Очна ставка, повторний допит свідка

Суть. Якщо показання свідків суперечать одне одному, по­трібно встановити причину.

Застосування. У ст. 182 ЦПК України передбачено лише можливість використання очної ставки для з'ясування причин розходжень у показаннях свідка. Порядок проведення цієї процесуальної дії нормами цивільного процесуального зако­нодавства не регламентовано. Через це очна ставка практично не використовується. Вважаємо, що тут має застосовуватися аналогія закону. Очну ставку потрібно проводити за правила­ми, встановленими КПК України.

Сама лише загроза очної ставки може стати емоційним поштовхом до зміни свідком своїх показань.

Якщо суд відмовив у призначенні очної ставки, в апеляцій­ній скарзі можна буде покликатися на неповне з'ясування об­ставин справи.

Замість очної ставки в судах використовується інший спо­сіб встановлення істинності показань - повторний допит свід­ка. Свідок може бути допитаний повторно на тому ж або на наступному засіданні за його власною заявою, за заявою сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

 

МЕТОДИКА ДОПИТУ СВІДКА

Методика допиту свідка - це логічні і психологічні прави­ла, на основі яких зацікавлена особа може допитати свідка І встановити необхідні для розгляду справи обставини.

Тактичні прийоми допиту свідків тривалий час розглядаю­ться у кримінаїістиці. Тому наявний арсенал зорієнтований на потреби кримінального процесу. Умови та порядок допиту свідка в цивільному процесі істотно відрізняються:

1) свідок вперше допитується в суді;

2) гласність; свідок не може бути допитаний віч-на-віч;

3) час та місце допиту свідка залежить від суду;

4) суд бере активну участь у допиті свідка.

Через ці особливості серед усього арсеналу тактичних при­йомів допиту свідка, наявних у слідчого, у цивільному процесі можна використати лише деякі.

З урахуванням специфіки цивільного процесу можна виді­лити 1 стадій допиту свідка:

1) підготовка допиту;

2) анкетування свідка;

3) розповідь свідка;

4) встановлення психологічного контакту;

5) перехресний допит;

6) фіксація показань свідка;

7) оцінка показань свідка.

І. Підготовка допиту включає:

1.1. Визначення мети допиту. Мета допиту - одержати від свідка інформацію, що має доказове значення. Допит може проводитися з метою отримання нової інформації або перевір­ки чи уточнення наявної, отриманої з інших джерел. Коло об­ставин, що підлягають з'ясуванню під час допиту, називають предметом допиту. Він формується після вивчення та аналізу матеріалів справи.

1.2. Збір та вивчення відомостей про свідка. Потрібно встановити його стосунки з іншими учасниками процесу, со­ціальне оточення, психологічні особливості, місце роботи, коло спілкування. В ході допиту та оцінки показань свідка ці обставини потрібно враховувати.

1.3. Отримання спеціальних знань, які можуть знадоби­тися під час допиту. Це потрібно, коли проводиться допит спеціалістів та фахівців у певній сфері або з приводу обставин, які таких знань потребують. Знання ознак та закономірностей явищ, для з'ясування яких планується допит, дозволить пра­вильно сформулювати запитання, обрати їх логічну послідов­ність і, при потребі, змінити тактику допиту.

1.4. Визначення тактичних та психологічних прийомів допиту. Прийоми підбираються індивідуально для кожного свідка, з урахування їх психологічних, статевих, професійних та інших особливостей. Доцільно обміркувати послідовність застосування тих чи інших прийомів допиту.

1.5. Складання плану допиту. План допиту включає пи­тання, які потрібно задати свідкові для досягнення мети допи­ту, їх підготовку почати можна із запису фактів, що підляга­ють встановленню. Наприклад: факт № 1 - місце перебування відповідача з 1.01.2002 р. по 7.01.2002 р.; факт № 2 - час пере­дачі грошей відповідачу і т. д.

