Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Жан-Жак Руссо – суперечливий представник французької Просвіти




 

Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.), можливо, одна з найцікавіших і суперечливих фігур французької Просвіти. Знаменитим філософ став після того, як Діжонською академією в 1750 р. був оголошений конкурс на тему: «Чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню вдач». Ж.-Ж. Руссо представив свою роботу «Міркування про науки і мистецтва», яка зайняла перше місце на цьому конкурсі, хоч і була написала в іншому тематичному руслі, ніж решта представлених на конкурс робіт.

У цій роботі Ж.-Ж. Руссо розвивав ідею про те, що ні науки, ні мистецтва не сприяють поліпшенню вдач, а, навпаки, грають протилежну роль. Він указує, що науки шкідливі, оскільки створюють бідність. Усі народи й уряди вимушені витрачати величезні кошти на науки і мистецтва, які потрібні тільки обмеженому числу людей. Науки та мистецтва існують самі для себе, для дуже невеликого прошарку людей, а решта людей вимушена розлучатися із своїми грошима, і з кожним роком витрати на науку і мистецтво все більше зростають.

Крім того, науки і мистецтва мають неблагородне походження. Ж.-Ж. Руссо перераховує різні історичні дані: математика витікає із торгівлі, астрономія – із астрології, засудженої Церквою, і т.д. Тому наука і мистецтво, за порівнянням Ж.-Ж. Руссо, є гірлянди квітів на ланцюгах, що обвивають народ. Письменники й учені висмоктують соки із держави, і робітників, які біднішають. Хоча, звичайно, науки і мистецтва потрібні: у дусі Просвіти філософ указував на те, що потрібен союз правителів і народу, щоб і науки і мистецтва розвивалися так, щоб не приводити до зубожіння населення і псування вдач.

Серед інших робіт Ж.-Ж. Руссо виділяється «Міркування про походження і про підстави нерівності між людьми» (1755 р.). Тут він розвиває ідею суспільного договору, знайому нам по «Левіафану» Т. Гоббса. На думку Ж.-Ж. Руссо, людина за природою добра, а поганою стає в суспільстві. У первісному стані люди рівні, все здобувають своєю працею, і тому в первісному стані немає ні заздрості, ні насильства, ні інших негативних етичних якостей. Усі люди здорові, щасливі, і це суспільство – найщасливіша епоха за весь час існування людства. Проте колись з’явилася людина, що взяла собі деяку ділянку землі і сказала: «Це – моє». З часом виникають й інші форми власності. З’являється залізо, зростає на цих ділянках хліб, починається торгівля, так що і хліб, і залізо є зло для людства, бо призводить до нерівності.

Щоб знищити таку нерівність потрібно відкинути цивілізацію і повернутися в той стан блаженства, в якому існували первісні люди. Вольтер тут же відгукнувся на цей твір Ж.-Ж. Руссо і сказав, що ще не було такого твору, в якому людина так прагнула б показати свою власну дурість, і що, можливо, хтось і послідує ідеї Ж.-Ж. Руссо, і він радий би, але не може, та і вік у нього вже такий, що він раз у раз звертається до лікарів. Можна пригадати і реакцію Ж.-Ж. Руссо на загибель Лісабона: нічого поганого в тому, що загинуло декілька десятків тисяч осіб, він не бачить, тому що для історії іноді корисно таке самоочищення, тим більше що люди загинули з своєї власної вини – в Лісабоні були семиповерхові будівлі, тому вони і руйнувалися, а якби люди жили в лісі, вони б цього землетрусу і не помітили.

Ж.-Ж. Руссо належить низка художніх творів, серед них «Еміль, або Про виховання» – робота, присвячена педагогічним проблемам. Тут Ж.-Ж. Руссо застосовує принцип «назад, до природи» в галузі педагогіки. Ці ідеї філософа багато в чому випередили свій час і дотепер є досить сучасними, зовсім не просвітницькими. Сучасна педагогіка поступово відмовляється від просвітницького підходу, від того, що людина своїм розумом може абсолютно все, у тому числі й виховати та перевиховати дитину, і повертається до ідей Ж.-Ж. Руссо: у вихованні дитини важливе перш за все пізнання її природи; природне самовиховання – перш за все. Моральність властива дитині, вона не залежить від зовнішніх чинників, відповідно людині потрібно дати можливість вільно, без примусу, розвиватися, спираючись на свої природні задатки, а не на зіпсовану розумом культуру, – саме тоді виховання буде найбільш успішним. Ці ідеї про автономність, незалежність етики від культури справили величезний вплив на І. Канта, який розвинув потім ці думки в своїй «Критиці практичного розуму».

У роботі «Еміль, або про виховання» поміщена частина «Сповідь савойського вікарія», в якій Ж.-Ж. Руссо висловлює свої релігійні погляди. Ж.-Ж. Руссо завжди виступав проти католицького раціоналізму, виказував прагнення довести буття Бога. Він вважав, що буття Бога не можна довести, оскільки він вищий за людське розуміння, його можна тільки відчувати. Буття Бога доводиться людині серцем. Але відчуття можуть привести і до протилежного висновку – до заперечення Бога.

Такий атеїст, як Бертран Рассел, сказав: якби мені потрібно було вибирати між релігією Фоми Аквінського і релігією Ж.-Ж. Руссо, я б, поза сумнівом, вибрав релігію Фоми Аквінського. Тут хоч би все чітко і доказово – проти релігії Фоми Аквінського не заперечиш. Із релігії ж Ж.-Ж. Руссо витікає атеїзм.

Історія багато в чому показала справедливість цих положень, оскільки французькі революціонери, зокрема Робесп’єр, були послідовниками саме Ж.-Ж. Руссо. Він був першим філософом, прах якого перенесли в пантеон великих людей Франції. Робесп’єр насильницьки ввів культ Вищої Істоти, користуючись аргументуванням і думками Ж.-Ж. Руссо, який говорив не про особистого, а про християнського Бога, про якусь безособову Вищу істоту, вищий розум, кажучи словами Вольтера, Вищого Геометра.

Оскільки Ж.-Ж. Руссо був переконаний, що оскільки суспільство атеїстів існувати не може, то релігія повинна існувати, а уряд повинен піклуватися про її міцність. Якщо люди не погоджуються із релігією, їх потрібно перевиховувати, а якщо вони супротивляться, їх потрібно знищити. Французькі революціонери на чолі з Робесп’єром практично запроваджували в життя ці ідеали філософа.

Ж.-Ж. Руссо, розвиваючи далі положення про суспільний договір, говорить, що коли люди вже відійшли від стану свободи і щастя, розуміють, що світом починають правити сильні. Ці сильні пригнічують права і свободи інших людей. Врешті-решт народ об’єднується і приходить до договору, на основі якого влада передається частині народу. Люди віддають частину своєї свободи або одній людині, або декільком людям, які ними управляють. Але при цьому вся влада залишається у народу – сувереном, по термінології Ж.-Ж. Руссо, є народ, і суверенітет народу невідчужуваний. Народу належить вся повнота законодавчої влади, а вибраним ними правителям належить тільки виконавча влада. В світі править спільна воля людей – суверенів, і якщо якась людина не підкоряється цій спільній волі, то судова влада примушує її підкорятися цій волі.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 477 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.