й легко знаходите його в базі. Утім, пам’ятаєте, що їхати вам лише 275 миль, а це не так і багато для магнітоплана зі швидкістю руху близько 3000 миль/год. Отож сенсу переглядати фільм лише 8 хвилин немає, краще не псувати враження. Ви вирішуєте переглянути нотатки для конференції. Тема дискусії – «Тераформація». Людство неабияк цікавить ідея заселення космосу, і на конференції аналізуватимуть доступні ресурси для втілення цього задумку.

Не встигаєте ви все як слід обміркувати, коли поїзд прибуває на потрібну вам станцію. Вийшовши на вулицю, згадуєте: вам знадобиться обладнання для програмної роботи, яку розглядатимуть на конференції. Відтак ідете до місцевої технічної бібліотеки, щоб отримати універсальний ноутбук і серію карт пам’яті для створення заміток та їхнього опрацювання після конференції. Щойно ви заходите у бібліотеку, як ваш телефон починає вібрувати: на екрані – привітання від регіонального технічного центру і пропозиція допомоги під час пошуку.

Спершу вас дивує така оперативність, однак потім ви згадуєте, що мережу бібліотек цього регіону нещодавно оновили для забезпечення роботи універсальної системи розпізнавання. Її використання полегшує програма на телефоні, яку ви встановили кілька років тому, відвідавши іншу бібліотеку цього регіону. «Як зручно!» – задоволено констатуєте ви. Вказуючи необхідні характеристики ноутбука й карти пам’яті, ви отримуєте перелік запропонованих товарів у профілі. Обираєте ті, що підходять найбільше. Після підтвердження замовлення з’являється візуальна карта бібліотеки, на якій позначені місце вашого перебування і відділ, де зберігаються необхідні вам товари. Ви йдете туди і перевіряєте замовлення. Відтак виходите з бібліотеки, сідаєте до автоматизованого таксі й вирушаєте на конференцію.

Через кілька годин зустріч закінчується. Ви сповнені ентузіазму, однак дуже втомлені й голодні, адже востаннє їли ще вранці. Вирішуєте, що італійська кухня припала б вам до смаку. На щастя, такий ресторан розташований за кілька кварталів, тож ви вирушаєте туди. Раптом у вас дзвонить телефон. Це товариш із вашого рідного міста. Він розповідає про те, що зламався один із трубопроводів харчового виробництва, однак він не може полагодити його, оскільки мусить якнайшвидше розв’язати власну серйозну проблему. Ви відповідаєте, що зайдете в Інтернет і перевірите стан системи, а відтак передзвоните.

Зайшовши в італійський ресторан, ви займаєте місце за маленьким столиком. Вечір доволі неспокійний, тож у закладі шумно значно більше, аніж вам цього хотілося б. Ви виймаєте ноутбук, що забезпечує постійний супутниковий інтернет-зв’язок, і перевіряєте на помилки головну технічну ЕОМ відповідного регіону. Пересвідчуєтеся, що вийшла з ладу система електропостачання у п’ятому секторі будівлі автоматизованої вертикальної ферми на півночі. Ви збільшуєте цифрове зображення фізичного плану, на якому кольором позначена лінія кабелю, відʼєднана від перетворювача електроенергії. Оскільки ви колись уже мали справу з такою проблемою, адже стежите за харчовим виробництвом цього регіону вже близько 8 років, із полегшенням розумієте, що все можна владнати швидко і просто.

Завдяки кільком натисканням на кнопки ви можете керувати модульним роботом CR9, що доступний для роботи на фермі. Завдяки дистанційному управлінню ви скеровуєте машину до проблемної зони, щоб з’ясувати специфіку пошкодження. Цей робот, як і «помічник» у вашій квартирі, повністю ознайомлений з особливостями і роботою всіх фізичних і технічних систем у радіусі доступу. У роботі CR9 закладені ЗD-модель заводу та його інфраструктурний дизайн. Усе, що потрібно для їхньої роботи, – незначне управління. Як тільки робот дістався до пошкодженого місця, він швидко з’ясував специфіку проблеми і замінив кабель живлення. Через кілька хвилин усе працювало як слід. Ви телефонуєте товаришеві, і той люб’язно дякує вам за допомогу.

