З точки зору тактики роботи з експертом, найважливіше значення мають такі положення процесуального законодавства:
1) експерт - це спеціаліст у сфері науки, мистецтва, техніки або ремесла;
2) експертизу призначає суд;
3) експертиза проводиться в межах поставлених запитань;
4) висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, але незгода з ним повинна бути мотивована в рішенні чи ухвалі суду (ст. 60 ЦПК);
5) достовірність результатів є підсумком від вихідних даних, кваліфікації експерта, методики проведення експертизи, додержання вимог закону.
Тактика роботи з експертом залежить від того наскільки його висновок відповідає інтересам сторони у справі. Якщо висновок експерта на користь позивача, то він намагатиметься посилити його доказове значення, а відповідач - нейтралізувати. Основна мета позивача - перешкодити відповідачеві. А для цього потрібно знати, якими тактичними прийомами нейтралізації висновку експерта може скористатися відповідач і не дати йому можливості цього зробити. У розпорядженні сторони, яка хоче нейтралізувати доказову силу висновку експерта, такі засоби:
Використання запитань, які не мають відповіді
Суть. Ставити експерту запитання, на які він не може відповісти або які не мають однозначної відповіді.
Застосування. Під час призначення експертизи суд повинен враховувати пропозиції осіб, які беруть участь у справі. Кожен може пропонувати експерту свої запитання. Перелік таких краще надавати суду у письмовій формі. Відповідно до ст. 57 ЦПК України, відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати. Отже, для відхилення питання суду потрібно шукати аргументи, а для їх затвердження - ні.
Якщо суддя відхилить питання, в апеляційній скарзі можна стверджувати, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Якщо суд затвердить питання, висновок експерта можна піддати сумніву. Сумнів у правильності однієї відповіді породжує сумнів в інших. Професійна гордість не дозволяє експерту відповісти «не знаю», тому підсвідомо він швидше припустить помилку, ніж дасть привід вважати себе некомпетентним.
Під час формулювання запитань доцільно порадитися із спеціалістом у відповідній галузі.
Використання «неправильних» запитань
Суть. Зміст питань багато у чому визначає відповідь.
Застосування. Зміст питання визначає напрям та межі експертного дослідження. Формулювання запитань залежить від того, якого результату ви хочете досягнути: отримати вагомий засіб доказування чи нейтралізувати його. У першому випадку запитання повинні бути точні, вичерпні, однозначні, не виходити за межі спеціальності експерта, відповідати предметові експертизи та формулюватися з урахуванням наукових можливостей експертного дослідження. Тому під час вирішення питання про призначення експертизи потрібно активно заперечувати проти питань протилежної сторони або корегувати, уточнювати їх.
Серед нейтралізуючих («неправильних») запитань, зокрема такі:
1. Розмиті. Такі питання розширюють межі дослідження і цим ускладнюють роботу експерта. Відповіді на них, як правило, є неповними.
2. На межі різних наук. Для того, щоб відповісти на запитання експерт змушений вийти за межі своєї спеціальності. Такі питання дають можливість заперечувати компетентність експерта.
3. Питання-синоніми. Висновок з цих питань дає ту саму інформацію, але за формою ці питання різні. Відповіді не будуть тотожними, а тому в них можна знайти суперечності.
4. Запитання, відповідь на які залежить від урахування певних обставин. Відповідь на це питання буде неповною.
5. Двозначні запитання. Сформульовані так, що припускають різне тлумачення.
