Тактика роботи з експертом

З точки зору тактики роботи з експертом, найважливіше значення мають такі положення процесуального законодав­ства:

1) експерт - це спеціаліст у сфері науки, мистецтва, техні­ки або ремесла;

2) експертизу призначає суд;

3) експертиза проводиться в межах поставлених запи­тань;

4) висновок експерта не має переваг перед іншими засоба­ми доказування, але незгода з ним повинна бути мотивована в рішенні чи ухвалі суду (ст. 60 ЦПК);

5) достовірність результатів є підсумком від вихідних да­них, кваліфікації експерта, методики проведення експертизи, додержання вимог закону.

Тактика роботи з експертом залежить від того наскільки його висновок відповідає інтересам сторони у справі. Якщо висновок експерта на користь позивача, то він намагатиметься посилити його доказове значення, а відповідач - нейтралізува­ти. Основна мета позивача - перешкодити відповідачеві. А для цього потрібно знати, якими тактичними прийомами нейтралі­зації висновку експерта може скористатися відповідач і не дати йому можливості цього зробити. У розпорядженні сторо­ни, яка хоче нейтралізувати доказову силу висновку експерта, такі засоби:

Використання запитань, які не мають відповіді

Суть. Ставити експерту запитання, на які він не може від­повісти або які не мають однозначної відповіді.

Застосування. Під час призначення експертизи суд пови­нен враховувати пропозиції осіб, які беруть участь у справі. Кожен може пропонувати експерту свої запитання. Перелік таких краще надавати суду у письмовій формі. Відповідно до ст. 57 ЦПК України, відхилення питань, запропонованих осо­бами, які беруть участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати. Отже, для відхилення питання суду потрібно шукати аргумен­ти, а для їх затвердження - ні.

Якщо суддя відхилить питання, в апеляційній скарзі можна стверджувати, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Якщо суд затвердить питання, висновок експерта можна піддати сумніву. Сумнів у правильності однієї відповіді поро­джує сумнів в інших. Професійна гордість не дозволяє експер­ту відповісти «не знаю», тому підсвідомо він швидше припустить помилку, ніж дасть привід вважати себе некомпетентним.

Під час формулювання запитань доцільно порадитися із спеціалістом у відповідній галузі.

Використання «неправильних» запитань

Суть. Зміст питань багато у чому визначає відповідь.

Застосування. Зміст питання визначає напрям та межі екс­пертного дослідження. Формулювання запитань залежить від того, якого результату ви хочете досягнути: отримати вагомий засіб доказування чи нейтралізувати його. У першому випадку запитання повинні бути точні, вичерпні, однозначні, не вихо­дити за межі спеціальності експерта, відповідати предметові експертизи та формулюватися з урахуванням наукових можливостей експертного дослідження. Тому під час вирішення питання про призначення експертизи потрібно активно запе­речувати проти питань протилежної сторони або корегувати, уточнювати їх.

Серед нейтралізуючих («неправильних») запитань, зокре­ма такі:

1. Розмиті. Такі питання розширюють межі дослідження і цим ускладнюють роботу експерта. Відповіді на них, як пра­вило, є неповними.

2. На межі різних наук. Для того, щоб відповісти на запи­тання експерт змушений вийти за межі своєї спеціальності. Такі питання дають можливість заперечувати компетентність експерта.

3. Питання-синоніми. Висновок з цих питань дає ту саму інформацію, але за формою ці питання різні. Відповіді не бу­дуть тотожними, а тому в них можна знайти суперечності.

4. Запитання, відповідь на які залежить від урахування пев­них обставин. Відповідь на це питання буде неповною.

5. Двозначні запитання. Сформульовані так, що припуска­ють різне тлумачення.