Відтак, досі дуже голодний, ви квапливо шукаєте в меню найбільшу з доступних порцій пасти, а також замовляєте міцний коктейль і воду. Через 10 хвили на столі відчиняються дверцята, подаючи вам смачні страви. Ви зі смаком вечеряєте, мимоволі помічаючи теплу усмішку жінки в кутку кімнати.

Підійшовши до вас, вона запитує: «Як справи?». Ви відповідаєте: «Досить непогано, дякую. Ви менеджер?». Вона киває. Ви розповідаєте, що ваш дідусь допомагав розробляти кухонну систему, яку використовує і цей ресторан. Вона жвавішає і каже: «Моя сім’я годує людей уже впродовж дев’яти поколінь. Інколи я повертаюся в минуле і готую їжу сама, просто для задоволення!». Ви обоє смієтеся з ностальгією, згадуючи про людей, які й сьогодні самотужки лагодять старі автомобілі для власного задоволення.

Після смачної вечері й приємної бесіди ви вирішуєте, що час завершувати вечір. За допомогою телефону з’ясовуєте розташування доступного помешкання якнайближче до ресторану. Ви заходите в будівлю, отримуєте ключ-карту з автоматизованої ключниці на стіні, піднімаєтеся в кімнату й засинаєте. Життя продовжується.

 

ЧАСТИНА IV: РУХ «ZEITGEIST»

- СОЦІАЛЬНА ДЕСТАБІЛІЗАЦІЯ ТА ПЕРЕХІД -

 

«Я переконаний: якщо ми хочемо бути на правильному боці світової революції, ми… маємо пережити радикальну революцію цінностей… нам слід швидко із суспільства, орієнтованого на речі, стати суспільством, що орієнтується на людину. Коли машини та комп’ютери, мотиви прибутку і права власності важливіші, ніж люди, тоді велетенська трійка расизму, крайнього матеріалізму й мілітаризму стає нездоланною» [812]

- Мартін Лютер Кінг-молодший

 

Тенденції

Початок ХХІ століття ‒ надзвичайно цікавий період. З одного боку, ми бачимо багато очевидних, досі актуальних проблем, що, як аналізуватимемо в цьому есе, свідчить про збільшення негативних наслідків людської діяльності – як в екологічному, так і в соціальному аспектах. Однак, з іншого боку, орієнтація на розв’язання цих проблем, що перманентно зміцнюється, свідчить про великий потенціал для зміни вектора руху та про безмежну кількість позитивних можливостей.

Пересічний спостерігач, залежно від місця свого проживання, інтуїтивно може вважати влучною ідею, що найгірше в еволюції людської культури вже закінчилося. Ми були свідками збільшення середньої тривалості людського життя, загального спаду поведінкового насильства[813], підвищення стандартів життя на Заході, а також розвитку глобальної культури, що торувала свій шлях через періоди сліпих фанатизму, сексизму, расизму і націоналізму, формуючи необхідну для світу глобальну свідомість.

Однак правда в тім, що будь-який соціальний «прогрес», особливо в контексті зростання загальних стандартів життя завдяки винахідливості людства, насправді нівелюється у межах шкідливої структури, сутність якої лише нещодавно стала очевидною. Ці поверхневі проблеми мають науковий, а не ідеологічний характер. Насправді ринковий капіталізм, незалежно від ваших спроб регулювати його, має серйозні структурні дефекти, що якоюсь мірою консервують зловживання екологією і дестабілізацію, а також зневагу до людей і руйнівну нерівність.

Як ми вже детально розглядали в інших есе, концепція ринку і торгівлі так впливає на світогляд соціуму, що всі матеріальні речі повсякчас вважаються дефіцитними. У підсумку це створило основану на конкуренції й експлуатації систему цінностей, що сприяє формуванню покірності й інших схильностей, які резонують із природним станом речей, відповідно до сучасного екологічного й соціологічного розуміння[814].

Різниця між наслідками капіталізму сьогодні й, приміром, у ХVІ столітті полягає в тому, що розвиток техніки прискорив і зміцнив цей експлуатаційний процес, призвівши до наслідків, які просто неможливо було передбачити раніше. Сьогодні ми спостерігаємо за максимальним проявом колись латентних тенденцій. У підсумку те, що ми розглядаємо як прогрес, цілком імовірно, зруйнують шкідливі засади капіталізму. Це наче масивна хвиля, що довго наростала, загрожуючи кораблеві раптовим ударом. Не важливо, наскільки добре спроектований і оснащений цей корабель, він усе одно не зможе протистояти такій руйнівній силі.

