Залучення співвідповідачів

Суть. Участь у процесі декількох відповідачів, замість од­ного, створює позивачу додаткові переваги.

Застосування. Відповідно до ст. 104 ЦПК України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів що-До другої сторони виступає в процесі самостійно.

Співучасть буває обов'язкова і факультативна. Обов'язкова співучасть існує при спільності (неподільності) матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, зокрема, у таких справах:

1) про відшкодування шкоди, заподіяної діями декількох осіб (співвідповідачі - усі ці особи);

2) про виключення майна з опису (співвідповідачі - борж­ник і стягу вам);

3) про захист честі та гідності та спростування відомостей, поширених засобом масової інформації (співвідповідачі - реї дакція та автор);

4) про поновлення на роботі (співвідповідачі - підприєм­ство та посадова особа, за розпорядженням якої проведено незаконне звільнення).

Факультативна співучасть настає з обставин процесуально­го характеру: через доцільність одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження.'⁷

Відповідачу вигідно мати декілька відповідачів. По-перше, кожен із них зацікавлений у тому, щоб не відповідати за позо­вом. Тому хоч вони й на одній стороні, їх інтереси цілком різ­ні, тому є грунт для зіштовхування співвідповідачів.

По-друге, бажаючи захистити свої інтереси, співвідповідачі будуть надавати суду докази, які позивач може використати для обгрунтування власної позиції.

По-третє, рішення суду, за яким на співвідповідачів покла­дається солідарний обов'язок, може бути виконане за рахунок будь-кого із них. Стягувач матиме більше шансів на реальне виконання рішення.

Співвідповідача найкраще притягати з самого початку, але це можна зробити і в процесі розгляду справи шляхом подан­ня суду відповідної заяви.

Притягнення другого співвідповідача може використовува­тися також як альтернатива заміні неналежного відповідача. Нагадаємо, що таким визнається особа, яке не повинна відпо­відати за позовом, оскільки вона не є учасником спірного пра-вовідношення. У такий спосіб позивач «зберігає» первісного відповідача, але й притягує другого, належного. Щодо пер­винного відповідача суд у позові відмовить, але він змушений буде брати участь у справі.

Зміна позивача

Суть. Сторонами є особи, між якими існує матеріально-правовий спір. Тому зміна учасників матеріально-правових відносин призводить до зміни сторони.

Застосування. Одним із способів зміни осіб у зобов'язанні є цесія (уступка вимоги або переведення боргу). Відповідно до ст. 197 ЦК України, уступка вимоги кредитором іншій особі

„опускається, якщо вона не суперечить закону чи договору бо коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Не допус-^а _ться уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.

Зміна позивача ефективна, коли у нового позивача існують важелі впливу на відповідача. Разом з тим, потрібно врахову­вати, що в такому випадку відбувається правонаступництво, а тому дій вчинені попередником, обов'язкові для правонаступ­ника.

Про уступку права вимоги позивач повинен повідомити боржника та суд. З цього часу первісний позивач стає неналеж­ною стороною. Відповідно до ст. 105 ЦПК України неналежна сторона підлягає заміні за згодою позивача.

Цей тактичний прийом може використовуватися також для зміни підвідомчості, особливо коли спір виник між фізичною і юридичною особою. Якщо фізична особа - позивач уступає свої вимоги юридичній особі (навіть своєму підприємству), то справа стає не підвідомча суду і відповідно до п. 1 ст. 227 ЦПК України провадження у справі закривається.

Такий прийом доцільно використовувати, наприклад, якщо позивач відчуває, що програє справу. Після заміни його юри­дичною особою провадження у справі закривається. Розгляд справи в господарському суді розпочинається заново, отже, процесуального правонаступництва не відбувається. Фактич­но, позивач отримує інший шанс.

Є ще один цікавий момент. У господарському процесі як джерело доказів не використовуються показання свідків. То­му якщо в загальному суді позивач міг програти саме через ці докази, то в господарському процесі вони йому не загро­жують. Витребувати та приєднати показання свідків, отри­мані загальним судом, господарський суд також не може, адже буде порушено принцип безпосередності судового роз­гляду.

Зміна ціни позову

Суть. Під час порушення справи заявляти малі вимоги, а в судовому засіданні їх збільшувати.

Застосування. Відповідно до ст. 103 ЦПК України, пози­вач має право протягом усього часу розгляду справи до поста­новления рішення збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, або відмовитися від позову.

Застосування цього тактичного прийому дозволяє мінімі­зувати державне мито, що сплачується при поданні позовної заяви. До того ж відповідач захищатиметься проти малих вимог так само, як і проти великих. Отже, позивач матиме змогу перевірити, які є у відповідача докази і аргументи про­ти позову.

Цивільне процесуальне законодавство не пов'язує зміну ціни позову із зміною підстав позову. Але ці елементи взаємо-обумовлені, а тому зміну ціни позову потрібно супроводжува­ти зміною підстав позову. Приводом збільшення позовних вимог можуть бути: перерахунок збитків на день вирішення справи, заявления додаткових вимог (наприклад, сплата інф­ляційних збитків та річних), зміна способу розрахунку збит­ків, уточнення ринкової вартості витребуваного майна.

Безпідставна та немотивована зміна ціни позову діє проти позивача, свідчить про відсутність правової позиції у справі.

Потреба змінити ціну позову виникає також коли позивач міняє позовні вимоги і замість витребування майна в натурі вимагає відшкодування збитків. Пояснимо на прикладі. Пози­вач звернувся з позовом про витребування у відповідача авто­мобіля. Заявлена ціна позову - 15000 грн. Позивач знає, що автомобіль коштує дорожче, але це не має значення, адже йому потрібний автомобіль, а не гроші.

У процесі розгляду справи було встановлено, що автомо­біль був проданий іншій особі. Позивач розуміє, що вимога про витребування майна в натурі не буде задоволена, оскільки у відповідача спірного майна немає. Тому він змінює позовні вимоги і вимагає відшкодування збитків. Тепер позивач заці­кавлений у встановленні дійсного розміру збитків. Він наво­дить суду докази про ринкову вартість автомобіля у розмірі 31000 грн. (наприклад, висновок спеціаліста) і подає заяву про збільшення розміру позовних вимог. У межах цих вимог суд розглядає справу далі.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності. Відомості про вар­тість майна суд отримує з доказів, наданих сторонами і, на­самперед, з ціни позову, вказаної позивачем. Отже, він зацікав­лений вказати суду дійсну або навіть завищену вартість май­на, якщо припускає, що спірного майна у відповідача не виявиться.