Справляти позитивне враження

Суть. Позитивне враження про особу підсвідоме діє на суд­дю і настроює його допомагати.

Застосування. Загальна ідея полягає в тому, що треба спо­добатися судді. В основі цього тактичного прийому - психо­логія спілкування. Позитивне враження досягається культу­рою спілкування, дотриманням етичних норм щодо судді, ува­гою до судді. Це загальні принципи поведінки в суді. Додатково на сприйняття людини можуть вплинути фактори особистого характеру: симпатії та захоплення, стать, релігійні переконання, система цінностей та ін.

Для того, щоб сподобатися судді, потрібно знати його ха­рактер, мати хоча б певний мінімум інформації про нього. Тут можуть знадобитися знання із психології, нейролінгвістичне програмування та інші засоби встановлення психологічного контакту та маніпулювання свідомістю.

Позитивний імідж сторони у суді формується також її осо­бистим авторитетом, професійними досягненнями. Щоб суддя їх оцінив, він, принаймні, про них повинен знати. Але розповідати про себе самому неетично. Джерелом позитивної інформації можуть стати свідки, представники. Судді цінують допомогу предстпвників у наданні нормативних актів, особливо якщо вони нові або істотно змінені. Не секрет, що судді через зайнятість та погане забезпечення нор­мативним матеріалом судів не можуть відстежити всі зміни поточного законодавства. Тому сторони зацікавлені докладно проінформувати суд про такі зміни. Найкраще надати суду повні тексти потрібних нормативних актів. Те чи інше враження про особу формується у судді під час спілкування. Його потрібно прагнути, використовуючи будь-які приводи. Найбільш нейтральні з них - ознайомлення з ма­теріалами справи, подання нових доказів, подання клопотань та ін. Це корисно ще й тому, що спілкування дозволяє більше дізнатися про суддю, вивчити його особливості, знайти шлях для його переконування.

Відвід судді

Суть. Суддя, який не влаштовує сторону, може бути замі­нений. Новий суддя слухатиме справу спочатку.

Застосування. Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судці не можуть брати участі в розгляді справи і підлягають відводу (самовідводу):

1) якщо вони при попередньому розгляді даної справи брали участь у процесі як свідки, експерти, перекладачі, представ­ники, прокурор, секретар судового засідання;

2) якщо вони особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті справи;

3) якщо вони є родичами сторін або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо вони перебувають в особливих стосунках з особа­ми, які беруть участь у справі;

5) якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у їх безсторонності.

До складу суду не можуть входити особи, які є родичами між собою.

Основною проблемою у застосуванні цього тактичного прийому є мотивування відводу. Якщо причини об'єктивні або очевидні, суддя заявить самовідвід. Інші мотиви повинна шукати зацікавлена особа.

В основі відводу має бути недовіра судді: ми не довіряємо суду і він нам не довірятиме. Якщо заява буде відхилена, за­явник втратить тактичні можливості, в основі яких лежать хо­роші стосунки із суддею. Тому про маломотивовані відводи краще не заявляти. Недостатньо мотивована заява про відвід може використовуватися хіба що як підстава для відкладення розгляду справи. Адже суддя сам не може розглянути заявле­ний йому відвід. Оскільки більшість справ розглядаються од-ноособово, розгляд справи відкладається.

Якщо мотиву для відводу судді немає, його можна створи­ти. Одним із можливих варіантів є залучення до процесу осіб, з якими суддя перебуває в особливих стосунках. Такі особи можуть вступити в процес як представники зацікавленої сто­рони.

Відвід повинен бути заявлений до початку розгляду справи по суті. Заявляти відвід після цього можна лише у випадках, коли про підставу відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті.

Оскарження дій судді

Суть. Рішення, ухвали, дії чи бездіяльність суду, які пору­шують права та інтереси сторін, можуть бути оскаржені.

Застосування. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус суддів» судді зобов'язані:

- при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об ек-тивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності та ін.

Якщо суддя не дотримується своїх обов'язків, його дії мож­на оскаржити. Оскарження дій судді - це палиця з двома кін­цями. З одного боку, оскарження дозволяє виправити помилки або усунути перешкоди, допущені суддею, з другого - це акт протидії судді, який впливає на його подальше ставлення до скаржника.

За предметом оскарження, скарги можна поділити на дві групи:

1. Скарги на рішення та ухвали суду. Такі скарги подаю­ться в порядку, встановленому ЦПК України для оскарження постанов суду. Верховний Суд України неодноразово розгля­дав справи за скаргами на дії (бездіяльність) місцевих судів з однаковим результатом: такі скарги суду не підвідомчі. Рі­шення суду і відповідно дії або бездіяльність суддів у питан­нях здійснення правосуддя, пов'язаних із підготовкою та су­довим розглядом справ, перевіркою їх у порядку нагляду, мо­жуть оскаржуватись у чинному в даний час касаційному й наглядному порядку, а не шляхом їх оскарження до суду пер­шої інстанції, оскільки це порушувало б конституційний принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішен­ня справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законо­давством про судочинство.

Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). За­яви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуд­дя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

2. Скарги на дії чи бездіяльність судді. У такому порядку оскаржується, зокрема, тяганина при розгляді справи, пору­шення строків, неетична поведінка судді, порушення прав осіб, що беруть участь у справі. Оскарження дій чи бездіяльності судді відбувається в порядку підлеглості, голові відповід­ного суду або до кваліфікаційної комісії суддів.

Голова місцевого суду веде особистий прийом, організує роботу суду по прийому громадян і розгляду пропозицій, заяв і скарг. Скарги на дії судді можуть бути усні та письмові. Усні скарги висловлюються голові суду під час особистого прийо­му. Вони, як правило, не реєструються, а тому не залишають сліду. Усне, а не письмове оскарження - це певною мірою, джентльменський вчинок щодо судді. Оскарження дій, а особ­ливо бездіяльності судді голові суду часто дозволяє зняти проблему. Якщо голова суду ухиляється від розгляду чи вирі­шення скарги, із аналогічною скаргою можна звернутися до голови вищестоящого суду.

Коли потрібно зафіксувати факт оскарження дій судді, ба­жано використовувати письмові скарги. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», строк їх розгляду і вирішення не повинен перевищувати одного місяця.

Приклад. Суддя не давала представнику відповідача озна­йомитися з матеріалами справи, намагаючись у такий спосіб перешкодити оскарженню рішення. Наводила різні причини: хвороба секретаря, зайнятість, відсутність приміщення та ін. Наприкінці строку апеляційного оскарження, представник по­дав письмову скаргу голові судді і зазначив час, коли прийде ознайомитися з рішенням суду. Матеріали справи у цей час було надано, але апеляційна скарга була подана з порушенням строку.

У клопотанні про поновлення строку представник посилав­ся на перешкоди в отриманні матеріалів справи і доклав копію скарги на дії судді. Строк поновлено як такий, що пропуще­ний з поважних причин. Якщо б письмової скарги не було, Суд, швидше за все, у поновленні строку відмовив.

Оскарження дій судді можливе також до кваліфікаційної комісії суддів. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про ста­тус суддів», суддя притягується до дисциплінарної відпові­дальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення:

- законодавства при розгляді судових справ;

- вимог щодо несумісності;

- обов'язків, указаних у статті 6 Закону України «Про статус суддів».

Підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть бути:

- подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;

- подання голови відповідного суду, посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування;

- повідомлення в засобах масової інформації. Отже, заяви та скарги сторін, якщо вони є фізичними осо­бами, не є підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо судді. Ці особи можуть звертатися зі скаргами на дії судді до органів юстиції. Інформацію про порушення закону з боку судді можна подати також до друкованих засо­бів масової інформації. Але цей спосіб не завжди доречний, оскільки негативна публікація не стільки вирішує проблему оскарження дій судді, скільки зачіпає його честь та гідність. Він цього не пробачить. За наявності підстав дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Головою Верховного Суду України та його заступниками. Головою Верховного Суду Республіки Крим, го­ловами обласних, Київського і Севастопольського міських судів.

Не можуть бути підставами для порушення дисциплінарного провадження заяви та повідомлення, що не містять відомостей про наявність підстав, передбачених ст. 31 вищезгаданого закону, а також анонімні заяви та повідомлення. До дисциплінарної комісії справа практично ніколи не доходить: суддя усуває порушення як тільки усвідомлює реальність виникнення проблем із комісією.

Подання клопотань

Суть. Сторона має право заявляти клопотання. Кожне клопотання суддя повинен вирішити, про що постановляє ухвалу.

Ухвала повинна бути мотивованою. Недостатня мотивація може бути підставою для оскарження ухвали або рішення су­ду. Аналіз ухвал суду дозволяє прогнозувати його рішення.

Застосування. Відповідно до ст. 232 ЦПК України, питан­ня, зв'язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні кло­потання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду вирішу­ються мотивованими ухвалами.

Суд постановляє ухвали в нарадчій кімнаті, а по окремих нескладних питаннях - порадившись на місці.

Ухвали суду, постановлені в нарадчій кімнаті, підписують­ся всім складом суду, а при одноособовому розгляді справи - суддею і приєднуються до справи. Ухвали суду постановлені на місці, заносяться до протоколу судового засідання.

Судді часто ігнорують клопотання або відхиляючи їх не постановляють ухвали. Систематична відмова у задоволенні клопотань чи їх ігнорування може бути підставою для висновку про необ'єктивність судді, що подальшому може стати приво­дом для його відводу.

Відхилення клопотання не позбавляє сторону заявляти йо­го повторно. Повторне клопотання вирішується судом за за­гальними правилами, тобто ухвалою.

Важливе значення має така вимога до ухвали як мотивованість. Мотиви ухвали дозволяють фіксувати позицію суду з тих чи інших питань, з приводу яких заявлено клопотання, і яка не відображається у рішенні суду. Аналізуючи позицію судді щодо заявлених клопотань, можна з високою ймовірніс­тю прогнозувати його рішення, а отже корегувати тактичні плани.