Можливо, найкращим доказом цієї загрози є факт, що занепадають майже всі системи для підтримки життя[815] [816]. Насправді не важливо, скільки людей досягло омріяного ідеального способу життя, характерного для «вищого» класу, якщо це відбулося завдяки сумнівним методам. Адже тільки справою часу є вичерпування ресурсів, втрата біорізноманіття і масштабне забруднення планети, що остаточно розвіють цю ілюзію. Ба більше – не варто обманювати себе тенденцією зменшення насильства, масового геноциду і низки інших нещасть, характерних для глобальної війни. Щоб збагнути правду, слід замислитися про причини виникнення цих явищ. Оскільки дефіцит ресурсів і геоекономічна стратегія колись спричинили більшість національних конфліктів у світі, слід зробити все необхідне, щоб ці передумови не виникли знову. Криза стосунків людини й довкілля, що загострилася впродовж останніх десятиліть, є благодатним ґрунтом для погіршення ситуації.

Як стверджують деякі аналітики, причиною війни в Іраку 2003 року стала боротьба за ресурси, зокрема за нафту, і це складно спростувати, зважаючи на всі докази[817]. Немає сумнівів, що в умовах справжнього дефіциту енергії, води, їжі й мінералів, який завдав би удару економікам великих держав, людство швидко поринуло б у масові громадянські заворушення, а відтак у глобальну війну, завдавши незворотних руйнувань планеті. Сьогодні всі супердержави цілеспрямовано нарощують мілітарну потужність, без сумніву готуючись до таких подій[818].

Парадоксально, однак науковий і технічний потенціал, що сприяє підвищенню стандартів життя, водночас робить людство вразливим. Адже, з одного боку, наука проливає світло на закони природи, яких нам слід дотримуватися для гармонійного співіснування одне з одним у здоровому середовищі, а з другого боку, її можна використовувати зі злими намірами, що загалом типово в умовах ринку і призводить до руйнівних наслідків. Атомна бомба – один із прикладів такої небезпечної біполярності науки. Вихолощення ресурсів і забруднення – оптимальні способи ефективніше знищувати біорізноманіття завдяки високотехнічному потенціалу людства.

Якоюсь мірою, саме швидкий розвиток науки й техніки веде суспільство у безвихідь. Так, мовби наш вид прямує у зворотному напрямку, до вершини тривимірного трикутника, що є основою, а його кути провалюються синхронно з рухом. Одна його сторона – негативне прискорення в напрямі соціального й економічного занепаду, а друга – позитивне прискорення в епоху достатку, гармонії, миру й прогресу. Із плином часу що більше ми рухаємося до вершини, то менше основи зостається. У якусь мить нам просто доведеться пожертвувати однією чи другою стороною.

Населення та ресурси

Соціологи припускають, що 2050 року на Землі житиме понад 9 млрд людей[819], левову частку яких становитимуть вихідці з країн «третього світу». Цей процес призведе до значного зростання попиту на їжу (а), воду (b), енергію (c), мінерали й мінеральні ресурси (d). Зосередимося на кожному з цих пунктів.

 

Відтворено з форуму експертів Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) 2009 року[820]

 

(a) Як уже довела низка дослідників, традиційні методи виробництва їжі не зможуть навіть наблизитися до задоволення попиту 2050 року[821] [822]. За оцінками, тоді потреби виробництва зростуть на 110%[823], а враховуючи теперішній індустріальний клімат із надзвичайно марнотратною й неефективною системою доставки, що призводить до втрати 30-50% усіх продуктів харчування[824], логічним наслідком стане зростання глобальної бідності й голоду відповідно до кількості населення. При цьому не беруть до уваги перманентні заклики екологів вдаватися до ефективніших сільськогосподарських практик для запобігання забрудненню й ерозії ґрунтів. Якщо такий тиск зростатиме, це призведе до низки проблем, зважаючи на те, що людство, найімовірніше, продовжуватиме вдаватися до традиційних методів вирощування базових продуктів харчування.

