Термін «просвіта» був уперше застосований Вольтером, а визначення поняття «просвіта» дав І. Кант: «Просвіта є необхідна історична епоха розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні людського розуму для реалізації соціального прогресу».
Можна назвати Просвітою епоху, але можна так назвати і концепцію, суть якої – віра в те, що силами людського розуму можливо досягти соціального прогресу і вдосконалювати суспільство у всіх його становищах (з погляду природничо-наукового прогресу, етичного стану, права тощо). Основою цієї концепції є переконання, що єдиним регулятором прогресу є людський розум. Надії на потойбічне, Божественне втручання, або інші сили на те, що в людини немає ніякої свободи і все в світі детерміновано, – всі ці концепції відкидаються; людина упевнена, що вона – істота вільна, розумна, що розум може все, у тому числі і перевлаштувати суспільство на розумних, етичних, добрих началах.
Концепція Просвіти, як і сама Просвіта, – поняття достатньо суперечливе. Із визначення видно, що Просвіта може існувати і виникати в різні періоди людського суспільства. Просвітою можна було назвати епоху софістів і Сократа, XII століття в Середньовіччі, коли існували Шартрська і Сен-Вікторська школи, а також епоху Відродження, але все це можна прийняти лише із деякою натяжкою. Істориками філософії така подія як Просвіта, відноситься до XVIII століття і мала місце переважно у Франції, – це класична Просвіта, що є концептуальною основою сучасної цивілізації. Як би ми не відносилися до французької освіти, до таких людей, як Вольтер, Ж. Ж. Руссо і Д. Дідро, не можна не визнати, що безпосередні основи сучасної цивілізації лежать саме у французькій Просвіті. Правовий устрій суспільства, умонастрій більшості людей, віра в прогрес – усе це сягає корінням в епоху французької Просвіти.
Термін «французька Просвіта» не слід плутати із терміном «французький матеріалізм», який звичайно використовується в деякому розумінні як синонім французької Просвіти, але це не синоніми – бо зовсім не всі французькі просвітителі були матеріалістами.
Історики філософії зазвичай поділяють епоху Просвіти на чотири етапи. До першого етапу відносять попередників Просвіти – П. Бейля і Ж. Мельє. Власне перше, старше покоління просвітителів – Вольтер і Ш. Л. Монтеск’є. Цей етап бере початок у кінці першої декади XVIII століття і триває до середини 40-років. Другий етап – з середини 40-х років до кінця 80-х років (до Французької революції): Ж. Ж. Руссо, Е. Кондільяк і чотири великі французькі матеріалісти (Ж. О. Ламетрі, Д. Дідро, К. Гельвецій, П. Гольбах). Третє покоління просвітителів, що існувало за часів Великої французької революції – Ж. Кондорсе, П. Марешаль.
Класифікуючи не за часом, а за ідеями, які розвивалися французькими просвітителями, можна сказати, що Просвіта була течією достатньо неоднорідною. Просвітителів можна розділити на два різні табори: матеріалісти і прихильники християнського світогляду, що існував як правило, в різних неортодоксальних формах (деїзм, пантеїзм). До матеріалістів відносяться вищезгадані чотири французькі матеріалісти, деїстичну традицію сповідав Вольтер; новий різновид підходу до християнства – релігію відчуття – розвивав Ж. Ж. Руссо.
Слід відзначити прихильників соціального погляду буржуазії (їх більшість) і прихильників бідних верств населення – утопічних комуністів. Оскільки всі просвітителі об’єднані ідеєю перевлаштування суспільства, то поставало питання: яким чином це суспільство перебудувати? Більшість просвітителів схилялися до ідей реформізму, меншість (наприклад, Ж. Ж. Руссо) були революціонерами.
До попередників Просвіти відносять П. Бейля і Ж. Мельє.