Далі, щодо кожного факту потрібно сформулювати запи­тання, які цей факт характеризують. Доцільно використовувати 5 типів питань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Але прямих питань потрібно уникати. Наприклад, для встановлення факту № 1 можуть бути задані такі питання: 1) Хто був із відповід_а. чем 1.01.2002 р.? 2) Що робив відповідач 1.01.2002 р.? 3) Чому він це робив? 4) Коли відповідач змінив місце перебування? Найгірше з усіх можливих запитань,- де був відповідач з 1.01.2002р. по 7.01.2002 р.?

Чим більше запитань - тим легше обрати вигідніші і сфор­мувати послідовність.

У плані доцільно передбачати варіанти запитань залежно від тієї чи іншої відповіді свідка. На зразок алгоритму: «якщо так, то..., якщо ні, то...»

1.6. Прогнозування дій іншої сторони. Під час допиту свідка протилежна сторона теж буде ставити йому запитання, можливо навіть першою. Потрібно поставити себе на місце противника і сформулювати питання, які кого цікавлять.

1.7. Прогнозування поведінки допитуваного під час до­питу. Потрібно підготуватися до різних варіантів розвитку ситуації під час допиту та обдумати можливі дії у відповідь.

У разі необхідності можуть використовуватися й інші підготовчі дії, назвемо їх факультативними:

1.8. Попередня бесіда. Процесуальне законодавство не за­бороняє зацікавленим особам спілкуватися зі свідком поза судом. Таке спілкування дозволяє скласти попереднє вражен­ня про свідка, про його настрій на справу. Під час бесіди сві­док отримує інформацію, яка може спонукати його до зміни психологічної позиції у справі.

Але свідки однієї сторони, зазвичай, не погоджуються на зустріч із протилежною стороною. Як її організувати - справа індивідуальна. Можна, наприклад, знайти спільних знайомих. Контактером може бути інший свідок або взагалі стороння особа. У будь-якому випадку свідок повинен діяти добро­вільно.

Під час попередньої бесіди потрібно, насамперед, встано­вити мотивацію свідка і спрогнозувати, які саме він даватиме свідчення: правдиві чи ні. На цьому етапі можна використову­вати методи судово-психологічного впливу:

1) метод передачі інформації- цілеспрямована передача інформації про події, факти та знання. Цей метод сприяє ко­регуванню та спрямуванню у потрібний керунок розумо­вих процесів свідка. Передача інформації підвищує психічну активність особи, дозволяє регулювати її розумову діяль­ність;'¹⁰

2) метод переконання;

3) метод наказу.

Така попередня бесіда не є допитом. Інформація, отримана на цій неформальній зустрічі, не має доказового значення, але дозволяє краще підготуватися до судового допиту.

Важливий тут і психологічний фактор. Якщо про зустріч дізнається інша сторона, її довіра до свідка впаде. Виникне підозра, чи часом він не зрадив.

Крім того, попередню бесіду із свідком можна, за наявності технічних можливостей, зафіксувати, а потім зіставити із його показаннями в судовому засіданні.

I.9. Зміна черговості допиту. Про цей тактичний прийом йшлося вище.

Підготовка допиту свідка відбувається поза судом.

II. Анкетування свідка. Цю частину допиту здійснює суд. Відповідно до ст. 182 ЦПК України, перед допитом свідка суд встановлює його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, і попереджає його про кримінальну відпові­дальність за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання.

Свідкам, які не досягли шістнадцяти років, головуючий роз'яснює обов'язок правдиво розповісти, що їм відомо по справі, але вони не попереджаються про відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих по­казань.

III. Розповідь свідка. Відповідно до ст. 182 ЦПК України, допит свідка починається з пропозиції головуючого розповіс­ти все, що йому особисто відомо по даній справі. Свідок надає інформацію у вигляді довільної розповіді.

Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту свідка, перш за все, залежить від психологічної позиції - ба­жає він давати правдиві показання чи збирається приховувати істину.