 

 

На цьому графіку зображено рівень врожайності на акр найбільш важливих культур: кукурудзи, рису, пшениці й сої. Суцільні лінії показують, що відбуватиметься у разі перманентного зростання. З іншого боку, пунктирні лінії вказують на необхідну кількість цих культур для задоволення очікуваного попиту 2050 року[825].

 

(b) Статистичні припущення щодо питної води такі самі, ба навіть ще гірші. Немає потреби говорити про те, що дефіцит води створить іще більше проблем у традиційному сільському господарстві. Відповідно до прогнозів ООН, 2025 року близько 1,8 млрд людей проживатиме на територіях, де потерпатиме від дефіциту води. Водночас дві третини світового населення у цей час також проживатиме в регіонах, де бракуватиме води[826]. Організація економічного співробітництва та розвитку передбачає: попит на питну воду зросте на 55% до 2050 року, про що свідчать статистичні дані ООН. Відтак 3,9 млрд людей, або майже половина населення планети, страждатиме від її дефіциту[827].

 

 

Зображення областей із дефіцитом води на 2050 рік, згідно з прогнозами.

Узято з: OCED Water, The Outlook to 2050, 2011[828]

 

Ба більше, забруднення води, що суттєво ускладнює проблему, також продовжуватиметься, оскільки країни «третього світу» розширюватимуть свої промисловість і сільське господарство з метою підвищення загального рівня життя населення[829]. На жаль, потреба у зміцненні промисловості лише збільшуватиме проблему забруднення води, оскільки методи, до яких зазвичай вдаються при цьому, більш примітивні й екологічно небезпечні, аніж ті, що поволі набувають популярності в розвинених країнах. Китай – найкращий приклад. Будучи промислово розвиненою державою, він має занадто слабку внутрішню політику в аспекті екологічних стандартів і регулювання впливу на довкілля. Це природний результат капіталізму, оскільки всі сили спрямовані тільки на збільшення свободи торгівлі й перманентне економічне зростання. Сьогодні саме в Китаї розташовані 16 із 20 найбільш забруднених міст світу[830]. Оскільки прогнозують зростання темпів технічного прогресу й збільшення кількості населення, загострення проблеми забруднення довкілля неминуче. Щодо водних ресурсів, сьогодні на глобальному рівні головною проблемою є забруднення води азотом і фосфатами, типове загалом для сільського господарства, внаслідок чого на певних ділянках землі з’являються «мертві зони»[831], що викликають різноманітні хвороби в людей, просочуючись у ґрунтові води[832]. Утім, поширені й інші джерела забруднення. Приміром, забруднення повітря викидами вугільних заводів, які конденсуються в атмосфері й разом із опадами потрапляють у водойми. Ртуть, що виділяється в процесі спалювання вугілля, інфікуючи рибу, яку потім споживають люди. А це, до речі, смертельно небезпечний для здоров’я токсин. Враховуючи поточні тенденції, надалі слід очікувати збільшення кількості ртутних забруднень[833].

Коротко кажучи, якщо не змінити вектор руху, уже незабаром нам загрожує тотальний дефіцит води, що суттєво вплине як на біорізноманіття, так і на виживання людства (без води людина може прожити лише кілька днів), призвівши до шкідливих екологічних наслідків загалом. Ці невтішні прогнози стануть реальністю, якщо ми не змінимо свої свідомість і поведінку, сформовані за останнє 50-ліття ринковим світоглядом, що не передбачає екологічної відповідальності.

 

(c) Щодо енергії: як ми вже згадували в попередньому пункті, спалювання викопного вугілля негативно впливає на екологічну стійкість[834]. Такі методи завше матимуть шкідливі наслідки для довкілля, що лише зростатимуть разом зі збільшенням кількості населення й розширенням промисловості[835]. Цю небезпечну тенденцію ускладнює те, що такі ресурси не відновлюються, тож їх гарантований дефіцит – тільки справа часу.

 

 

Узято з: Dr Michael R. Smith, CEO of Globalshift Ltd.[836]

 

Проблема, пов’язана з піком видобутку нафти, стала ще більш загрозливою впродовж останніх десятиліть[837]. Відомий факт: традиційний видобуток нафти, масштабні осередки якої розташовані під поверхнею землі, суттєво занепав на глобальному рівні, а в 37 країнах виробництво вже давно сягнуло апогею[838].

