Проведення комісійної експертизи і допит усіх експертів у суді

Суть. Комісійна експертиза проводиться декількома екс­пертами, спеціалістами з однієї галузі знань. Іх думки можуть бути різними.

Застосування. Ми часто спостерігаємо, що думки різних людей з одного й того самого питання розходяться. Експер­ти - теж люди. Вони теж думають по-різному.

Розходження в думках експертів може бути очевидним. Тоді експерт, незгодний із іншими, складає окремий висно­вок (ст. 60 ЦПК). Таке трапляється нечасто. У більшості ви­падків, експерти доходять до спільної думки. Розходження, якщо вони й мали місце, до висновку не потрапляють. Але їх можна виявити під час допиту кожного з експертів у суді. Крім того, можуть спрацювати «людські фактори»: особисті стосунки між експертами, професійний гонор, зайва емоцій­ність.

Цей тактичний прийом потрібно застосовувати тоді, коли результати експертизи можуть мати негативне значення. Під час призначення експертизи потрібно наполягати, щоб вона була комісійною. Комісійна експертиза пов'язана із більши­ми витратами на її проведення: робота декількох спеціалістів коштує дорожче ніж робота одного. Саме через це суди її рід­ко призначають. Тому в клопотанні про призначення експер­тизи потрібно наголосити не лише на особливій Важливості висновку експерта, але й про те, що ви згодні на сплату її збільшеної вартості.

Цей прийом найбільш ефективно використовується в ком­плексі з питаннями, які не мають однозначних відповідей.

 

ТАКТИКА СУДОВИХ ДЕБАТІВ

Судові дебати - частина судового розгляду, в якій сторони та інші особи, що беруть участь у справі виступають з про­мовами з метою переконати суд у тому, яке рішення він по­винен постановити. Основне завдання дебатів - оцінка дока­зів, досліджених під час розгляду справи по суті, перекону­вання суду у перевазі одних доказів над іншими, схилення суду до прийняття позиції промовця.

Хорошою промовою вважається та, яка переконала суддю. Промова повинна бути аргументованою, логічною, послідов­ною, емоційною, зрозумілою. Ось основні правила підготовки судової промови:

1. Знай, що потрібно доказати. Судова промова - це не лише естетичний твір. Вона має важливе функціональне при­значення - переконати суд. Тому промовець повинен чітко знати, про що він доводить. На мові логіки, він повинен знати тезу, яку доводить.

2. Не доказуй очевидного. Очевидне - те, що не викликає сумніву ні в осіб, які беруть участь у справі, ні в суду. Без-спірні факти доказувати не треба, оскільки це дало б підста­ви думати, що промовець не впевнений у цьому факті. Якщо такий факт на користь стороні, то його потрібно обов'язково використати в промові.

3. Відрізняй головне. Головними є юридичні факти, тобто дії та події, що впливають на матеріально-правову кваліфіка­цію спору. Другорядні докази повинні використовуватися у зв'язку із основними. Тоді вони підсилюють його.

4. Уникай слабких аргументів, коли є сильні. У промові треба використовувати аргументи, які супротивнику буде важко спростувати. Звернення до слабких аргументів часто сприймається як невпевненість у сильних аргументах.

5. Готуй грунт для головного аргументу. Найважливі­ший аргумент повинен наводитися тоді, коли суддя готовий до його сприйняття. Потрібно створити достатні логічні та пси­хологічні передумови для проголошення головної думки про­мовця.

6. Пам'ятай тезу і нагадуй про неї. Таким чином досяга­ється ефект підсилення. Можна акцентувати увагу судці на доказуваній тезі на початку і наприкінці виступу.

7. Не припускай суперечливих доводів. Логічність - од­на з найважливіших вимог до судової промови. Логічність, у свою чергу, досягається правильною побудовою промови, чіт­кою послідовністю викладу фактів та думок, правильними вихідними посилками для висновків. Суперечливість у ваших доводах може використати протилежна сторона. Спростує один ваш довід, а поставить під сумнів усі інші.

8. Не пояснюй, коли не розумієш. Спроба зробити це може бути смертельна для усієї промови. Крім того, неправи­льне пояснення буде використане іншою стороною як привід стверджувати, що ви намагаєтеся заплутати суд.

9. Використовуй прості речення. Словесні звороти по­винні бути зручними для сприйняття. Однак, разом з тим, щоб промова не стала безбарвною.

10. Підсумовуй найважливіше. Промову доцільно закінчувати висновками про те, які докази підтверджують аргумен­ти промовця, та яке рішення мав би прийняти суд.

11. Будь точним у фактах. Точність свідчить про воло­діння матеріалами справи, належну підготовку до промови а отже надає вашим словам впевненості, переконливості. Слід пам'ятати, що «справа вирішується фактами, а не сло­вами».

12. Контролюй тривалість промови. Хороша промова має бути завершена тоді, коли у судді вперше з'явилася така думка. Суд першої інстанції не вправі обмежити тривалість промов, але занадто велика промова розсіює увагу суду. Нама­гайтеся, щоб промова була короткою, на скільки це можливо. Пам'ятайте: у словах розчиняється думка.

13. Обери темп, динаміку промови. Застосовуй паузи, повтори та ін. Промова, якою б вона логічною не була, не справить враження, якщо суддя її не почув. Одне із завдань промовця - тримати увагу судді, слідкувати, щоб він зрозумів кожне промовлене слово. Під час виступу треба спостерігати за суддею. Бачите, суддя щось не зрозумів - роз'ясніть, недо­чув - наголосіть, не запам'ятав - акцентуйте, засинає - змініть інтонацію.

Певні особливості має захисна промова, її мета - спросту­вати тезу позивача і обгрунтувати власну. Поряд із загальними рекомендаціями, при підготовці захисної промови потрібно враховувати й таке:

1. Не повторювати сильних аргументів противника. На

противагу цим аргументам треба наводити свої. Клин клином вибивають. Людська пам'ять влаштована так, що найкраще за­пам'ятовується останнім. Згадайте Штірліца (твір «Сімнад­цять миттєвостей весни»).

2. Не доказуй, коли можна заперечити. Це особливо тор­кається аргументів безпідставних, надуманих.

3. Не заперечуй факти, заперечуй їх оцінку. Очевидні або доведені факти заперечувати недоцільно. Але одні й ті самі факти можуть по-різному оцінюватися сторонами. Вра­ховуйте мотиви, обстановку та інші фактори, які не врахову­вав супротивник, але які впливають на оцінку факту. Оцінку окремих фактів потрібно робити в сукупності з іншими до­казами.

4. Користуйся фактами та аргументами, які противник визнав або не заперечив. Це демонструє суду безсилість про­тивника перед цими фактами та аргументами.

5. Використовуй нейтралізовані докази, надані против­ником. За словами Р. Гарріса, найбільш вдалий прийом судо­вого захисту - спростовувати позов показаннями тих, Хто покликаний для його доведення. З невдалого свідка противни­ка потрібно зробити важливу фігуру, надати його показанням визначного значення.

НАПРИКІНЦІ

Застосування жодного із прийомів, наведених у цій книжці, саме по собі не забезпечує перемоги в процесі. Але знання тактики процесу, ефективне використання процесуальних прав збільшує шанси на перемогу.

 

 

[1] Зейкан Я. Л. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. Леге Артіс, 2001.- С. 42.