Як стверджує др. Річард Г. Міллер, який працював у компанії «British Petroleum» упродовж 1985-2008 рр., нам що 3-4 роки буде потрібне нове родовище нафти розміром із нову Саудівську Аравію, аби підтримувати й збільшувати поставки... Відкриття нових родовищ не відповідає рівню споживання з 1986 року. Ми запозичуємо з наших резервів, хоча вони щодня поповнюються. Це відбувається завдяки вдосконаленню технології видобутку на старих родовищах, водночас збільшуючи обсяги потенційного видобутку, проте виробництво досі падає на 4,1% на рік[839].

Звісно, сьогодні багато хто вважає, що світ досі «купається в нафті», і робить грандіозні припущення щодо майбутнього потенціалу. Утім, ідеться про нетрадиційні джерела, із яких доволі складно добувати й обробляти ресурси. Нині природний газ найчастіше отримують із розробки нафтоносних пісків чи горючих сланців, а також використовуючи метод «фрекінгу», що створює ілюзію достатку. Утім, досі тривають суперечки, як довго використання цих методів витримуватиме тиск перманентного збільшення попиту[840]. Ба більше – екологічні наслідки від цих складних і найчастіше руйнівних практик украй серйозні.

Згідно з висновком Центру охорони біологічного різноманіття (англ. «Center for Biological Diversity»), видобуток газу з горючих сланців і нафтоносних пісків призвів до руйнівних для екології наслідків, ба більше – ця методика потребує завеликої кількості енергії і води. Видобуток нафти із громадських земель США завдяки горючим сланцям і нафтоносним піскам остаточно зведе нанівець намір зменшити вміст вуглекислого газу в повітрі до рівня, нижчого за 350 частинок на мільйон. Це необхідно для стабілізації клімату Землі. Окрім цього, прискорюючи катастрофу глобального потепління, видобуток газу з горючих сланців і нафтоносних пісків знищує середовище проживання видів, забруднює повітря та воду, є занадто витратним, а також призводить до вихолощення значної кількості земельних ділянок[841].

Ба більше – гідравлічний розрив пластів, або «фрекінг» має надзвичайно небезпечні наслідки для довкілля: навіть зафіксували кілька випадків такого жахливого забруднення підземних вод, що водопостачання житлових будинків ставало вогненебезпечним у буквальному сенсі[842]. Однак, незважаючи на забруднення води й повітря, знищення струмків і вихолощення ґрунтів, «фрекінг» продовжують застосовувати на глобальному рівні[843].

Проблема полягає в тому, що експлуатація викопного палива не вигідна. З економічного погляду, що проллє світло на недоліки цієї проблеми, ціна занадто висока. Ще одна проблема може виникнути через зростання дефіциту, а отже, і вартості палива настільки, що промисловий і громадський сектори просто не матимуть змоги купувати такий дорогий газ. Відтак це суттєво обмежить функціонування величезного промислового сектору, оскільки викопне паливо, із якого виробляють енергію, є рушієм роботи сільського господарства, виробництва, розподілу тощо. З іншого боку, подальше використання таких методів може перетворити існування людства на кошмар, пов’язаний із тотальним забрудненням, яке намагатимуться подолати десятки поколінь.

(d) Загальний дефіцит як біотичних, так і абіотичних ресурсів, стрімко зростає на глобальному рівні синхронно з перманентним зменшенням біорізноманіття. 2002 року на конференції ООН представники 192 країн підписали «Конвенцію про біологічне різноманіття», згідно з якою публічно зобов’язалися суттєво скоротити ці втрати до 2010 року. Утім, до 2010 року не відбулося жодних позитивних змін. В офіційні публікації 2010 року підписанти зазначали:

«Можна однозначно стверджувати: жодна з двадцяти однієї додаткових цілей, що супроводжує загальну ціль суттєвого зменшення втрат біорізноманіття до 2010 року, не була досягнута глобально. Акції, організовані для підтримки… біорозмаїття, отримали дуже незначне фінансування порівняно з… інфраструктурними і промисловими проекти. Ба більше, проблему збереження біорізноманіття часто ігнорують під час розробки таких проектів. Більшість майбутніх сценаріїв втілює негативні прогнози щодо продовження вимирання й втрати природного середовища впродовж цього століття»[844].

У дослідженні, опублікованому 2011 року, яке частково було відповіддю на постійний заклик екологів ізолювати й захищати певні регіони Землі для збереження біорізноманіття, було з’ясовано, що навіть правовий захист мільйонів квадратних кілометрів суші й океану дуже мало допоміг би уповільнити процес занепаду[845].

Учені також зробили доволі цікаві висновки щодо експлуатації ресурсів: «Надмірне використання ресурсів Землі можливе, оскільки ресурси використовують швидше, аніж ті здатні відновитися… Загальне перевищення допустимого рівня споживання із середини 1980-х до 2002 року призвело до «екологічного боргу», для «погашення» якого знадобиться 2,5 планети. Такий сценарій ведення бізнесу за будь-яких обставин призведе до того, що потреби людства на Землі можуть сягнути продуктивності 27 планет до 2050 року»[846].

 

 

Ілюстрація прогнозу щодо збільшення кількості населення Землі (a), людського екологічного попиту (b) та «екологічного боргу» (c) згідно з різними варіантами чисельності населення й обсягів використання природних ресурсів. Екологічний попит визначають шляхом множення кількості населення Землі на середній річний попит людини й ділення цього результату на біопродуктивність планети; це допомагає з’ясувати, скільки планет на кшталт Землі знадобиться для задоволення загального попиту людства.

Джерело: Marine Ecology Progress Series, Vol. 434[847]

 

Сьогодні можна переглянути всі наукові документи світу, які отримали експертну оцінку, та, найімовірніше, не знайти жодного позитивного чи принаймні нейтрального висновку щодо майбутнього людських ресурсів і біорізноманіття. І хоча припущення можуть різнитися, зрозуміло одне: чисельність нашого виду стрімко зростає в унісон з індустріальною активністю на фоні перманентного використання неефективних методів і згубної популяризації хибних цінностей. Утім, важливо нагадати читачеві, що йдеться про проблему в системі, а не безсумнівний емпіричний дефект[848].

Проблема полягає не просто в існуванні людства чи збільшенні його чисельності. Вона криється в глобальній економічній традиції, що зародилася ще в доіндустріальну ремісничу епоху ХVІ століття, суть якої – у закладенні акту споживання (купівлі й продажу) в основу всього соціального розвитку. Хорошою ілюстрацією цієї моделі є робота автомобіля. Що більше пального він споживає, то швидше їде. Купівля речей у світі – це паливо. Якщо уповільнити темпи споживання, відповідно, знизиться рівень економічного зростання. Відтак люди втрачатимуть роботу, впаде купівельна спроможність, ситуація в суспільстві дестабілізується. Це штучна реальність, зведена завдяки неефективній економічній моделі, а не законами природи.

Ідеальний шторм

Оскільки у попередніх розділах ми детально розглянули найголовніші проблеми і їхню специфіку, тепер не можемо не звернути увагу на економічну синергію, на основі якої всі ці проблеми втілені у взаємозв’язку фінансової й економічної систем. Доступність енергії, води, їжі й матеріальний достаток об’єднанні в один соціальний механізм, що може негативно вплинути на зайнятість і соціальну стабільність, а також спричинити низку інших проблем у випадку порушення балансу.

Є чимало потенційно реальних сценаріїв, які об’єднує загальна проблема стійкості. Наприклад, глобальний ВВП тісно пов’язаний із водою. Міжнародний інститут досліджень продовольчої політики (англ. «International Food Policy Research Institute», або IFPRI) зазначає, що «сучасні методи управління водними ресурсами у стилі «ведення бізнесу в будь-яких обставинах» і рівень продуктивності води ставить під загрозу близько 63 трильйонів доларів США, або 45% запланованого на 2050 глобального ВВП (за цінами 2000 року), що є еквівалентом 1,5 обсягу всієї глобальної економіки»[849].

Ба більше – лише з погляду виробництва, 70% усієї прісної води використовують у сільському господарстві[850]. Отже, значний дефіцит води призвів би до зменшення врожаїв, якщо врахувати застосування традиційних методів у вирощуванні культур. Така сама ситуація з енергією, а особливо – із вуглеводами. У поточній моделі наслідки від браку цих ресурсів тільки для традиційного сільського господарства просто приголомшують, а для індустрії загалом (зважаючи на величезну кількість продукції, виробництво якої базується на нафті, та енергетичні потреби) вони були б майже апокаліптичними.

Також ми не можемо оминути проблему збереження соціальної стабільності в умовах дефіциту ресурсів, адже така ситуація однозначно вплине на людську, соціальну й державну поведінку, призвівши до загострення байдужості, страху й відчуття незахищеності. Наприклад, спробуйте уявити різке зростання цін на бензин, що спричинить масову неспроможність купувати його, а відтак – занепаде транспортування життєво важливої продукції. Це призведе до громадських страйків, тоді потік товарів остаточно зупиниться, що ще більше загострить проблему. Уявіть на мить, що буде, коли працівники головних транспортних фірм, які займаються перевезенням продуктів харчуванням на західному узбережжі Америки, підуть страйкувати, зупиняючи потік життєво необхідних товарів. Це спричинить украй негативну ланцюгову реакцію.

Дефіцит породжує злочинність, конфлікти й антисоціальну поведінку. На мікрорівні зросте кількість банд; у такому кліматі процвітатимуть злодійство, корупція і «тіньова економіка» внаслідок масового збідніння населення і браку робочих місць, що вже давно довели статистичні дослідження регіонів, які зіткнулися з такими проблемами. Ще один згубний для людства наслідок цієї тенденції – хвороби. На макрорівні, як ми вже зазначали раніше, слід очікувати міждержавних конфліктів через дефіцит ресурсів і спроби зберегти сфери впливу.

Уже нікого не дивує, що США й низка інших країн віддавна збільшують запаси зброї й нарощують ядерний потенціал[851] [852], незважаючи на те, що навіть сьогодні світ може знищити себе багато разів поспіль завдяки наявному арсеналу, обсяг якого – 25 000 ядерних боєголовок[853]. Тисячі одиниць цієї зброї перебувають у бойовій готовності, ладні вистрілити в будь-яку мить, а реакцією на заклики зупинити її виготовлення стало, навпаки, латентне збільшення обсягів виробництва ядерних боєприпасів[854].

Механізм функціонування фінансової системи також впливає на ці процеси. Оскільки всі гроші створюють із боргу й позичають із додаванням певного відсотка, що насправді не включений у грошовий обіг, розмір загального світового боргу завше перевищуватиме кількість наявних грошей. Ось чому це призводить до реальних чи потенційних дефолтів на персональному, бізнесовому й державному рівнях. У звіті рейтингового агентства «Standard & Poor’s» за 2010 рік вказано, що 2050 року борг США становитиме 415% ВВП, а до 2060 року 60% усіх країн у світі збанкрутують[855].

Сьогодні загальний огляд фінансового стану більшості країн світу демонструє цілий спектр боргових зобов’язань – від середніх до надзвичайно великих за обсягом. Дивно, але насправді на планеті немає жодної країни зі збалансованим бюджетом, а на початку 2014 року сума державних боргів на Землі становила близько $52 трлн[856]. Зауважте: ідеться тільки про державні або громадські борги. Справжній обсяг, що включає як державні, так і приватні борги, становить орієнтовно $223,3 трлн[857]. Якщо поділити розмір боргу на кількість населення планети станом на початок 2015 року (7,1 млрд), ми побачимо, що кожен із нас винен $31 500.

Отож нам слід запитати себе: як із такою фінансовою системою ми збираємося проводити масштабні технологічні реформи, необхідні для забезпечення оптимального рівня стійкості, коли цілком зрозуміло, що насамперед слід змінити методи ведення сільського господарства, використання водних та енергетичних ресурсів, контролю забруднення й функціонування інфраструктури? Ми знаємо, що для цього є всі необхідні технічні засоби, та чи маємо ми вдосталь грошей на справді конструктивні реформи?

Що більше ви замислюєтеся над цим питанням, то більш ідіотичною вам здається фінансова система сучасного світу. Не йдеться про те, що не вдасться досягнути ніякого прогресу, оскільки держави-лідери не надто зважають на борги, починаючи втілювати нові проекти. Різниця між $1 трлн і $100 трлн боргу настільки велика, наскільки є можливість ліквідувати дефіцит. По суті, передові держави розуміють, що виплата всієї суми нездійсненна, а поступки у процесі погашення боргу набуватимуть радше політичних форм, ніж фінансових, і узгоджуватимуться у контексті переговорів щодо стимулювання ринку, купівлі ресурсів та інших геополітичних інтересів.

Утім, ці угоди зазвичай ухвалюють таємно так само, як і чинять тиск щодо зменшення фінансування соціальних програм і спрямування коштів на ті проекти, які сприяють збереженню бажаного устрою, формуванню необхідної позиції суспільства тощо. Ба більше – тоді як передові держави мають низку переваг у цьому скрутному становищі, країни, що розвиваються, справді страждають, адже не мають достатньої економічної чи військової сили для здійснення міжнародного впливу. Зважаючи на це, легко пересвідчитися, що країни «третього світу» завше перебуватимуть «під ватерлінією», їх і далі цькуватимуть суворими економічними заходами, експлуатуватимуть та ігноруватимуть у випадку внутрішньої соціальної боротьби.

2011 року ООН оприлюднила статистичні дані, відповідно до яких 1,5 млрд людей живе в «абсолютній бідності». А представник Непалу, що брав участь у конференції, додав: зважаючи на рівень занепаду впродовж 1990-2005 рр., знадобиться 88 років, щоб подолати таку бідність[858]. Якщо ми детальніше розглянемо швидкий економічний прогрес упродовж 1990-2005 рр., який досі вважають «бумом» розвитку левової частини світу[859], то побачимо, що тоді негативні тенденції навіть близько не були такими, як через двадцять років. Отже, логічно припустити, що прогрес 90-х років, який призвів хіба що до мінімального зменшення відсотка «абсолютної бідності», із плином часу був зведений нанівець, оскільки експоненціальний ріст населення прискорювався якраз на фоні погіршення фінансової та екологічної ситуацій.

Підсумковою темою цього розділу буде проблема технологічного безробіття, яку ми вже частково розглянули в есе «Ринкова ефективність проти технічної». Процес автоматизації виробництва швидко розвивається, щоб урешті поглинути левову частку індустрії, максимально замінивши людей машинами, ба навіть перевершивши їхні можливості. Згідно з результатами дослідження, проведеного Оксфордським університетом 2013 року, 45% професій у США будуть автоматизовані впродовж 20 років[860]. Зважаючи на прогресивність США, слід очікувати, що цих змін зазнає половина професій світу.

Детальніший огляд технологій автоматизації у різних секторах сучасного виробництва – як у сфері ручної праці, так і в сфері обслуговування – засвідчує, що фактично немає жодної професії, яку з часом не могла б виконувати машина та/або штучний інтелект. Це тільки справа часу й бажання. На жаль, ринкова економіка зведена на обігу грошей і принципі «люди мають заробляти, щоб виживати» для забезпечення економічної стабільності й зростання суспільства. А отже, перспектива автоматизації людської праці є економічно шкідливою в контексті ринкової системи.

Оскільки технологія автоматизації діє за законом Мура, чи то пак ефемеризації, машини дешевшають і поступово стають ефективнішими в аспекті витрат, аніж наймання людей, що вимагають страхування, відпустки, фіксованої кількості робочих годин на тиждень тощо. Сьогодні більшу продуктивність можуть забезпечити не люди, а саме машини, тож тенденція автоматизації лише зміцнюватиметься з плином часу. Однак у системі виникають суперечності: якщо машини замінять людей, то як люди отримуватимуть дохід і забезпечуватимуть безперервний обіг грошей в економіці, купуючи товари?

Відповідно до традиційних ринкових принципів, найчастіше багато хто помилково припускає, що люди повсякчас шукатимуть іншу діяльність, якщо звичну для них сьогодні переймуть машини. Це ще спрацювало б у середині ХХ століття, але не тепер, зважаючи на швидкий прогрес сучасних технологій. Ба більше – можна легко аргументувати користь від доручення машинам небезпечних і марудних обов’язків, на виконання яких люди століттями витрачали сили й час, замість того щоб присвятити себе вищим речам, наприклад творчості. Утім, такий перехід можливий лише при відмові від ринкового капіталізму й остаточному викоріненню цієї системи, а також в умовах нового соціального устрою, де вже не буде праці заради доходу.